Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.04.2017 18:08Новела
Про життя  Про батьків  Про родину  Про життя і смерть  
Старий
40000
Без обмежень
© Ковальчук Богдан Олександрович

Старий

Ковальчук Богдан Олександрович
Опубліковано 03.04.2017 / 40976

– Не хвилюйся, батьку, тут тобі буде дуже-дуже затишно, – переконував високий чоловік в окулярах, мимохідь шукаючи місце для паркування на подвір’ї лікарні. – Мені цей заклад порадив Сашко. Пам’ятаєш Сашка? 

Старенький на задньому сидінні машини лиш мовчки усміхався. Він уже взагалі мало кого і що пам’ятав – був просто щасливий, що Петрик привіз його кудись, де добре. 

Колись давно й сам Андрій Іванович часто возив сина по хороших місцях. Повз них проносилися найцікавіші краєвиди спершу Країни Рад, а потім і посталої з попелища примусового забуття України. Тільки вдвох – батько зі своїм синочком, адже Петрова мати покинула їх, коли тому було заледве три. Та їм однаково було добре скрізь: непорушні гірські масиви Карпат, їхні нестримні потоки та застиглі у спокої узбережжя Криму немов їхній антипод; замки й фортеці, котрі впродовж цілої вічності не давали жодного шансу ворожим полчищам; сонні гущави постійних у своїй гордовитості лісів… Та де їм тільки не доводилося бувати! 

…Що було потім, крізь роки? Стареча пам’ять зрадницьки плутала часові проміжки й події, розкидаючи їх навсібіч уламками розбитого люстра. Здається, Петрик пішов до якогось інституту… та якого? Щось пов’язане з комерцією чи, як там його… бізнес. Синок по завершенні відкрив якусь компанію і, хвалити Бога, не розчарував батька – почав допомагати людям. «Допомагаю людям, батьку!», – саме так він завжди казав, а Андрій Іванович і не ліз у подробиці. Навіщо ж-бо? Він же так любить його, свого Петрика! Давав йому, що міг – значить, і робота в нього хороша! Він же сам – син свого батька… 

– Ну, все, – Петро Андрійович, врешті-решт, запаркувався коло входу. – Час виходити, старий. Приїхали. 

Надворі панувала незвично потужна як на липневий Київ злива. Подвір’я залило так, що син був змушений підхопити свого батька попід руки та нести всередину з допомогою ще декількох лікарів, оскільки інвалідний візочок просто не проїхав би таким океаном. 

Андрій Іванович збив докупи ще кілька крихт спогадів: Петрик завжди любив дощ. Вони з ним навмисне вичікували на дужу зливу – таку, щоб аж нічого не видно було, – а потім ганяли на велосипедах по найбільш брудних шляхах, які тільки могли знайти. Вкриті глиною або землею з п’ят і до маківок, заходили у рідну хату, довго відмивалися самі, далі відтирали долівку – але однаково веселилися. А до вечері в дні таких прогулянок, на які мало хто наважився б узагалі, Андрій Іванович варив синові борщ, відпоював його гарячим чаєм, щоби той не застудився… Це було весело! Але де це було? Де ж вони жили?  

Дощі. 

Пам’ять знову відмовилася показувати Андрію Івановичу картинки, адже в ніс ударив гострий запах. Дуже неприємний, навіть моторошний. Хіба може взагалі пахнути так погано у місці, де, як казав його Петрик, має бути добре?.. 

– За що я вам, бляха, заплатив?! – лементував тим часом на маленьку медсестру Петро Андрійович, яка від такого ґвалту боязко озиралася, чи, бува, не збіжиться сюди зараз уся лікарня. 

– Нам прикро, але… 

– Я замовляв для нього окрему палату! Окрему!!! Ви знаєте, що це значить?! 

– Ми його обов’язково переведемо щойно… 

Микуличі! Так, як він узагалі міг забути? Прямісіньке, немов лінія Екватора, селище – і таке саме довжелезне. До Києва звідти їхати хвилин сорок автобусом, тому вони часто виїздили туди у зоопарк, на морозиво або й банально погуляти Хрещатиком, подивитися тамтешні каштани у цвіту, зануритися в людський потік, що в місті завжди бував не менш бистрий за карпатську річку. Губилися серед людей, домовляючись про місце зустрічі, а потім пили з автоматів воду з сиропом. Багато води з сиропом. І коли ж син устиг подорослішати? 

Окрему палату забезпечили, перерозподіливши всіх її пацієнтів по сусідніх. Двоє працівників лікарні ввезли візок із Андрієм Івановичем усередину, перевдягли його у зелену лікарняну робу та вклали на просочене потом, кров’ю і сечею ліжко, що стояло посередині приміщення. 

– Усе буде добре, батьку, от побачиш! – Петро схилився до старенького. – Тобі буде добре. Усе буде добре, старий. 

Андрій Іванович намагався спитати, як часто син заїжджатиме до нього в гості, але не зміг – йому вже декілька років як одняло мову після відразу кількох інсультів поспіль. Та й чи це важить? Звісно, Петрик часто буде тут! Він же любить його, коханий синочок, він же обіцяє, а значить, що все буде просто чудово! Буде весело, як колись! А, може, буде навіть іще веселіше – хтозна, куди вони поїдуть мандрувати наступного разу? 

Заплющуючи очі від кам’яної слабкості, котра оповила його саваном сну після якогось уколу, батько згадав слова сина: «Час виходити, старий. Приїхали». 

І прийшов сон. 



У коридорі хоспісу Петро Андрійович здійснив важливий, на його думку, дзвінок. 

– Альо, бичара, здоров! – зверхньо затараторив він у дорогий мобільник. – Справу вирішено. Можемо виставляти хату під оренду. Барахло тільки звідти все повикидайте, а то мій старий за життя всілякого лайна багацько туди понатягав! – він на мить замислився і продовжив: – І фотки, фотки головне зі стін познімайте, бо там, зараза, така якась пурга… 



П`яні трунарі поховали чергового невідомого пацієнта на цвинтарі неподарік лікарні. У Микуличах не вщухала злива... 

16.02.2017 Київ
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.04.2017 Поезії / Поема
Маленький світ
04.04.2017 Проза / Оповідання
Лось
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Короп Карл
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Коли твоя дівчина вагітна…
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Понеділок
26.06.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні"
25.06.2017 © Маріанна / Мініатюра
Двері
Новела Про життя і смерть
26.05.2017
Кіт
03.04.2017
Старий
24.02.2017 © Іда Морлен
Зі сну в реальність чи навпаки?
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 63  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.05.2017 14:51  © ... для Олена Вишневська 

Усі ми приречені жити так, як живемо. 

 23.05.2017 08:08  Олена Вишневська для © ... 

на жаль, і таке буває.. боляче від того і якась така туга від безпорадності сповиває... 

 05.04.2017 11:58  © ... для Тетяна Ільніцька 

Так буває. Писалося з реального випадку. Я його, щоправда, тут гіперболізував, але в цілому це реальність. 

 05.04.2017 09:26  Тетяна Ільніцька для © ... 

Жорстка правда... 

 04.04.2017 11:32  © ... для Ольга Моцебекер 

Спасибі на добрім слові. 

 04.04.2017 10:53  Ольга Моцебекер для © ... 

Гіркий присмак після прочитання, але написано майстерно. 

 03.04.2017 21:36  © ... для Віталій Перетятько 

І деяким дорослим також.
Дякую за коментар! 

 03.04.2017 21:03  Віталій Перетятько для © ... 

Дуже зворушлива новела.
Зачепили.
Такі твори потрібно давати читати дітям... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +40
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +68
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +58
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.06.2017 © Ольга Білицька
27.06.2017 © Андрей Осацкий
31.03.2011 © Журналіст
27.11.2014 © Серго Сокольник
27.06.2017 © Андрей Осацкий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди