Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
31.03.2017 14:28Роман
 
00000
Без обмежень
© Гончарук Ігор Анатолійович

Карма інспектора Тейлора

Розділ 4
Гончарук Ігор Анатолійович
Опубліковано 31.03.2017 / 40924

Деррік зайшов всередину приміщення і озирнувся навкруги. Зал мав овальну форму, верх у вигляді купола і два входи: той, через який вони увійшли, і точнісінько такий же – навпроти. Більшу частину залу займали ряди темно-сірих м’яких крісел, розташованих у формі півмісяця. Одне з них, більш масивне, знаходилося окремо від інших: це було місце для капітана корабля. Поряд з ним на спеціальній підставці розміщувався якийсь складний прилад. Всі стіни, стеля і навіть проходи між кріслами мали дзеркальну поверхню. М’яке веселкове світло, що наповнювало приміщення звідусіль, вигравало на поверхнях залу різнокольоровими відтінками, перетворючи його на казкову кришталеву півсферу.

Поки Деррік озирався на всі боки, до них підійшов високий, худорлявий чоловік у такому ж сріблястому костюмі, що і капітан. Нельсон відразу закидав його запитаннями, використовуючи при цьому хитромудрі технічні терміни. Той відповів подібною абракадаброю, посилено жестикулюючи при кожній відповіді. Коли обмін інформацією закінчився, Нельсон повернувся до Дерріка.

– Знайомтесь, – сказав він, – це …

– Френсіс Горн, помічник капітана, – закінчив за Нельсона його співбесідник, протягуючи довгу худу руку.

– Деррік Тейлор, - відповів Деррік. – Інспектор Відділу Супроводів СБК.

– Я здогадався! – широко посміхнувся Горн.

– Деррік, зараз ми проведемо презентацію польоту, – сказав капітан, – а потім Френсіс покаже вам корабель.

– Добре, – кивнув Деррік.

Капітан і його помічник пішли, продовжуючи на ходу обговорювати готовність корабля до старту. Деррік сів у найближче крісло, яке миттєво прийняло контури його тіла. «Оце так!», – приємно здивувався він, досліджуючи незвично піддатливий матеріал. На правому підлокітнику він знайшов декілька кнопок. З їх допомогою крісло можна було розвертати на 360 градусів, зміщувати по осі вверх-вниз і навіть переміщати його по залу. Обертаючись в чудо-кріслі, Деррік прийнявся розглядати людей, що зібралися в залі.

Команда «Легіонера» складалася з тридцяти п’яти чоловік екіпажу, не враховуючи капітана і його помічника. Майже у всіх астронавтів на формених комбінезонах красувалися емблеми відомих торгових компаній. Це чергове ноу-хау PR-щиків з недавніх пір стало звичним явищем на космічних кораблях, особливо на дорогих пасажирських лайнерах. Сам по собі задум, можливо, був і непоганим, але, як відомо, спотворити будь-яку, навіть найкращу ідею простіше простого. В багатьох астронавтів наліпки з рекламними логотипами знаходилися по усьому комбінезону, хіба що крім тієї частини тіла, яка знаходиться нижче спини. Таке шалене розмаїття кольорів надавало команді «Легіонера» досить строкатий вигляд, не зовсім доречний для екіпажу корабля екстракласу. Але заборонити людям підробляти у такий спосіб власники «Легіонера», вочевидь, все-таки не наважувалися. Головне правило демократії – дозволено все, що не заборонено, суворо дотримувалося навіть тут, у космосі.

Мимохідь переглянувши назви брендів на комбінезонах астронавтів, Деррік перевів погляд на «туристів» (як він про себе називав пасажирів). Публіка була різноманітною, але представницькою: про це говорили як дорогий одяг пасажирів, так і поважні вирази на їх обличчях. «О, навіть одна жінка є!», – пожвавився Деррік. В першому ряді, тримаючи спину рівною як струна, сиділа симпатична молода особа років 27-28. Елегантний темно-зелений костюм добре підкреслював її витончену фігуру і коштував, ймовірно, чималих грошей. Можливо, що і величезні обтічні окуляри, і химерної форми капелюх на її голові теж були надзвичайно дорогими, але вони Дерріку не сподобалися. «Якби моя дружина наділа таку споруду на голову, я б стовідсотково з нею розлучився», – подумав він.

Тим часом капітан закінчив розмову з помічником і звернувся до пасажирів.

– Шановні пані (Нельсон злегка вклонився) та панове! Я радий вітати вас на борту «Легіонера». Наш сьогоднішній маршрут: Земля – Каллісто з проміжною зупинкою на порталі Ельдорадо. В кінцевий пункт призначення – супутник Юпітера Каллісто – ми прибудемо через два з половиною місяці. Щоб ви не нудьгували під час польоту, на борту «Легіонера» є все необхідне для відпочинку і розваг: басейн, тренажерні зали, відеобібліотека та багато чого іншого. Трохи згодом мій перший помічник, м-р Горн, проведе для вас ознайомлювальну екскурсію по кораблю. Також, у разі потреби, Френсіс відповість на усі ваші запитання: ви можете звертатися до нього в будь-який час і з будь-якого приводу. А зараз я розкажу вам, як відбуватиметься наш політ.

Капітан сів у командирське крісло і заклацав тумблерами на приладі поруч з ним. Водночас світло у залі згасло, і вся його кришталева поверхня перетворилася на один величезний екран. Шоу почалося. В тривимірному зображенні, повільно змінюючи один одного, мимо пропливали: Земля, «Ельдорадо», Каллісто, сам «Легіонер», планети, астероїди та безліч інших космічних об’єктів. Виникла така приголомшлива ілюзія польоту, що Дерріку навіть на якийсь час здалося, ніби він опинився у відкритому космосі. Втім, це міні-шоу вразило не тільки Дерріка, але не залишило байдужим і пасажирів. Коли зал знову наповнився світлом, капітан кинув погляд на їх приголомшені обличчя і, задоволений справленим враженням, сказав:

– Це були фрагменти запису попереднього польоту «Легіонера». Протягом всієї подорожі радіотелескоп корабля постійно відстежує космос навкруги нас. Зображення одночасно передається в Центр управління польотом і сюди, в конференц-зал. Отже, все, що ми бачимо в себе на екранах в ЦУПі, ви, якщо захочете, зможете спостерігати тут, у залі. Наскільки мені відомо, «Легіонер» єдиний корабель, на якому встановлено таку систему. До речі, знаходиться цей чудовий радіотелескоп безпосередньо над нами, – направив вказівний палець в стелю Нельсон.

Усі присутні в залі разом, ніби по команді, задерли голови вгору. Придивившись, Деррік помітив, що округлене зведення залу дещо відрізняється відтінком спектра від інших його поверхонь.

«Ага, – зрозумів Деррік, – це відеоекрани радіотелескопу».

– До цього мені залишається лише додати, що система перетворення радіосигналу в звичайне зображення була спроектована…

Деррік скривився. Весь ефект від побаченого вмить щез. «От напасть з цією рекламою, – чортихнувся він. – Ніде без неї не можуть обійтись». Капітан ще трохи повихваляв виробників радіотелескопу і перейшов до ознайомлення пасажирів з членами екіпажу. Деррік став слухати уважніше: на час польоту він теж числився в команді корабля.

– М-р Тейлор, фахівець по забезпеченню життєдіяльності і комунікабельності персоналу… інспектор СБК 1-й категорії, – урочисто проголосив Нельсон.

Деррік завжди відчував деяку роздратованність, коли чув це недолуге формулювання. Такий узагальнений і розпливчатий опис винайшли ще на початку становлення СБК. У ті далекі часи доцільність створення нової спецслужби багато ким ставилася під сумнів. Щоб не лякати обивателів, офіцерів СБК формально записували в команди кораблів, вигадуючи для них такі чудернацькі посади. З часом потреба в конспірації відпала – тепер все, що хоч якимось чином було пов’язано з космосом, знаходилося під контролем Служби. Але, як завжди, прогрес пішов далеко вперед, а бюрократія залишилася на місці. Ніхто і не думав про те, що пора б, нарешті, привести юридичні невідповідності у порядок. Тому співробітники СБК як і раніше продовжували вважатися членами екіпажу на протязі польотів, хоча мали особливий статус і були підзвітні тільки своєму безпосередньому керівництву.

Офіційна частина була закінчена і через двадцять хвилин «Легіонер» мав вирушати у космос. Капітан разом з командою вийшли з конференц-залу, залишилися тільки помічник капітана, Деррік і пасажири. Горн підійшов до Дерріка і дав йому невеликий апарат, зовні схожий на телефон.

– Ось вам телефон для зв’язку. Щоб додати себе в список – три рази натисніть зелену кнопку. Як користуватися, впевнений, ви знаєте.

Деррік кивнув. Це був так званий автономний короткохвильовий комунікатор. Такі пристрої, які більшість астронавтів по звичці називали телефонами, використовувалися на дальніх міжпланетних перельотах, де мобільний зв’язок працював нестабільно.

– Мені потрібен список пасажирів, – пригадав він, додаючи своє ім’я в пам’ять телефону.

– Одну хвилину.

Горн попрямував до столика біля командирського крісла і приніс тонку шкіряну теку з логотипом «Легіонер».

– Ось, будь ласка.

Деррік відкрив теку. Всередині лежали анкети пасажирів з фотографіями і короткою інформацією про кожного з них. Деррік мигцем поглянув на анкети, потім у зал. Вісім чоловік – вісім анкет.

– Все вірно, – сказав він, закривши теку.

– Стартуватимете тут чи провести вас в ЦУП? – поцікавився помічник капітана.

– Мабуть, я залишуся в залі – подивлюсь на вашу чудову систему у дії, – відповів Деррік, кивнувши на стелю.

– Тоді, з вашого дозволу, я повернуся до наших дорогих гостей, – посміхнувся Горн. Він злегка нахилився до Дерріка і стиха додав:

… бо, схоже, що вони вже починають нудьгувати.

– Так, звичайно, – погодився Деррік.

Горн швидкими кроками, майже підстрибуючи, попрямував у бік пасажирів.

– Шановні пані та панове, прошу хвилиночку вашої уваги, – заторохтів він, заплескавши в долоні. – Через десять хвилин старт. Для тих, хто летить на нашому кораблі вперше, хочу вам нагадати, що «Легіонер» є одним з найкращих крейсерів у всьому космічному флоті. Але, відповідно до закону «Про безпеку польотів у космосі», після старту, до виходу на потрібну орбіту, вам доведеться якийсь час побути тут, в конференц-залі. Як тільки траєкторія польоту вирівняється, десь приблизно через годину, ви зможете перейти до своїх кают…

Далі Деррік його не слухав. Френсіс щось базікав про технічні характеристики корабля, його суперміцність, супернадійність та іншу подібну нісенітницю. «Якщо щось має трапитися, то так воно і буде, не дивлячись ні на які досягнення сучасної науки і техніки, – розмірковував Деррік, – хоча, корабель дійсно чудовий». Він дістав анкети пасажирів. «Пол Джефферсон… Тед Келлада… Віктор Лукаш… Не це… Не це… Ага, ось…». Деррік витягнув анкету єдиної пасажирки «Легіонера».

В ній значилося: «Ненсі Кроуфорд. Місце роботи: «Мірікл Інвест», вік – 30 років, місце проживання… номер соціальної страховки…». Він усміхнувся – навіть на фотографії в анкеті Ненсі Кроуфорд була у великих темних окулярах. Деррік поклав анкету назад в теку і знову ковзнув поглядом по серйозних обличчях пасажирів.

«Ніби люди, як люди, ось тільки є одна проблема: у кожного грошей стільки, що вони вже навіть не знають, що з ними робити», – подумав він.

Несподівано світло згасло. У верхній точці величезного екрану з’явилося зображення «Легіонера». На сріблястому корпусі корабля то в одному місці, то в іншому, почали спалахувати різнокольорові вогні: це увімкнулися світлові індикатори, що відображали стан поверхонь корабля. Кількість вогнів з кожною хвилиною все збільшувалася і збільшувалася, і незабаром весь «Легіонер» опинився в полоні мерехтливих гірлянд. До зображення додався могутній поступово наростаючий звук заведених двигунів. Через хвилину запрацювали термоядерні прискорювачі: з-під основи корабля почали вириватися вихори червонувато-жовтого полум’я. «Легіонер» відчутно гойднувся, зображення на екрані злегка затремтіло. Пройшло секунд тридцять, і корабель став неймовірно швидко віддалятися від Землі, немов тенісний м’ячик, що відскочив від стіни.

«Ух, – затамував подих Деррік, – вражаюче видовище, що й казати!». Незважаючи на велике прискорення, особливого перевантаження він не відчув: гравітаційна система корабля відмінно вправлялася зі своїми функціями. Через півгодини, коли «Легіонер» набрав необхідну швидкість, Френсіс знову звернувся до присутніх:

– Шановні пасажири! У мене для вас є сюрприз! – радісно оголосив він. – Річ у тому, що сьогодні у нас ювілейний, 50-й за рахунком політ. І з цієї нагоди, ми хочемо кожному з вас подарувати невеликий сувенір.

Помічник капітана підскочив до одного з крісел, на якому лежав блискучий пластиковий ящик. Відкривши його, він дістав звідти золоту статуетку у вигляді «Легіонера», майстерно інкрустовану коштовним камінням.

– Чудова річ, чи не так? – засяяв усмішкою Горн.

Акціонери пожвавилися, дехто схвально кивнув.

– Зверніть увагу, вони усі різні, – заявив Френсіс, показавши інший міні-корабель. – Бачите? Оздоблення не повторюється!

Він став по черзі підходити до пасажирів і вручати їм статуетки.

– Це вам! Це вам! А ось ця, найкраща, вам, місіс Кроуфорд!

Деррік з цікавістю спостерігав за цією сценою. Кожний з пасажирів непомітно поглядав на «сюрприз» сусіда: такий же у нього чи, можливо, кращий. І лише місіс Кроуфорд вивчала саме свій подарунок, уважно розглядаючи його з усіх боків. Продовжуючи вертіти в руках статуетки, пасажири почали розходитися по своїх каютах. Деррік підійшов до Горна, який залишав конференц-зал останнім.

– Покажете мені корабель? – запитав він у помічника капітана.

– Із задоволенням, – відповів той, знову продемонструвавши свою фірмову усмішку.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.03.2017 Проза / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 3)
07.04.2017 Проза / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 5)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
25.07.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Василич
24.07.2017 © Маріанна / Мініатюра
Місто снів
24.07.2017 © Ірин Ка / Оповідання
А що як покине?
22.07.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Сирія. Культурно - релігійні традиції в одязі. Піст і молитва
21.07.2017 © Марянич Михайло Миколайович / Есе
Чорнобривці
Роман
14.04.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 6)
31.03.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 4)
29.03.2017 © роман-мтт
Зомбі-Україна (Глава 9. Часниковий рай)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 23  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +19
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +59
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +25
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +50
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.07.2012 © Каранда Галина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
28.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
04.10.2011 © Марина
11.12.2012 © Каранда Галина
03.04.2012 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди