Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2017 00:17Новела
Про любов  Про кохання  Про щастя  Про мої мрії  
Перетин паралельних
30000
Без обмежень
© Ковальчук Богдан Олександрович

Перетин паралельних

Присвячую Т.І., яка колись була моєю попутницею у житті.
На жаль, недовго...
Ковальчук Богдан Олександрович
Опубліковано 05.04.2017 / 41002

Захмелілі жарівки потрісканих пристанційних ліхтарів були не в змозі порушити сну дерев, висаджених акуратними низками вздовж залізниці. Втім, жовтувате штучне світло примудрялося сяк-так кохатися з ранньою березневою ніччю у верховіттях, а я, мовчки погладжуючи твоє волосся, спостерігав за плодами того химерного кохання – дивовижними тінями, які жваво вальсували стінами та стелею затхлого купе. Тієї ночі ми обидвоє насолоджувалися випадковим усамітненням, із неприхованою насолодою вдихали характерні для всіх без винятку мандрівок потягом запахи продезінфікованої постелі, несвіжого «сервелату», дешевого алкоголю, відгомону порожньої балаканини попередніх пасажирів. Куплений просто перед від’їздом порепаний ноутбук шепотів ідіотськими піснями дурнуватих виконавців. А нам не спалося. 

Нам узагалі рідко коли спиться. 

Дивовижа, що нам випало їхати в тому купе тільки вдвох – дарма що йдеться про чи не найпопулярніший залізничний напрям. Не знаю, завдяки чиїм потугам склалося саме так, одначе було б геть безглуздо цією можливістю не скористатися. Час від часу за дверима купе чувся п’яний лемент із характерними галицькими нотками (приправлений міжнаціональним, усім зрозумілим «Курррррррва!») й кожного разу ти від несподіванки легенько здригалася. Я ж не втомлювався бавитися твоїм чорнішим від ночі за вікном волоссям і розглядати тіні. 

Потяг нісся углиб темряви, неначе накажений, ритмічно вистукував колесами, розбурхував зайві для березня зграйки сніжинок урізнобіч. Він намагався вирвати нас із лещат п’яного міста, котре з дикого похмілля звело нас разом, а тепер і не особливо тримало, сподіваючись, либонь, що ми однаково раніше чи пізніше повернемося. Попереду була пригода – нетривала, проте важлива для нас обох. 

– Спиш? – прошепотіла ти, немов боячись розбудити уявних попутників із горішніх полиць. 

– Хіба схоже на те? – Я погладив тебе по щоці, ти затишно заворушилася. – Навряд чи обидвоє заснемо, до Львова лишилося години три чи близько того. 

– Розповіси щось? Спробую подрімати, а то завтра лазитиму як зомбі. 

Чорт забирай, прохання на кшталт «Розповіси щось?» та до них подібні ненавиджу найбільше, позаяк ті незмінно вганяють у глибокий ступор і вмент вимітають із мозку всі без винятку теми для розмови. Ніяковієш, силкуєшся відтворити в пам’яті бодай трішки цікавий випадок або історію, а в результаті починаєш плести таку маячню, що від її безглуздості самому собі хочеться зашити рота. От і того разу вийшло не краще: 

– Уяви, що ми несемося у цьому потязі зі швидкістю мільйон кілометрів на годину, а довкіль нас лише темрява і сніг, сніг, сніг… 

– Більше снігу! – захихотіла ти. 

– М-м-м, так. Більше снігу… Так от, немає нічого, крім темряви й снігу. Ми не маємо гадки, куди нас несе, де в підсумку опинимося, а нам усе одно байдуже… 

А за вікном тим часом насправді не було видно нічого, крім аж занадто потужної як на березень завірюхи. Коли вона встигла здійнятися? Тепер скидалося на те, що я не плету маячні, а змальовую дійсність. Темрява, сніг. Чи насправді ми їдемо до Львова? 

Раптово межа між вигадкою та дійсністю стерлася начисто. Ти лежала на моїй долоні, зачудовано гріла її тендітним подихом, посміювалася чи то вже уві сні, а чи то цілком свідомо. 

– Мені якось затишно. Ніби не існує жодних проблем, - зрештою прошепотіла ти.  

– А їх і немає. Ти мене неуважно слухала. Зараз дограєшся до того, що я почну розповідати цю хріновіну від самого початку. 

Легенько цілуєш долоню, на якій лежиш. Дійсно по-домашньому затишно та якось геть нереально. Особливо коли я затямив, що вперто не можу згадати не тільки як ми сідали у поїзд, але й узагалі коли купляли квитки, планували чи ні ми цю поїздку… 

– Кохана, а як ми тут опинилися? 

Мовчання. 

Ритмічне постукування коліс. Завірюха. Березень (?). Темне купе. 

Напевно, потяг і далі міряє кілометри крізь сніг і темряву. Оббита вельветом поличка поволі забуває ритм наших думок, запах несвіжого «сервелату», мерехтіння пристанційних жарівок та тіні закоханих у ніч дерев. 

Паралельні прямі перетинаються лиш раз. А потім – лиш сніг. 

Нам узагалі рідко коли спиться… 

Київ 11.04.2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.04.2017 Проза / Оповідання
Кракуни
05.04.2017 Проза / Новела
Яблука
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
25.04.2017 © Ірина Мельничин / Новела
Блакитна певність
25.04.2017 © Меньшов Олександр / Повість
Третя терція ((18 - 19))
25.04.2017 © Маріанна / Мініатюра
Сни
25.04.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Гаряча пропозиція
25.04.2017 © Олена Яворова / Есе
Навчитися жити
Новела Про мої мрії
05.04.2017
Перетин паралельних
22.07.2012 © Іриска
Від долі не втечеш
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 41  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.04.2017 00:05  © ... для Каранда Галина 

Спасибі за увагу! 

 17.04.2017 21:18  Каранда Галина для © ... 

повернулася, прочитала.
майстерно пишете. 

 05.04.2017 12:00  © ... для Тетяна Ільніцька 

Спасибі вам. Ціную увагу! 

 05.04.2017 11:50  © ... для Каранда Галина 

Дякую, пані Галино! 

 05.04.2017 09:36  Тетяна Ільніцька для © ... 

Сподобався висновок. Цікаво написано, атмосферно, легко. Вашою мовою насолоджуюся. Чудово володієте словом.
Щасти! 

 05.04.2017 08:53  Каранда Галина для © ... 

давно поглядаю на Ваші твори, але часу на прозу зараз немає, на жаль.
відмічаю для себе, аби не забути повернутися і прочитати. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
05.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Троянди, кава і бузок +83
26.02.2017 © роман-мтт
Гіркі жнива +120
23.02.2017 © роман-мтт
Розумні коні людей не возять +84
29.12.2016 © Каранда Галина
З Днем народження, Портале! +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.05.2012 © Людмила Бойко
16.05.2016 © Дарія Китайгородська
10.07.2013 © Іміз
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
25.04.2013 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди