Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.04.2017 11:24Оповідання
Про щастя  Про тварин  
Лось
Рейтинг: 5 | 6 гол.
Без обмежень
© Ковальчук Богдан Олександрович

Лось

Ковальчук Богдан Олександрович
Опубліковано 04.04.2017 / 40985

Із-за ледве прочиненого вікна долинав звук, подібний водночас до завивання зношеного двигуна старенької «копійки», передсмертної агонії бридкого монстра з комп’ютерної гри та щасливих вересків німого, в якого раптово прорізався голос. У тиші глупої ночі, що панувала надворі, цей дивний лемент чувся особливо чітко й не міг не вселяти остраху невідомістю свого походження. Дійсно, лишалося тільки здогадуватися, що за зараза може так панічно горланити в самісінькому центрі Києва о пів на четверту ранку. Можна було б із величезною натяжкою списати звуки на занадто веселих гультяїв, проте виникали справедливі сумніви, що людина – хай навіть п’янюча у дрова – спроможна була влаштувати такий концерт. 

– Що це в біса таке? – тихенько запитав я в Наталки, яка лежала поруч зі мною на старенькій розкладній канапі під шаром із кількох ковдр. 

Лось, – долинуло у відповідь. – Він хоче цукрику. 

– О пів на четверту. Посеред міста. Лось. Хоче цукрику? 

– Так… 

Я знехотя зліз на підлогу й заходився шукати у великій купі одягу свої речі. Попри те, що кімната частково освітлювалася вуличним ліхтарем, розібратися, де чиї штани-майки-сорочки (а поготів під лосячий крик знадвору) було вельми тяжко. Так і не знайшлися одна шкарпетка та труси, тому їх я просто знехтував, коли таки відшукав у цім гармидері драні чоловічі «левайзи» та футболку з Джоном Ленноном і сяк-так напнув їх на втомлене алкоголем тіло. По тому взув на босу ногу кросівки і, прихопивши з підлоги недопиту пляшку портвейну та пачку цигарок, а з невисокого журнального столика – пакетик цукру з котроїсь кафешки, невпевненим кроком почимчикував до коридору. 

– Куди ти? – запитала абстрактна ковдра на канапі наталчиним голосом. 

– Пройдуся, нагуляю собі сон. 

Я пірнув у чорноту під’їзду. 

Нічна вулиця зустріла мене ненав’язливою прохолодою раннього вересня. У жодному з вікон сусідніх будинків, що обступили нашу п’ятиповерхівку літерою «П», не світилося. Безлюддя панувало й просто неба, тому здавалося, ніби я стовбичу з цигаркою в зубах посеред давно полишеного людьми міста. Ба, більше: не чути було навіть поодиноких машин, які звично катаються Києвом цілодобово, без перерви та вихідних. Власне, досі єдиним звуком, який відчувався вельми недоречним у цьому становищі, лишалося те таємниче голосіння. Воно, наскільки я зрозумів, доносилося звідкись із-за рогу, де неширока пішохідна вуличка сполучала це захищене з усіх боків подвір’я із зовнішнім світом – із проспектом на три смуги в кожен бік. 

Я прямував на звук, час від часу прикладаючись до відкоркованої пляшки. Навколишній пейзаж тим часом не ворушився жодною своєю клітинкою навіть од поривів вітру. Він немов застиг у власній величності та загальному збайдужінні до всього того, що відбувалося поза ним. Є така особливість будь-якого житлового кварталу великого міста: він цілком самобутній у власній же самоті. 

Тим часом нелюдські крики ближчали. Там, за рогом, який закутався-був у темряву подалі від людських очей, щось явно діялося. Важко передати словами, як сильно я волів чимшвидше розгадати цю загадку, котра, не давала заплющити очей і поринути у царство Морфея, вочевидь, тільки мені. Мешканці прилеглих будівель реагували на ситуацію так, як якби надворі просто сама собою ввімкнулася сигналізація припаркованої машини. Себто, ніяк. Ця байдужість не дивувала, позаяк місто – цей велетенський організм, уражений пухлиною пофіґізму ще при народженні – апріорі плювати хотіло геть на все. Направду, а що значного в тому, що вночі десь поміж одноманіття лабіринтів мегаполісу волає, аж розривається, щось незрозуміле?.. 

Я завернув на пішохідну доріжку й таки побачив його – дебелого, відгодованого лося завважки, либонь, із пів центнера. Його чимала туша спокійно бовваніла собі у світлі далекого вуличного ліхтаря. Тварина, почувши кроки, без зацікавлення повернула у мій бік голову, припинивши завивати. Незважаючи на недостатню освітленість, в його очах дуже яскраво палали вогники смутку. 

– І чого б я оце волав? – Я наблизився до лося практично впритул. 

– Тямиш, друже, за весь клятий день жодна скотина не почастувала мене цукром, – промовив одночасно і стомлено, і роздратовано лось. 

– Хіба це причина, щоб не давати людям спати? 

Глибоко в моїй душі заграли перші нотки жалю, співчуття. Наскільки ж, чорт забирай, зробилися індиферентними люди, що вже геть неспроможні просто взяти та й нагодувати бідолашну тварину триклятим цукром! 

Ми стояли кілька хвилин мовчки. Зрештою я запропонував лосеві цигарку, та той відмахнувся рогом: «Уже понад місяць як кинув». 

– Маю для тебе дещо, - зізнався я, – тільки пообіцяй, що відтак заспокоїшся і даси виспатися, бо нині мені дуже рано вставати. 

– Присягаюся рогами! – охоче згодився лось. 

Трішки порившись у кишені більше задля «годиться», а не щось там направду вишукуючи, я дістав на світ Божий пожмаканий пакетик цукру й простяг його тварині. Втім, устиг зорієнтуватися, що відкривати нехитрий продукт копитами, мабуть, досить проблематично, тому відірвав тоненьку смужку паперу та насипав уміст просто на підготовлений до такого розвитку подій заздалегідь язик. Лось проковтнув цукор, удячно зиркнув на мене та стиха промовив: «Дякую тобі, друже. Це дрібниця, але ж така важлива!». 

Хвилини зо дві я спостерігав, як поглинає нічний морок величезне тіло лося. Цигарка давно зотліла, тому лишатися тут більше не було жодного сенсу. От і пішов до Наталки під ковдру – досипати. 

Завше спиться легше, коли такі пізні лосі нагодовані. 

Київ 22.10.2014
04.04.2017 Проза / Оповідання
Кракуни / Оповідання | Ковальчук Богдан Олександрович
Попередня публікація: 03.04.2017 Проза / Новела
Старий / Новела | Ковальчук Богдан Олександрович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
З першого погляду
22.09.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Вересень дзижчить утомленою мухою
Оповідання Про тварин
10.06.2017
Ден
04.04.2017
Лось
03.02.2016 © Ольга Шнуренко
Котячі мемуари
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6
Переглядів: 83  Коментарів: 10
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.05.2017 18:17  © ... => Олена Вишневська 

Переконливо раджу до прочитання роман "Маша, або постфашизм" Ярослава Мельника. Змушує замислитися про це ще глибше.

 25.05.2017 15:52  Олена Вишневська => © 

не кажу, що Ви так задумували, то просто такий ефект в мені викликав Ваш твір, але, читаючи, почала думати про те, якими байдужими в більшості випадків ми стаємо до людей, що потребують допомоги, але ми записуємо їх в окрему когорту людей з нищого рівня через їхній "стиль" життя, і тому наче не вартих допомоги.. це ж не правильно? і про те, що часом волаєш про допомогу всім своїм я, а розрадить зовсім неочікувана людина, незнайома, випадкова... хоча в даному випадку це не випадковість, думаю
вибачте) 

 25.05.2017 14:51  © ... => Олена Вишневська 

Якого підтексту, цікаво?) Добре, що всміхаєтеся! 

 23.05.2017 08:04  Олена Вишневська => © 

Посміхаюся))) Класно ж!
Але і соціального підтексту тут для себе накопала...! 

 05.04.2017 11:59  © ... => Тетяна Ільніцька 

Спасибі. ;-) 

 05.04.2017 09:27  Тетяна Ільніцька => © 

 На межі фентезі і фольклору)))))) Отримала колосальне задоволення))))) 

 05.04.2017 00:12  © ... => роман-мтт 

Дякую! В село поїду обов`язково. ;-) Текст, як бачите, писався дуже давно... 

 04.04.2017 15:38  роман-мтт => © 

дебелий лось на пів центнера? в село - на стажировку, на вєси!

А так -сподобалось. таке вражння, що я вжеколсь це читав - зайшло як треба. 

 04.04.2017 12:08  © ... => Дарія Китайгородська 

Його ж не годують... Схуд, бідося.
Дякую! ;-) 

 04.04.2017 12:07  Дарія Китайгородська => © 

Лось класний! :) Але для повної реалістичності щось він у вас замалий: півцентнера - це всього 50 кг! Нормальні такі лосі мають десь понад півтонни... ;) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
04.10.2018 © Суворий
Провід ОУН проголосив головою і вождем націоналістичного руху полк. Андрія Мельника (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
16.10.2012 © Істерична Бруталка
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
01.12.2010 © Журналіст
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди