Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.03.2017 01:40Оповідання
 
Звільни мене
50000
Без обмежень
© Олександра

Звільни мене

Олександра
Опубліковано 25.03.2017 / 40809

Він йшов численними коридорами, які не хотіли за кінчуватись. Сірі стіни створювали похмуру атмосферу і змушували відчувати себе самотнім. Люстр геть не було, але звідкись м`яко виходило світло, пробиваючи темряву.

Він втомився пробувати відкрити двері - всі були зачинені. Вони були різні- з оздобленнями, з різного дерева, з випаленими малюнками, які сплітались дивними візерунками.

Він не знав, нащо тут знаходився і це його найбільше лякало.

Хоча важко сказати, що саме він відчував: здавалося, що хлопець перебуває в якомусь несвідомому тумані, думки його не слухались, розум піддавався невідомій силі і гнав його вперед, змушуючи думати, що це його власне бажання.

Проминаючи чергові двері, він раптом побачив напис на одних з них: "Стівен" - говорила табличка, міцно прибита до дерева. Звідки тут на дверях його ім`я? Хоча... хіба у світі мало Стівенів?

Лишався тільки той факт, що всі інші двері були не підписані. І він міг натрапити на цю не випадково.

Стів кілька хвилин вагався, а потім натиснув на дверну ручку, яка, здавалося, була покрита чистим сріблом. І його догадки підтвердились: двері піддалися і його вихорем засмоктало в кімнату.

Позаду грюкнули двері.

Кілька хвилин Стів не міг нічого бачити, бо в коридорі, де він тільки що був, стояла напівтемрява, а тут яскраве світло било просто в очі. Він обернувся, і перше, що помітив, це те, що двері, через які він увійшов у цю кімнату, зникли, та й не лише вони: зникли також і стіни, і стеля, і підлога... Та що там казати - це була навіть не кімната, а якесь дивне і невідоме місце.

Синє полотно над головою було схоже скоріше на натяжну стелю, аніж на небо, а ще чимось нагадувало воду.

А під ногами були... Він в це повірити не міг: всю підлогу застеляли листи, конверти, вирвані сторінки з книг, а загалом, найбільше тут було саме книг, різних форм, розмірів і вигляду.

Стіву враз стало не по собі і він не наважувався йти далі, хоча й помітив якісь нечіткі обриси чогось на горизонті. Він так би і простояв цілі години, якби невідомий тихий голос протяжно проспівав: "Іідии сюдиии".

Стів кілька разів обернувся, але нікого не помітив.

"Сюдииии" - знову почулось десь зовсім поряд справа.

Розум, який зараз ніби йому самому не належав, послухався голос і змусив врешті-решт зрушитись з місця.

Стів старався обережно пройти по книгам, аби нічого не зачепити і пошкодити. Йому було жаль їх.

Він пройшов кілька метрів і раптом побачив дівчину.

Її руки були натягнуті кайданами, які кріпились до двох дерев. Вона стояла на колінах, похиливши голову, і її довге волосся кольору воронячого крила нерівно спадало на обличчя і плечі.

- Не жалій їх, ти ніяк їх не врятуєш. Вони забуті.

Голос був дзвінкий і мелодійний, але коли він обірвався, все огорнула моторошна тиша.

- Хто ти? - голосно запитав Стів і враз злякався свого власного голосу.

Дівчина повільно підійняла голову і її очі засвітились синім вогнем.

- Я - та, хто тобі потрібен. -Відповіла вона на диво спокійно.

- Я приведу тебе до того, що ти шукаєш.

- І що ж я шукаю? - запитав Стів.

Дівчина нахилила голову вбік і уважно його розглядала, як дитина нову іграшку.

- Ти шукав мене.

- Та хто ж ти?

- Звільни мене. - скрикнула дівчина, проігнорувавши його питання.

- Але як я звільню тебе, якщо в мене немає ключів?

- А як ти зміг потрапити сюди? Усі двері, були замкнені. В тебе був лише один ключ.

- Ні, ти помиляєшся.

- А що тоді в твоїй кишені?

Стів здивовано поглянув на полонянку і потягнувся до кишені куртки.

На її дні лежав мідний ключ.

- Але... як? Як ти знала? Звідки він тут? -шоковано запитав Стів.

Але дівчина знову проігнорувала його питання і повторила слова:

- Звільни мене.

- Хто ти? Ти провидиця? Бачиш майбутнє чи щось таке?

- Звільни мене.

- Ти знаєш, що я шукаю?

- ЗВІЛЬНИ МЕНЕ! - закричала дівчина так, що Стів аж відскочив від неї, як ужалений.

- Навіщо? Я навіть не знаю твого імені. Я не знаю, хто ти.

- Я - та, хто тобі потрібен. -вже втретє за весь час повторила дівчина.

- Але в тому-то й справа, що я не знаю, хто мені потрібен. Я не знаю, що я шукаю!

- Просто звільни мене. - голос дівчини став тихим і понурим, вона схилила голову, ніби чекала своєї страти. - У тебе ж є ключ. Що тобі заважає скинути ці кайдани? - вона труснула руками і знову повисла на них, ніби підвішена.

- А раптом ти злодійка і захочеш мене вбити? - Стів невпевнено зробив крок назад.

- Але ж в тебе є ключ, щоб це перевірити. Звільнииии менеее, -протяжно заспівала дівчина, як уперше, знову підняла голову і зустрілась з його поглядом своїми синіми очима-вогнями.

Він хотів вже підійти, але ні ноги, ні руки не слухались його. Пальці заніміли, і ключ повільно впав на підлогу з гучним дзвоном. Стів навіть не помітив, куди і коли зникли книги. Дівчина стрепенулась і зітхнула.

- Пізно...

Вона піднялась з колін, за мить на руках зникли міцні кайдани.

До Стіва ніби повернулась здатність рухатися і він хотів вже зробити до дівчини крок. Тепер ця незнайомка була йому дуже навіть йому знайомою...

- Ні, не підходь. - зупинила вона його наміри. - Тепер вже пізно.

Вона поглянула уверх, на синє полотнище і підняла руки догори. За спиною розправились крила.

- Як тебе звати? - єдине, на що спромігся спитати Стів, коли зрозумів, що зараз станеться.

- Мрія. - тихо відповіла дівчина, але він її добре розчув. А потім вона злетіла і зникла у синьому мареві.

...Стів стрепенувся і прокинувся. Він заснув прямо на робочому столі, де були розкидані його рукописи. Важко зітхнув. Він, як не дивно, добре пам`ятав сон, і знав, що він означає. Стів кинув погляд на вікно, у якому царювала ніч, і підійшов до нього. Йому здавалося, що у цій густій тихій темряві він знову бачить її очі.

"Значить, це тільки сон" -прошепотів він сам до себе. - "Вона ще не полетіла"

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.03.2017 Проза / Оповідання
Засідка
31.03.2017 Поезії / Вірш
Білий вовк
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
16.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Кожному – свій сопілкар
15.12.2017 © Маріанна / Мініатюра
Аеропорт
14.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (23.)
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
Оповідання
25.03.2017 © Серго Сокольник
Поет
25.03.2017
Звільни мене
24.03.2017 © Серго Сокольник
Ветеран
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 64  Коментарів: 10
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.03.2017 00:39  © ... для Олена Вишневська 

Щиро дякую! 

 27.03.2017 00:39  © ... для ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую! Приємно!))) 

 26.03.2017 18:02  Пендюра Едуард для ГАННА КОНАЗЮК 

Я згоден.. видаляю... 

 26.03.2017 12:32  Олена Вишневська для © ... 

Чужово, Саш! Прекрасний підтекст і дуже легко написано! 

 26.03.2017 12:03  Пендюра Едуард для ГАННА КОНАЗЮК 

.

 26.03.2017 11:11  ГАННА КОНАЗЮК для © ... 

Сашо, така гарна містерія!!! Довершений твір. Люблю таке!))) Чудово побудований сюжет, філософська ідея...

Супер!

 26.03.2017 11:09  © ... для Тетяна Ільніцька 

Бо сумнівався, чи вона йому була потрібна... Аж поки не стало пізно. Дякую щиро) 

 26.03.2017 10:51  Тетяна Ільніцька для © ... 

Прочитала на одному подихові, Сашо! Майстерно.
Але чому все ж він не звільнив мрію? 

 25.03.2017 13:11  © ... для Каранда Галина 

:) 

 25.03.2017 06:46  Каранда Галина для © ... 

++++++++++!!!! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +161
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +146
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
20.01.2011 © Михайло Трайста
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.11.2011 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди