Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.03.2017 11:58Оповідання
Трагедія  Для дорослих  Про життя і смерть  
50000
Без обмежень
© Ге Орій

Зозуленята

Ге Орій
Опубліковано 22.03.2017 / 40746

Спливав четвертий день відтоді, як за ма­мою та дядьком Степаном зі шемливим скрипінням, зачинилися двері.

Іванко та Наталочка лежали у ліжку, міцно притиснувшись одне до одного, так було теплі­ше. Проте холод, що господарював у давно нетопленій хаті, всюди знаходив шпарини. Особливо багато клопоту він завдавав дитячим ноженя­там. Трохи краще стало після того, як Іванко роздер напірника на великій подушці й вони позанурювали ноги у пір`я.

— У зивоті взе не булчить, — прошепотіла мала Наталочка.

— Заснув твій живіт, того й не бурчить. І мій заснув, — пояснив шестирічний Іванко, з надією вдивляючись у замальовані морозяними візеру­нками вікна. Йому здалося, що за вікном про­майнула тінь. Ще мить — і в хату зайде мама, лише обтрусить валянки від снігу. Нехай навіть дасть прочуханки за подерту подушку, він пере­терпить, аби тільки не забула з собою дровець принести, щоб у грубці протопити...

Та знадвору ніяких звуків не долинало. Вже й не злічити, вкотре він отак помилявся. Іванко, зітхнувши, переводить погляд на стіл. Дивиться довго, довго... І вже бачить миску з гарячою кар­топлею, від якої підіймається густа запашна пара. Нарізаний товс­тими скибками хліб, а далі... Далі кружальце ковбаси! Точнісінько таке, як приносила тітка Марія на свята. До його носа навіть долинув смачний-пресмачний запах...

Від того «споглядання» рот наповнюється густою тягучою слиною, і він з натугою ковтає її. Ураз із столу все оте зникає, а перед очима вже інша картина: стакани, пляшка і купка за­дубілої вареної картоплі. А ще, окраєць сухого хліба. Іванко заховав його на полиці за тарілка­ми, щоб потім розмочити, посипати сіллю і з Наталочкою по­їсти. Та мама відшукала.

Ще він бачить дядька Степана, що нави­сає, зіпершись на лікті, над столом. Бачить, як той простягає руку, бере наповнений стакан і, не кваплячись, випиває, потім з хрускотом над­кушує хліб.

Мама сидить поруч. Спочатку глипає сер­дитим поглядом на них — хоча вони в той день ніякої шкоди не робили. Потім підносить до рота стакан і швидко спорожнює. Бере з купки кар­топлину, не чистячи, їсть. Іванко помічає, як Наталочка веде очима за картоплею; від столу до маминого рота, та сказати, що й вона хоче їсти, боїться. Замашна, гнучка лозина лежить неподалік від мами. Вона не любить, щоб діти поперед старших «лізли» до столу, і може поби­ти.

Дядько Степан кидає хліб поміж стаканів і підводиться. Мама стривожено кліпає очима.

— Ти чого?

— Піду я.

— Ти ж казав, що залишишся, — підхоплю­ється й собі — суха, тонкошия, з обличчям змор­шкуватим, як у баби Фросини. — Я до Мотрі збі­гаю, принесу.

Дядько Степан кривить губу.

— В долг вона тобі вже не наллє.

— То я... за щось виміняю.

— За що? — Він обводить очима порожню кімнату. — Хіба за оцих байстрюків. Го-го-го!

Вона, ховаючи очі, теж догідливо хіхікає.

Іванко відчуває — дядько сказав про них з Наталочкою погане. Іншим разом за це, той отримав би від нього цеглиною по спині — за гру­бою їх ціла купа. Та сьогодні не мож­на — лозина поряд із мамою.

— А може залишишся?

Ні, таки піду.


"То й нехай іде. Тільки й того, що горілку дудлить і мамі наливає, а вона після того стає злою-презлою і може побити за просто так".

— Степане, Степанчику! Зачека-а-й! — на ходу запнула хустину і за ним услід. Навіть не оглянулася.

А вони залишилися.

Іванко взяв із лави, що стояла поряд, вели­ку металеву кварту і ножем поколупав лід. Шма­точок поклав до рота. Заворушилася Наталоч­ка.

— Льодяної цукерки хочеш?

Мовчки розтулила сухі, потріскані губеня­та. Смоктала, а горошини сльозинок збігали по впалих щічках.

— Ма-а-а...

— Ще хочеш?.. Не хочеш, то поспи. І їсти не хтітимеш... Прокинешся, мама якраз і при­йде... Та не плач, бо цукерки кінчаються — на сльози не хватить.

Йому згадалося, як тітка Оля, підперши рукою підборіддя, дивилася на них і промовляла:

— Зозуленята ви нещасні. Наплодила вас на бі­лий світ ота зозуля, та за чаркою немає коли до ума довести. Якби не інтернат, то стар­шенькі чи й вижили б. Іванко розумів її, бо знав, що має десь по тих інтернатах двох братів і сестру, про яких мама не дуже журиться.

— Нічого, нічого: ще рік і він теж піде туди — жити і вчитися. Але не сам. Сестрички ніза­що тут не залишить, бо у неї больненький живо­тик.

... Холодною примарою проповзала ще одна ніч. Засірів ранок. Іванко облизав неслух­няним язиком спраглі губи — хотілося пити, але лід у кварті скінчився. До відра, що стояло аж біля дверей, йти було понад силу. Тіло знемага­ла недуга.

Наталочка лежала горілиць. Оченята її без­думно вдивлялися в облуплену стелю. Йому зда­лося, що вона не дише.

— Наталю! — у розпачі закричав, термосячи малу. — Ната-ло-чко-о!!

Та повільно повела очима на брата... Іван­ко, усміхаючись крізь сльози, нахилився до неї.

— Я подумав, що ти вмерла. Хочеш льодя­ної цукерки? То я зараз... — почав поспіхом ски­дати з себе укриванки. — Зараз принесу.

— Не хоцю.

— А вермишельки? Там вермишелька ще є...

— Не хоцю...

— Ти тільки не помирай! Мама ось, ось при­йде. Вона завжди приходить... — поправив укриванки, що сповзли з них, коли він воруши­вся і затих поруч. Знову почав зігрівати­ся біля сестриччиного тільця, а може йому тільки уявлялося.

Нестримно хотілося спати. Іванко незчувся, як провалився у сон. Йому приснило­ся, немов у хаті гаряче-прегаряче натоплено. Біля грубки порається мама. По кімнаті розтікається смачний дух. Вони з Наталочкою сидять на лаві біля столу в чистій святковій одежі, а мама, ве­села й усміхнена, наповнює тарілки духмяним, паруючим борщем.

Але раптом у сновидіння нагло вривають­ся якісь голоси. Все звучніше й звучніше. Іван­ко, крізь марево, що вкрило очі та вуха, неначе здалеку упізнає голос тітки Олі, проте чомусь дуже сердитий. "Чого б це їй гніватися?"

До його свідомості долинає:

— Любка! Любка, зозуля проклята!!

Називають мамине ім`я — може мама при­йшла? А незнайомий чоловічий голос каже незрозумілі слова: "запій", "біла гарячка" і, на­решті, — "лікарня". Це Іванко розуміє. Він якось попав у лікарню. Наталочки тоді ще не було, а мама надовго залишила одного. У лікарні добре, там те­пло і годують.

Іванко через силу розклеплює повіки і ба­чить над собою тітку Олю та незнайомого дядь­ка. Одежа того зблискує металевими гудзиками, ще й підпе­резаний широким ременем. Іванко здогадався: це мі­ліціонер. Мама не раз лякала їх, якщо не будуть слухатися, прийде ось такий дядько і забере. Куди, вона не казала, але він розумів, що там їм буде непереливки.

Так і є! Дядько нахиляється й починає зсо­вувати укриванки з сестрички.

— Не віддам! Не відпущу! — Хлопчик випростовує руки нама­гається підвестися, щоб затримати її за одежу, та не може. Сльози безсилого розпачу котяться по щоках і губляться у шапці, яку він за ці дні так ні разу й не скинув з голови. Йому здається, що кри­чить на півсела, аби дядько не чіпав сестричку, бо він його цеглиною... Та з горла виривається лише кволий шепіт.

А дядько міліціонер таки забирає Натало­чку, на якусь мить притискує до грудей і передає тітці Олі. Вона зі сльозами на очах загортає дівчинку в щойно скинутий кожух, примовляю­чи при цьому:

— Беріть братика і ходімо до мене, та хут­чіш! Відігріємо... а там вирішимо, що далі з ними робити. Але тій зозулі, я їх вже нізащо не від­дам!

— Ходімо захистниче, — дядь­ко нахиляється над ним. — Який же ти легесень­кий!

У тому голосі стільки тепла, що мамині розповіді про злих міліціонерів кудись відлітають. Іванко обіймає його за шию, спочатку стри­мано, а потім, забувши про все — міцно-міцно притискується до чоловіка, ніби до свого рідного татка, якого ніколи не знав.

Українка 2005
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.03.2017 Проза / Оповідання
Їхня тополя
22.03.2017 Проза / Оповідання
За щастям
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.05.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Маніфест бігуна
22.05.2017 © Маріанна / Казка
Брама
22.05.2017 © Меньшов Олександр / Повість
Третя терція (( 28 ))
21.05.2017 © Суворий / Повість
Щастя в боротьбі (уривок)
20.05.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Кава з полуницями
Оповідання Про життя і смерть
23.03.2017 © Серго Сокольник
Купи мене!.
22.03.2017
Зозуленята
23.01.2017 © Світлана Нестерівська Індіго Лана
А насправді …
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 44  Коментарів: 2
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.03.2017 12:18  © ... для Тетяна Ільніцька 

Щиро дякую Тетянко, але це життя. В житті є місце і радісному і трагічному. 

 23.03.2017 09:35  Тетяна Ільніцька для © ... 

Ви знаєте, не змогла прочитати. Почала... Потім лише поглянула в кінці, чи діти лишилися живими. Важко... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +20
03.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Впусти мене +35
02.05.2017 © роман-мтт
"Світи і лабіринти" - не Кінгом єдиним +31
27.04.2017 © роман-мтт
Предзамовлення коміксу «ВОЛЯ» відкрито! +18
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2012 © Т.Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди