Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.03.2017 10:19Поема
Для дорослих  Про війну  
Ще один день Івана Денисовича
10000
Без обмежень
© Костенюк

Ще один день Івана Денисовича

Hic mortui vivunt, hic muti loquuntur.
(Тут мертві живуть, тут німі говорять)
Костенюк
Опубліковано 27.03.2017 / 40846

– «Не знав про що мені писати, 

та тему підказав мені

цей ранок за вікном кімнати, 

знайомий голуб у вікні.


Вдягнувся, вийшов на подвір᾽я.

Там рейвах березень здійняв

летючим голубиним пір᾽ям, 

закоханим котячим «няв!».


Що ж, запалю, хоча й не варто, 

що ж, усміхнуся напролом:

мені весна здалася жартом

за вже покинутим столом.


Знялася біла скатертина

і звично споглядає люд

пляшки, пакети з магазина, 

і казна що, бички та бруд.


Не надто тема урочиста, 

вже краще – про зелений гай…

Але в гаях не дуже чисто, 

сміття у голові збирай.»


Казав ще не старий щасливець, 

людина вільна від тепер, 

з пенсіонерів – початківець, 

чи неофіт – пенсіонер.


Піймавши облизня від влади, 

не вдаючись до ескапади, 

подалі владу всю послав, 

ступивши до пенсійних лав.


Звичайно, ніде правди діти:

ще б трохи грóшей заробити, 

та досить їх не набереш, 

тож глибше дихай і пий фреш.


***


Сьогодні в нього справ чимало:

пройшла зима, весна настала, 

а там і паска на порі, 

а там і літо на дворі.


До свята ніби днів багато, 

та час могили прибирати, 

протерти дорогий граніт, 

і плитку, і лабрадорит.


Бо не за горами тусовка, 

та марнославства замальовка:

мирянам страх, щоб все як слід, 

для батюшóк, жнива й дохід.


Ну а маршрут йому знайомий:

старий тролейбус № 7-й

безплатний, бо ж пенсіонер, 

(був добрий мер, на жаль помер).


Тролейбус, катафалк старечий, 

такий, як ті, кого везе.

Новѝм, він був би недоречний, 

а так – хоч кістки розтрясе.


Які розмови тут бували!

Який в салоні епос цвів!

Тепер мовчать, як у пеналі

мовчать огризки олівців.


Єдина пільга від держави, 

цей безоплатний їх проїзд, 

та вже нашіптує лукавий, 

що знімуть, бо – тягар для міст.


Це перший рік його і круто

він відчуває в цьому толк, 

коли запитує кондуктор

чи має проїзний квиток.


Тож не в останнє і не в перше, 

спостерігає, аж принишк, 

оце цинічне і відверте

мурло «держави молодих».


І туляться пенсіонери

в тролейбусові закуткѝ –

герої зниклої вже ери, 

країни зниклої совки.


– «Міське – за містом кладовище, 

в селі Гаразджа*, вихід наш.»

– «І хто ж туди всіх нас досвище?»

– «Тролейбусний цей екіпаж!»


Розговорила всіх дорога, 

«наш 7-ий» – шлях копитом рве…

Жартують, ну і слава Богу, 

тож «ще не вмерла і не вмре»!


*- село під Луцьком.


***


Кінцева. Золотом іскриться

на чатах мовчазних зітхань

новозбудована каплиця

від сонячних сусальних бань.


А за каплицею – алея

могил загиблих вояків.

Героїв України, теї, 

що кожен з них її любив


і з гідністю, аж до безтями, 

за те й життя своє поклав:

за усмішку своєї мами

коли сказав найперше «мам».


***


– Ой чому ти почорніла

чорна горобина?

– Я раніше червоніла, 

як ота калина.


Червоніла я від того

і в ночі сміялась, 

коли хлопця молодого

юнка цілувала.


Цілувала відмовляла

від тої дороги, 

що до війська прямувала, 

бо прийшли ворóги .


Ті вороги, як всі люди

та нутро в них – чорне, 

поцілили хлопця в груди, 

ніхто не пригорне.


Як ховала мати сина, 

калина зів’яла, 

сполотніла в мить дівчина, 

я ж чорною стала.


У вишивану сорочку

героя вдягали, 

три кольори у віночку

на могилу клали!


***

На цю алею без протекцій

живі і мертві разом йдуть.

Гучніше ніж в бібліотеці

говорять мертві з нами тут:


– «Болотне місиво в окопах –

вдалася «теплою» зима.

В яких би ти не був «європах», 

ріднішої землі нема.»


– «За землю? За народ? За кого, 

дай, брате, відповідь мені, 

замість мажорика крутого

ми опинились на війні?


– «За волю? – тут її немає...

За долю? – в нас вона прудка:

крізь снайперський приціл тікає

аж до ворожого зрачка.»


«Двохсоту» данину щоденну

збира Брюсель, мов з під Арден...

Схотілось діткам до Шенгену.

Тому ми, брате, – тут помрем.»


– «Ми вийшли на дорогу з дому, 

та чи таким шляхóм йдемó

коли країну, долю, мову, 

смертями воїнів вчимо?


Можливо саме в цю хвилину, 

нам вкажеш, Господи, в віках, 

той, що врятує Україну, 

нам не відомий вірний шлях?»


– «І нагородою за мужність, 

жертовну кров товаришів

вчувався голос нам потужний, 

чи то – з небес, чи то – з душі:


– «Вам – засівати ниви хлібні, 

давати лад садам, думкам...

Європі станете потрібні, 

як стане – не потрібна вам.»


***


Ще й не такі слова лунають, 

коли алею доглядають

не покладаючи руки

за власні кошти їх батьки.


Що й з ким на мóгилках буває, 

коли до рідних промовляє

самотня до душі душа

не мовиться у цих віршах.


І хто кому в ночі насниться, 

лиш Богові не таємниця

та кожен тайну пізнає

лиш про своє, лиш про своє…


***


Раптовим для людей сюрпризом

схилився вечір понад лісом.

Тролейбус згодом підійдé

забрати втомлених людей.


Виходять з кладовища люди.

Звучать розмови звідусюди, 

що завтра треба закінчить.

Хтось палить, хтось і так мовчить.


До нашого пенсіонера, 

дідок, був певно офіцером, 

(російською заговорив)

підсів, цигарку припалив


(Cujus regio, ejus lingua –

мова тогó, чия країна, 

латинці нам заповіли

та безтолкові ми були:


у ЗМІ та книгах, ніби, старша.

російська мова й до тепер.

Сказали б римляни: не ваша

земля в якій ви живете.)


колишній замполіт чи лектор, 

короткий слів його переклад, 

звичайно, з додаванням рим, 

приводиться. Розмова з ним:


– «Сьогодні знищують ліси.

Карпатські гори облисіли.

Кричать на різні голоси.

що проти паводка – безсилі.


А завтра землю продадуть

отій облизаній Європі.

А рима аж волає: в ж…і

як жили люди, так живуть!»


– «І кожен день двохсотий звіт, 

від телевізора вітанням.

Це вже не вперше й не востаннє

еліта – перша на той світ.»


– «Сьогодні знищують людей, 

а потім знищать Україну.

«І не згадає батько з сином…»

де ділася, як вік пройде.


Кудись розбіглися мізкѝ, 

говорунів же – до холери.

Та чи дійдуть мої думки

до влади – від пенсіонера?..


Своїх вже сил не поверну…

Про все сказати слів забракло.

Якби був бабою б заплакав, 

та я не плачу, а кляну…»


– «Були руїни в Україні

та дивом вищим серед див, 

хай болем кожної клітини, 

але народ все пережив.»


***


Тролейбус назбирав людей

і звично доправляє в місто.

Воно здалека променисто

своїх аборигенів жде.


Мов дамка забрана «за фук», 

поеми відспівала скрипка.

Без висновків, лише постскриптум

короткий, на одну строфу:


P.S.

Є в наших душах слово Боже.

З Вітчизни нікуди іти.

Європа нам не допоможе,

тож мусимо перемогти!

27.03.2017р.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.03.2017 Поезії / Вірш
На річницю придбання ноутбука
30.03.2017 Поезії / Вірш
Не епіграми про паління
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
16.12.2017 © ЛАРИСА МАНДЗЮК / Патріотичний вірш
Запалю свічку...
16.12.2017 © Світлана Рачинська / Вірш
Із руки жебрака
16.12.2017 © Світлана Рачинська / Вірш
Коли я роздам себе
16.12.2017 © Двірний Сергій / Вірш
О.Б
16.12.2017 © Тетянка / Вірш
Наталочці
Поема Про війну
06.09.2017 © Серго Сокольник
Непоборне. Маленька поема
27.03.2017
Ще один день Івана Денисовича
16.04.2016 © Серго Сокольник
Руїна. Дівочі мрії
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 25  Коментарів:
Тематика: Поезії, Поема
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +161
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +146
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
28.12.2011 © Тетяна Чорновіл
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
16.12.2017 © Світлана Рачинська
05.04.2011 © Тетяна Чорновіл
04.01.2012 © Тетяна Чорновіл
15.01.2009 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди