21.03.2017 05:18
Без обмежень
75 views
Rating 5 | 1 users
 © Брама

Роздуми на самоті

Чи вправі наша нація (як і будь-яка інша) проводити на своїй землі асиміляцію нацменшин? Зазначимо, на своїй, а не на загарбаній землі. В Україні десятки інших національностей, і всі вони, за рідким виключенням, зайшлі. Росіяни, вірмени, болгари, і так далі, – всі мають свої держави і свої території, тож противитись асиміляції чи не є неповагою до титульної нації?

Традиції, звичаї, – це ті механізми, завдяки яким відбувається накопичення досвіду співіснування та передачі його із покоління в покоління. Дотримання традицій, звичаїв є даниною вдячності минулим поколінням, в такий спосіб живі завдячують відійшлим за можливість теперішнього існування. Традиції, звичаї є корінням моральності. Якщо руйнуються ці механізми, надходить аморальність, духовна розтлінність, втрата цінностей. Це відкат назад у розвиткові. Період суспільної деградації (аморальності) закінчується з поверненням до забутих правил співіснування, або ж – із будівництвом нових. Особи, що порушують традиції та звичаї – що зрекаються культурного надбання, завжди будуть вестися аморально; нехтуючи моральними нормами одних, вони обов`язково будуть порушувати закони інших. Така доля духовних мутантів ... Нехай не сподіваються ці перебіжчики, що в новому «лоні» їх зустрінуть з розпростертими обіймами: зрадників не люблять по обидві сторони барикади.

Розчинення в титульній нації конче необхідно нацменшині, бо дотримання законів країни, в якій вона мешкає, напряму залежить од дотримання звичаїв та традицій нацбільшості, адже соціальні закони є відображенням цих звичаїв і традицій. Несилова асиміляція* нацменшин не є наданням переваги одних дан іншими, а способом напрацювання спільних правил, одного щляху, одної мети.

Не може бути українцем російськомовний, як не може бути, скажімо, англієць німцем чи німець французом. Хіба можливо виразити в повній мірі культуру народу, нації чужою мовою? Гоголь ... Чи український він письменник, і чи українець взагалі? Думати російською, писати російською, горланити пісні російською (тут – надавати перевагу іншій культурі) і при цьому зватися українцем, то верх блюзнірства! Нам хочуть навіяти, буцімто соціальний спокій важливіший національної єдності, ми ж стверджуємо: національна єдність – запорука соціального спокою.

Москва самовпевнено вважає, ніби при її спомині в інших народів виникають позитивні емоції. Яка зарозумілість! Шовіністична заблудлість ... Для щирого українця Росія – нуль без палички, і згадка про неї викликає тільки тривогу та асоціюється з небезпекою. Росіянці полюбляють похвалятися, мовляв, перевага наша в історичних реаліях протистояння монголо-татарам, туркам, фашистам; ми, українці, також протистояли навалі цих злих сил, а якщо до цього ще й додати московсько-москальське трьохсотвічне іго, то виходить, що в такому ракурсі, в такому спогляданні історичних фактів ми куди більш достойніші.

Презирливість як вираз несприйняття ... Презирати чуже, – значить, свідомо змушувати себе не сприймати дещо варте уваги. Гидливе ставлення до іншої мови, культури є паростками шовінізму. Неможливо презирати те, чого нема в самому собі, і неможливо любити те, чого не розуміємо чи не любимо в собі. Будь-які власні негативні риси, що об`єктивно неприйнятні у власному єстві, не викликатимуть сильного роздратування, бо ввесь негатив з горем пополам та знаходить у своєму нутрі хоч якесь та виправдання, а от відзеркалення гидоти в інших – зайве нагадування за власну нікчемність. Якщо ми когось зненавиділи, це ознака того, що з`явилися розбіжності між розумінням речей і власним єством. Усвідомлюємо непристойність, але вчиняємо з-за обставин, за звичкою, за інерцією. Виникнення ненависті повинно слугувати сигналом для пошуку в собі причин дисгармонії. Невизнання права нації на самовизначення є проявом презирливості; нація, яка в більшості своїй не визнає права інших націй на існування, є нацією бандитською.

Теоритизація, чи по-іншому, побудова концепцій, дещо невдячна справа, бо через психологічні причини змушує здебільшого віддавати данину моді, тобто ми автоматично, напівусвідомлено говоримо те, що від нас вимагається – що хочуть почути. Але фактор модності в розмежуванні за нацознаками та національній самовизначеності вельми недоречний, навіть шкідливий, це питання вимагає логічного мислення, неупередженості в пошуках аргументів та побудові висновків. Перед Україною постає питання надання переваги, і ми, українці, звісно, звертаємо свої погляди до Заходу, до економічно розвинутіших та культурніших країн. Суспільна свідомість Росії знаходиться на примітивному рівні, якщо ми, в порівнянні з Європою, дикуни, то росіяни – примати. Для росіянців ми, в кращому разі, – хохли, і їхня ідея об`єднання слов`янства настільки замусолена, що нічого, окрім нудьги, не викликає; висловлюючись картярським жаргоном, ця карта бита – крапки над «і» повинні поставитися раз і назавжди. Від, так званих, збирачів Русі попахує фашизмом.

Національна ідея є запорукою національного відродження. Власне, національна ідея є не чим іншим, як окресленням дій такого відродження. Так бути чи не бути національній ідеї?

Національний занепад, етнічне виродження відбувається внаслідок штучного іномлемінного змішування. Сторона, що зазнає етнічної експансії, потерпаючи від силової асиміляції, комплексує з приводу меншовартості, кожен представник цієї сторони опиняється в принизливому психологічному становищі, коли з руйнацією традицій, звичаїв та рідної мови коріння родоводу корчується на пні. Таких людей сміливо можна наректи етнічними покидьками, аджеж свій національно-культурний спадок вони втратили, а нового – не придбали. Діти цих покидьків стануть етнічними виродками, духовними кастратами, їх гнітитиме часткова приналежність до потерпаючої від силової асиміляції нації, вони відзначатимуться презирством – як до всієї нації загалом, так і до одного із батьків, представника цієї нації. Етнічні покидьки та етнічні виродки, щоб оправдатися в собі, зачнуть зводити логічні концепції, щось на зразок інтернаціоналізму та подібної «дружби» народів, скажімо, слов`янських. Перевертні, вурдулаки, це ті, хто добровільно і усвідомлено зрікся своєї мови, своєї культури, а оскільки культура є похідною моралі, – то і нації.Потворами та покидбками цю популяцію назвати замало, бо такі колись (у дитинстві) та мали сяке-таке пристойне лице, у цих же вроджена патологія, на зразок гомосексуалізму, коли схильність, скажімо, до педерастії на генетичному рівні.

Проблема асиміляції існує чи не в усіх країнах, якби в Україні мешкала одна нація, і тоді виникала би потреба у внутрішній несиловій асиміляції.


* Несилова асиміляція. – Викладання у всіх навчальних закладах мовою нацбільшості; ведення діловодства мовою нацбільшості; знання і використання держслужбовцями і чиновниками мови нацбільшості. На противагу силовій асиміляції несилова не забороняє нацменшинам знати і використовувати свою (чи будь-яку іншу) мову. 

Україна. 2016р.



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Есе, Про Україну

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «З кого спитати / Верлібр | Брама». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Пилигрим / Поэма | Брама». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Брама.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Брама

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо