01.04.2017 13:10
Без обмежень
368 views
Rating 5 | 7 users
 © Вікторія Івченко

ВИШИВАНКА, або Психоделічні дослідження з українського Буття

Живі – у домовині. Мертві – ні, хоча тюремним муром всіх притисло. Прадавні роки, місяці і числа перебирають у живій труні. Сомнамбулами бродять щонаймертві. І так їм хочеться межи чужих кісток свій непомітний віднайти куток, щоб там боятись смерті. Василь Стус

Олена купила собі вишиванку – з нагоди майбутньої події, на яку вона з нетерпінням чекала. Уже втретє мала виступити в НСПУ на мистецькому Фестивалі. Там збиралося вишукане товариство – і поетів-аматорів, і зрілих виконавців. Навіть талановитих діток запрошували, слухати яких – одне задоволення!

Готувалася Олена старанно, ретельно підбираючи тексти для майбутнього виступу. Вранці того дня вона вдягла нову вишиванку – і просто в ній подалася на роботу. Її виступ був у другій половині дня, тож прийшла на початку третьої… У вестибюлі НСПУ побачила Організатора заходу. Привіталася.

І от – хвилююча мить. Виступ. Олена піднімається на сцену, читає, але щось іде не так: у першому ряду ведуча з кимось розмовляє… Трохи далі сидять глядачі, які також не дуже дослухаються, оскільки хтось чекає на власний виступ, хтось уже виступив. Олена зупиняється, робить зауваження ведучій, та замовкає… І – раптом – о диво! Усі глядачі спрямовують свої погляди на неї. Серцем своїм, душею Олена «бере» одразу всю залу – і продовжує читати… Легко, невимушено! Вона переживає цю метаморфозу майже фізично: публіка «підкорилася». Читання віршів супроводжується оплесками, адже Олена вибрала з нових творів найактуальніше, найголовніше.

Напередодні, щоправда, переглядаючи правила Фестивалю, трохи здивувалася: ЖОДНОГО вірша російською. Виключення – лише для біженців зі Сходу України і з Криму. А наші, кияни, як?..

Не побачила Олена й того поета, котрий минулого року читав тут російською… Здається, його звали Олександр. Він тоді, як і вона, сидів у перших рядах, був небагатослівним. Допомагав, чим міг. У березні 2016 р. на Банковій налякана влада виставила поліцейський кордон, блокуючи цілий квартал. Але поетів до Будинку письменників змушені були пропускати, оскільки Олександр особисто керував цим процесом. То де ж він?.. Чи вдалося йому виступити цього разу?

Олена ще тоді помітила, як непросто було російськомовному поетові: читав він не дуже голосно, тож і слухали його, м’яко кажучи, не дуже… Але ж це – не просто концерт, семигодинний марафон. Чому б не запросити і російськомовних? Адже Україна – то наша спільна домівка. Ані організатори, ані будь-хто інший монопольного права любити Батьківщину не отримували. Є дуже багато патріотів російськомовних – у столиці, в першу чергу! БУДЬ-ДЕ В УКРАЇНІ.

А ще – «уміння слухати – безцінне», як написали у Фейсбуці згодом організаторі Фестивалю. Про це уже йшлося вище. Глядачі й господарі не повинні заважати виступаючим – ніякими правилами жодного фестивалю це не передбачено: усі проблеми легко можна вирішити в паузах між виступами учасників.

Тим часом, Олена, тамуючи подих, слухає ще один виступ – Речника Майдану Володимира. Він виконує власні пісні – з гітарою в руках. Спів лунає потужно, сміливо. Володимир розповідає про те, як стояв на сцені під час штурму 2014 року. Як закликав хлопців не йти на вірну смерть, під кулі. А ті – пішли. У Вічність. І тепер бард оспівував їхній подвиг так, що душа завмирала. Олені схотілося підійти до нього після виступу – і подарувати власну збірку віршів. Не могла доступитися до нього у вестибюлі – холодному, крижаному. Мабуть, неопалюваному протягом усієї зими. Коли ж нарешті наблизилася до нього, аби поспілкуватися, Володимир сказав просто: виконуйте свою Місію далі. Він бачив людину – мов рентгеном просвічував! Нічого зайвого пояснювати не довелося.

А кому ж?.. Олена згодом написала на електронну адресу листа Організаторам. Окрім подяки за їхню працю – справді титанічну – там ішлося про речі не зовсім солодкі…Наприклад, чому вряди-годи в пресі пропагують відверту сірість, підтримують не найвищого ґатунку літературу, подекуди видану просто розкішно – за рахунок автора, а то й державним коштом? На цього листа відповіді не отримала, зате – відчувала – образилися. Ледь не у вороги всього українства творчого – і малого, і великого! – записали. В тому ж Фейсбуці навіть «банити» деякі повідомлення з сайту Форуму почали – аби Олена не читала. «Заспокойтеся, дорогенькі мої землячки, – подумалося їй тоді.– Я мала на увазі – в першу чергу – тих, хто державним коштом (маючи особисті привілеї) видаються таким накладом, скільки забажається! Хто має доступ до особливих коштів без проблем – роками, десятиліттями.

Які ж висновки? Здебільшого, усі ті люди – колишня компартійна номенклатура. Вони тримаються ДРУЖНО, в своє середовище нікого не пропустять за так. А як же, Олені колись пропонували теж від того пирога – шматочок. Десь років п’ять чи шість тому. У її районі, де вона мешкає, – як раз вибори насувалися. Чергові. Підійшла до вхідних дверей – пан у дорогому костюмі стоїть, агітує сусідів на лавці: голосуйте за мене! Підійшов до Олени: я вас знаю! Є цікава пропозиція – і візитівку дає.

Олена прочитала: редактор урядової газетки на два листочки. Передзвонила згодом за вказаним телефоном, прийшла до редакції. У самісінькому центрі Києва. Той пан зустрів її радо, у власному кабінеті. Запропонував посаду – ходити на якісь офіційні заходи – у якості кореспондента, і писати про них – у тій газетці. З гордістю показав на поличку книжкову в нього за плечима, заставлену якісно виданими книжками сучасних поетів і прозаїків. Либонь, не просто так підібраних. А за принципом – ти з мого осередка, ти – НАШ. Колись разом у партії були, в комсомолі… Чи просто родичі. Або – друзі. Найкраще – член НСПУ. Але – не рядовий. НАШ. Тоді ми тебе пошануємо, видамо. Розкажемо про тебе в пресі. Словом, надінемо лавровий вінок на голову. Ще й премію тобі присудимо. Літературну – і не одну!»

Олена тоді відмовилася від пропозиції. Дуже спокусливої. Але заплатити за те потрібно було своєю творчою незалежністю. Всього лише… Вона так само відмовилася свого часу й від вступу в НСПУ. Просто пережила безсонну ніч – і зрозуміла: там її не пошанують, як належить. Ні, не буде того. Попри усі ці страждання, Олені все ж вдалося ОРГАНІЗУВАТИ ДВА ТВОРЧИХ ВЕЧОРИ в Спілці – з інтервалом у два-три роки. Наприкінці дев’яностих завзяття їй енергії вистачало – ходити скрізь, домовлятися, скликати, телефонувати… І ЛЮДИ ЙШЛИ. І гарні вечори виходили! Запам’яталася одна жіночка з НСПУ – Клавдія Олександрівна, вахтер. Тоді саме вона сиділа при вході, не так, як тепер – воєнізована охорона. Продавала книжки поетичні, видавала номерки в гардеробі… І – ЧИТАЛА ОТІ ВІРШІ У КНИЖКАХ. ЧИТАЛА, а не просто гортала сторінки. Дуже хвалила Оленині (вона як раз тоді першу збірку видала). Навіть до села не поїхала, коли та запросила на свій перший творчий вечір! Сама на ньому виступала – читала щось своє… Ця проста жінка, мудра і чесна, сказала Олені згодом «Не вступайте сюди! Вас тут обріжуть, обкарнають, заздрощами чи ще чимось подібним обплутають!» І Олена послухалася тієї поради. Згодом, сама зрозуміла усе.


…А семигодинний марафон триває. Ось – несподіваний «реверанс» у бік якогось Полідовича, діяча УПА: про нього хвилин із двадцять розповідають зі сцени НСПУ спеціально запрошені наукові співробітники інституту історії. Олена не пригадує нічого подібного минулого року – обійшлося без УПА… Адже тут – не партійні збори!

Олені якось незатишно: російськомовного поета Олександра цього року не видно, зате привид Полідовича – ось він, гуляє по залі. А проімперськи налаштовані сусіди – на Сході й на Заході – так і чекають на появу цього привиду, аби ще у чомусь звинуватити нас. Так, нещодавно Олені трапилася замітка у пресі – про якогось польського професора, який взявся науково доводити тезу про… дикість українців. Ті, мовляв, співробітничали з нацистами у роки Другої світової… Або – повідомлення часів розпаду колишньої Югославії, напередодні війни: міфологізація свідомості суспільства. Газетні публікації, побутові розмови – усе «крутиться» навколо минулого. ЯК БУЛО В МИНУЛОМУ. А нині, що відбувається сьогодні, шановні? Які ваші реальні здобутки у царині побудови Держави?


«Панове організатори! – подумки звертається вона до товариства. – Невже «українська ідея» повинна обов’язково базуватися на постулатах, м’яко кажучи, не найвищого ґатунку? Не маєте досягнень у реальному часі – то давайте вічно жити з головами, повернутими назад! З ідеями, які викликають найбільше подразнень – і сварять із сусідами, тими ж поляками? Чи стане пліч-о-пліч з вами той російськомовний поет Олександр, який іще рік тому грудьми готовий був захищати право на свободу слова??



ДУХ, ЯКИМ ВОНИ ДИХАЮТЬ, 

РУЙНУЄ УКРАЇНУ.

ОЧІ, ЯКИМИ ВОНИ ДИВЛЯТЬСЯ, 

ВИПРОМІНЮЮТЬ ЗНЕНАВИСТЬ, 

ЛЮДИ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ УКРАЇНУ

І БАЖАЮТЬ ЇЙ ДОБРА, 

ЗМУШЕНІ ВІДСТОРОНЮВАТИСЬ

І ЙТИ ГЕТЬ, БО ДУХ І ОЧІ –

ТО ВОРОТА ДУШІ...

А ЩО, ЯК ДУША ЧОРНА?


Він, між іншим, самовіддано допомагав митцям пройти крізь кордон охоронців! За ким він піде, цей Олександр – у найближчому майбутньому, – якщо доведеться, не приведи Боже, захищати Батьківщину по всіх фронтах?


…Психоделічне дослідження триває: Олена уже торкнулася першого пласту «колективного підсвідомого», тепер на черзі – глибші «візії». Українці, як відомо, пережили величезну кількість психічних травм – упродовж століть. Олена про це пам’ятає. Але вона також переконана у тому, що проговорювання, у конструктивному сенсі, цих болючих моментів – першочергове завдання будь-якого мислячого українця. Психічна травма, похована десь у глибинах психіки, здатна завдати людині – чесній, прямій, відкритій – багато лиха. Оскільки така особа ототожнює себе тотально з-певним егрегором (енерго-інформаційним полем), вона не здатна розрізняти негативні аспекти, яких може виявитися чимало. Із УПА, наприклад, пов’язана сила-силенна протиріч. Достатньо зазирнути в Інтернет і переглянути хоча б постери-плакати часів Другої світової… А також – сучасні. На одних УПА – герої-визволителі, поборники незалежної України. На інших – обмежені фашистською ідеологією кати… Їх малюють і друзі, й вороги – пристрасно, завзято, вкладаючи у своє малювання то палку любов, то люту зненависть. Хіба здатна така дражлива, суперечлива тема об’єднати Україну, привести її до єдиного знаменника? З г у р т у в а т и відданих ідеї НАЦІЇ україномовних патріотів і російськомовних – тих, які, скажімо, кинулися у перші дні російсько-українського протистояння у 2014 році рити траншеї на східному та північному напрямках, намагаючись у такий спосіб захиститися від «російських танків»? Чи піде рити оті траншеї поет Олександр тепер, чи стане пліч-о-пліч із «соратниками», що нині віддалили його, відсторонилися – на ґрунті російськомовності?..

Цей нечистий дух протистояння, сварки («нам тут російської мови не потрібно») здатний не лише не об’єднати Україну, а розвалити – у прямому значенні цього слова.

Одні чубляться між собою – інші сидять осторонь… Лапки потирають від задоволення: давайте, дурні Івани, продовжуйте! О, ці жуки не стануть помирати з нудьги при згадці про УПА – вони ще олії у вогонь піділлють! ЧУЖИМИ РУКАМИ ЛЕГКО ЖАР ЗАГРІБАТИ.


…Олена зняла свою кандидатуру в Фейсбуці з усіх «постів», пов’язаних з данною группою – аби не дратувати товариство своєю присутністю. Вона зробить інакше: піде в школи, у бібліотеки, і буде напряму спілкуватися з Читачами. Вона досить часто виступала у такій ролі й раніше, але нині зрозуміла просту річ: там, де панує специфічне несприйняття тебе (на ідеологічному грунті, наприклад), годі й сподіватися на якесь визнання. Найсильніші виконавці здатні вийти за межі свого егрегору – завдяки потужній творчій енергетиці, але якщо ти – «біла ворона», подумай тристра разів, чи варто витрачати свою енегрію на «чужу церкву»?

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Оповідання, Війна 2014 Україна, Про Голодомор, Про друзів, Про Батьківщину

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «"Де цілували степ могили, ховаючи лице в траві..." / Вірш | Вікторія Івченко». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Тримати знамено отерплими руками / Сатиричний вірш | Вікторія Івченко». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Вікторія Івченко.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.05.2017 23:20  © ... 

ДУХ, ЯКИМ ВОНИ ДИХАЮТЬ,


РУЙНУЄ УКРАЇНУ.


ОЧІ, ЯКИМИ ВОНИ ДИВЛЯТЬСЯ,


ВИПРОМІНЮЮТЬ ЗНЕНАВИСТЬ,


ЛЮДИ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ УКРАЇНУ


І БАЖАЮТЬ ЇЙ ДОБРА,


ЗМУШЕНІ ВІДСТОРОНЮВАТИСЬ


І ЙТИ ГЕТЬ, БО ДУХ І ОЧІ –


ТО ВОРОТА ДУШІ...


А ЩО, ЯК ДУША ЧОРНА?

 10.05.2017 23:15  © ... 

Боже правий, що ти відкриваєш... Нещодавно спілкувалася з однією знайомою, юристом за фахом. Вона обдарована від природи - відчуває енергії оточуючого світу. Бачить ситуації духовними очима. Розповіла наступне: ішла повз те місце, де розташований монумент загиблим у Бабиному яру. Коли наблизилася до нього, відчула жах, нескінченний жах... Побачила якусь темну воду на дні яруги... Чи воду?.. Вона фаховий спеціаліст, вивчає також історію. Розповідала, що були поліцаї там під час війни, які люто ненавиділи ...

 09.04.2017 23:07  © ... 

Про Паскудний Світ і Дон Кіхота


Паскудний Світе, лицар Дон Кіхот

Чим завинив, що так його караєш??

Знущаєшся ти з нього, зневажаєш,

Презирливо скрививши сірий рот.

У кожного – свій неповторний Шлях,

На нього стати – подвиг перед Богом…

Пройти по лезу бритви… У віках

Судилася нам зоряна дорога.


***

Тримайся, не корись – ані на мить,

Будь Воїном – щомиті, щохвилинно…

Нехай Душа над Світом полетить –

І не гірчить їй самота полинно!

10 жовтня 2016р

 09.04.2017 09:50  © ... 

ПРО НАМАГАННЯ ЗАЧАРУВАТИ РЕАЛЬНІСТЬ І ПРО СТРАХ БУТИ САМИМ СОБОЮ 

 07.04.2017 08:47  © ... 

"А Ви були праві, Клавдіє Олександрівно! Ще й як праві!"

Щойно скінчилася моя "дискусія" з організаторами Фестивалю... Боже милий, що це було! На рівні сварки у комунальній кухні. Я шокована. Вони В УСЬОМУ ПРАВІ. Абсолютно! Яка там розмова про наше недавнє історичне минуле? СИДИ І НЕ ДИШ, якщо хочеш продовжувати дружити з нами. Якщо ні - зашикають, заклюють, затопчуть... Ні, я не стільки про себе, скільки про наш суспільний рівень свідомості взагалі. Прочитала в новому числі журналу "КРАЇНА" про ...

 07.04.2017 08:05  © ... 

...Не лише Бандерою Україна врятується, і навіть - далеко не ним. Ось, зі свіжого номера тижневика "КРАЇНА" ("Вимагаємо від політиків те, чого самі не виконуємо" інтерв`ю з Богданом Нагайлом, в минулому - українським дипломатом:"Старі бандерівські лідери діаспори були вороже налаштовані до більшості дисидентів. Не довіряли їм. Коли перших дисидентів випустили із психушок і в`язниць, Леонід Плющ приїхав у Англію. Як представник "Міжнародної амністії" опікувався ним і був його перекладачем. Більшість громад п...

 05.04.2017 22:17  © ... 

ЩЕ ОДИН НАПИСАВ: "Ви витратили купу слів на те, щоби розказати тут всім, що російську мову потрібно всіляко підтримувати, а російськомовних - тішити та заохочувати. Вельми дивна, якщо не сказати ДУЖЕ ПІДОЗРІЛА позиція! Для чого Ви виставили, як ілюстрацію до Вашого твору ВІДВЕРТО ПРОВОКАТИВНЕ фото? Ви що, працюєте, тишком-нишком, на ФСБ РФ? Га?! Схоже саме на ТЕ! І дуже!" БОЖЕ МІЙ МИЛИЙ!


Так і хочеться додати:"А Ви були праві, Клавдіє Олександрівно! Ще й як праві! Ваші очі бачили людей наскрізно - ДУХОВНИМ...

 04.04.2017 02:14  Борис Костинський => © 

 03.04.2017 07:12  © ... => Борис Костинський 

О, як раз - бачу, ви вже зрозуміли дещо - і в мене поперек горла стоять оті з "червоним квитком ЛКСМУ". Вони свого часу перекрили мені, як творчій особистості, дорогу... Тож маю і тепер відстоювати своє право ГОВОРИТИ ЧЕСНО те, що думаю. До речі, з Бандерою я народилася в один день - ПЕРШОГО СІЧНЯ. Цього дня народжуються, мабуть, ВПЕРТІ ЛЮДИ. ВПЕРТІ У СВОЇЙ ПРАВОТІ. Інша річ, чи готове до цього суспільство...

 03.04.2017 00:28  Борис Костинський => © 

Я не збираюся з Вами про щось балакати у майбутньому, бо, якщо Ви мислите СУТО совдепівсько-кдбешними кліше щодо постаті Степана Андрійовича Бандери, то нехай з вами балакають ті, хто й досі заливає сльозами червоного квитка ЛКСМУ!

 03.04.2017 00:22  © ... 

Далай-Лама @DalaiLamaQutes

Открытое разногласие — часто — признак движения вперёд.

 03.04.2017 00:07  © ... 

Сумно, що Україна і за часів Бандери була в лайні, і тепер... СУМНО, ПАНОВЕ, що окрім мантр про славних визволителів часів майже вісімдесятилітньої давнини НЕ ЧУТИ НОВИХ ПІСЕНЬ. ПРО НОВУ ІСТОРІЮ. ПРО ЩАСЛИВУ Й УСПІШНУ УКРАЇНУ. Стараннями нащадків Бандери... З комуністичного - і фашистського - рабства ще скільки десятиліть вилазити будемо???

 02.04.2017 23:31  © ... 

P.S. Про цілеспрямовану роботу над собою ПРО ТЕ, що державою правлять злочинці... А МИ - МОВЧИМО.

 02.04.2017 22:48  © ... => Савчук Віталій Володимирович 

"Ви були на фестивалі, коли виступав Анатолій Паламаренко? От з кого приклад брати потрібно! Людина на стільки вміє взяти в полон слухача, що й не потрібно робити нікому зауваження, щоб слухали! Артист - не важливо, чи поет, чи співак виходить на сцену для того, аби донести до публіки почуття, а для цього їх потрібно прожити, відчути і подарувати, а якщо у Вас є змога під час виступу ще й чути і бачити хто слухає, а хто ні, - то Ви не артист, а вчитель на уроці!" А Я САМЕ ВІДЧУЛА СЕБЕ АРТИСТОМ, КОЛИ УСЯ ЗАЛА, МОВ ЗАВОРОЖЕНА СЛУХАЛА! Аби стати Паламаренком, потрібно САМЕ ТАКЕ пережити. Я, до речі, колись пережила... Але цей досвід необхідно поновлювати, переживати знову. ТОДІ СТАНЕШ СПРАВЖНІМ МАЙСТРОМ.

 02.04.2017 22:42  © ... => Борис Костинський 

Сьогодні була на Петрівці, книжковому ринку, де люблю купувати РОЗУМНІ КНИЖКИ. Мимохідь прочитала цікавий жарт "в тему": ПАРАНОЙЯ навпаки, то коли хтось думає, що увесь СВІТ замислив проти НЬОГО ДОБРО".

 02.04.2017 22:18  © ... => Савчук Віталій Володимирович 

Я рада, що затіяла цю дискусію. Принаймні, думками обмінялися. А ЦЕ - ЗАВЖДИ ЖИВА СПРАВА. Вона потрібна сьогодні нам - ВІЛЬНИЙ ОБМІН ДУМКАМИ НА БУДЬ-ЯКУ ТЕМУ. Не замовчування, а ДІАЛОГ. Ось тоді й ЖИТИМЕ УКРАЇНА. І цвістиме - на зло усім ворогам!

 02.04.2017 22:11  © ... => Борис Костинський 

Я маю десять років досвіду ГРОМАДЯНЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ в Інтернеті, тож як нападають фсбешні тролі на чесну людину-українця ЗНАЮ ДОСТЕМЕННО. Знаю це з 2006 року. Приберіть свої емоції, у вас їх надо багато. Коли ФЛУД зійде, поговоримо.

 02.04.2017 16:06  Борис Костинський => © 

1) Ви, пані Вікторія, вдалися зараз до звичайного засобу усіх ДЕМАГОГІВ - забалакування питань, котрі я чітко і дуже зрозуміло Вам поставив. На інтернет-слензі це зветься ФЛУД(flood). Таким чином, я повністю з`ясував, що не помилився в моїх підозрах щодо Вас. З цим усе. Більше питань до Вас вже не маю, бо усі крапки над "і" проставлені.

2) Ганьба не мені, пані, а Вам і тим, хто Вам тут підспівує. І саме через це, а не через "гаретних російськомовних", котрі в Україні усюди, включаючи навіть і Гал...

 02.04.2017 12:43  Савчук Віталій Волод... => © 

Вітаю, пані Вікторіє! Шкода, що не побачив Вашого полум`яного допису раніше, тож прокоментую зараз. Ваш відгук на фестиваль є найяскравішим прикладом того, як гарно і професійно люди вміють перекрутити дійсність і видати все зовсім під іншим кутом бачення! Це як поглядом на предмет - з одного боку дивитись він має форму кола, а з іншого - це куля! Так от до Вашого допису. Я був учасником вже втретє. Я стояв поруч з Олександром біля кордону і чекав і контролював проходження учасників до СПУ згідно списків. Т...

 02.04.2017 08:35  © ... => Борис Костинський 

А щодо фото... Я, переглядаючи те, що є в Інтернеті, вибирала найменш ПРОВОКАТИВНЕ. Просто - ПРОМОВИСТЕ. Шокуюче мене, як людину з певним життєвим досвідом. Я щиро намагаюсь розібратися у цьому. ЩИРО, зрозумійте це! Я живу в своїй РІДНІЙ Україні уже п`ятдесят п`ятий рік - від народження. І вболіваю за все, що тут відбувається. І не збираюся нікуди тікати! І вже багато разів чула різне - як щиру похвалу, так і неймовірні звинувачення... НА КШТАЛТ того, що написали тут... ЛИШЕ ОТАК ВІДВЕРТО ніхто не навішував на мене досі свої нісенітниці. Ганьба вам, пане Борисе!

 02.04.2017 08:21  © ... => Борис Костинський 

О, нарешті почула КРИТИКУ РАЗОМ ЗІ ЗВИНУВАЧЕННЯМИ на свою адресу. Дочекалася. Аж на другий день... Думала, одразу бити почнуть! НІ, СПЕРШУ ВІДГУКНУЛИСЯ РОЗУМНІ ЧИТАЧІ. Які зрозуміли СУТЬ мого меседжу. Основну, так би мовити, думку. Тепер будуть вішати ярлики ті, які вже оговталися... Побачити себе у ДЗЕРКАЛІ ПРАВДИ - нелегко. ДУЖЕ нелегко. Але ту ПРАВДУ потрібно розжовувати деяким, мов суху скорину, аби ЗРОЗУМІЛИ: ми - на краю загибелі! І врятувати нас із вами, панове, може лише РОЗУМІННЯ простих речей, а не вигукування гасел. ДО ОСТАННЬОГО. 

 02.04.2017 08:12  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам щиро, Олександре Миколайовичу! 

 02.04.2017 02:52  Панін Олександр Мико... => © 

Поет,
це представник
поетичної магії,
споріднений із скальдами,
з представниками поезіїї друїдів,
магів на рівні творчості.

Ваш шлях нелегкий,
але Ви долаїте перешкоди. 

 02.04.2017 02:34  Борис Костинський => © 

1) Ви витратили купу слів на те, щоби розказати тут всім, що російську мову потрібно всіляко підтримувати, а російськомовних - тішити та заохочувати. Вельми дивна, якщо не сказати ДУЖЕ ПІДОЗРІЛА позиція! На сьогоднішній день в Україні ГНАНОЮ та ЗАТУРКАНОЮ є не російська мова, а саме УКРАЇНСЬКА! Підіть по столиці України - Києву та послухайте, яка мова домінує! Української майже ніде не чутно! А в Чернігові що? Та набагато гірше - там україномовних звуть "жлобами". Отак от! Так що, пані Вікторія, захищати та всіляко просувати треба УКРАЇНСЬКУ мову! Бо відверте нехтування РІДНОЮ мовою - РЕАЛЬНІСТЬ і це те, що робить українців "НЕДОСФОРМОВАНОЮ НАЦІЄЮ" в очах усього світу! На відміну від руських. Це - до речі...


2) Для чого Ви виставили, як ілюстрацію до Вашого твору ВІДВЕРТО ПРОВОКАТИВНЕ фото? Ви що, працюєте, тишком-нишком, на ФСБ РФ? Га?! Схоже саме на ТЕ! І дуже!

 01.04.2017 15:37  © ... => Віталій Перетятько 

Послухайте виступ на цю тему. "В ДЕСЯТКУ".  

 01.04.2017 15:29  Віталій Перетятько => © 

"Виходять з тієї виставки дві жіночки: ТАК, НЕПОГАНО. АЛЕ НАШЕ - ВСЕ ОДНО КРАЩЕ. Я була вражена: СВОЄ порівнювати з ЧУЖИМ???"

!!!!!!! 

 01.04.2017 15:29  © ... => Каранда Галина 

Дякую Вам, Галино! 

 01.04.2017 15:27  © ... => Віталій Перетятько 

І ще трохи про "російськомовних": люди, не заангажовані, не обтяжені певними ідеологічними установками, менше "ведуться" на провокації... Я не кажу, що серед них немає фанатично налаштованих! Таких, що вірять ЛИШЕ В ОДНУ ІДЕЮ. Та скільки завгодно... Просто Вам поталанило зустріти в цьому середовищі, як-то кажуть, людей НОРМАЛЬНИХ. Більш поміркованих. Здатних зрозуміти і тих, і других.Саме вони в майбутньому шукатимуть ТОЧКИ ДОТИКУ. Аби звести докупи краї прірви, яку нам готують деякі ПОЛІТИКИ.

 01.04.2017 15:21  © ... => Віталій Перетятько 

Я колись була на виставці мексиканського мистецтва в Музеї декоративного мистецтва у Лаврі. Ходила поміж тих експонатів години дві: згадала і свої читання Карлоса Кастанеди, і Дона Хуана, мексиканського мага-індіанця... І індійська культура (займалася йогою свого часу). І китайська, і японська... Якщо цікавишся, усе цікаво! Виходять з тієї виставки дві жіночки: ТАК, НЕПОГАНО. АЛЕ НАШЕ - ВСЕ ОДНО КРАЩЕ. Я була вражена: СВОЄ порівнювати з ЧУЖИМ???

Читала десь: якщо дитину не навчати до п`яти років іноземної мови, їй згодом буде дуже важко долучитися до чужої культури (мови). У неї "вимкнувся" певний фактор у свідомості... СПРИЙНЯТТЯ ІНАКШОСТІ ЯК НОРМИ. І зразка для власного саморозвитку... Навпаки, у деяких представників такого типу ВМИКАЄТЬСЯ підсвідома відраза до усіх, хто за фенотипом "не вписується" у видові канони. Ось вам і казка Андерсена про Гидке Каченя! Але ж воно знайшло в собі сили перетворитися на Білого Лебедя!

 01.04.2017 14:56  Каранда Галина => © 

багато з чим згодна. 

 01.04.2017 14:46  Віталій Перетятько => © 

Прекрасно!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Щодо російськомовних, так трапилось, можливо, що й не випадково, що я серед російськомовних жителів України зустрів більше патріотів, ніж серед україномовних, мене це дуже здивувало, але факт залишається фактом. Підкреслюю, що це лише громадяни, з якими я мав контакти.
Про їхнє небажання сприймати щось інше, ніж звичне сВОЄ, мій одинадцятирічний син каже так: "Вони звикли до картоплі, вони будуть хвалити лише її - по-різному нарізану, приготовлену, інакше викладену, оригінально чи цікаво викопану, посаджену, привезену, принесену, вкрадену тощо. Але лише картоплю, а ви ставите на стіл виноград...".
На чужу церкву свою енергію витрачати не слід. 

Публікації автора Вікторія Івченко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо