Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.04.2017 15:15Роман
 
00000
Без обмежень
© Гончарук Ігор Анатолійович

Карма інспектора Тейлора

Розділ 5
Гончарук Ігор Анатолійович
Опубліковано 07.04.2017 / 41058

Минуло два тижні. За цей час Деррік детально ознайомився з кораблем і його технічним оснащенням. В ролі гіда виступив помічник капітана, який охоче відповідав на будь-які запитання Дерріка. Френсіс Горн виявився досить тямущою людиною, не дивлячись на те, що постійно жартував і балагурив. Його життєрадісність прийшлась до вподоби Дерріку. Незабаром вони подружилися, і коли у Френсіса випадав вільний час – проводили його разом.

З рештою людей на кораблі у Дерріка склалися різні відносини. Капітан майже безвилазно знаходився в ЦУПі, і на безпредметні розмови у нього не було ні часу, ні бажання. Усе спілкування з ним зводилося до кількох загальних фраз при випадкових зустрічах. Члени екіпажу «Легіонера» або знаходилися на чергуванні, або ж азартно різалися в карти на гроші. Як не дивно, це нехитре заняття набагато краще допомагало їм відволіктися від повсякденних турбот, ніж спеціальні кімнати для релаксації. Час від часу Деррік також приймав участь у грі, і тоді йому усю ніч снилися то чирви, то бубни.

А ось від пасажирів Деррік намагався триматися чим подалі. Зіткнувшись з ким-небудь із них у коридорі, він ввічливо вітався, але ніяких розмов не вів. Виняток становила тільки місіс Ненсі Кроуфорд, або просто Ненсі, та сама пані у величезних окулярах і химерному капелюсі. Як з’ясувалося, обидва ці, чудернацькі на перший погляд предмети, виявилися по-справжньому унікальними речами. Окуляри відображали в кольоровому промінні емоційний стан співбесідника, а капелюх, як одного разу сказала Ненсі, за допомогою «якоїсь там технології» запобігав появі зморшок на обличчі.

– Як на мене, то вам нічого турбуватися, ви чудово виглядаєте, – зробив їй тоді комплімент Деррік.

– Так, але я хочу мати такий вигляд завжди! – відповіла вона. – І роблю для цього все необхідне: займаюся ізотренінгом, плаваю у холодній воді і їм тільки певну їжу в певний час.

«Звихнулася», – вирішив Деррік, який поводився зі своїм організмом значно розсудливіше: їв все підряд, холоду уникав і намагався надмірно себе не перевантажувати.

Тому в основному Деррік проводив час у компанії помічника капітана. Тим більше, що у них знайшлося спільне захоплення – археологія. Деррік ще в університеті зацікавився цією наукою, свого часу він навіть отримав ліцензію приватного космоархеолога. Дізнавшись про це, Френсіс розповів йому, що у відеобіблеотеці «Легіонера» є не тільки 3D-фільми та розважальні програми, але і багато файлів наукового характеру. З тих пір Деррік майже поселився у відеобібліотеці, вивчаючи матеріали різних експедицій. Коли Френсіс був вільний від чергувань, він часто приходив сюди до Дерріка у «гості».

Ось і сьогодні Деррік з Френсісом знаходилися у відеобібліотеці, переглядаючи офіційний звіт про останні знахідки однієї з численних археологічних експедицій на Марсі. Вони вже години зо дві захоплено спостерігали за тримірними моделями розкопок, відімкнувши тимчасово кондиціонери, що занадто осушили повітря в приміщенні. Система клімат-контролю автоматично відчинила двері в коридор, щоб вирівняти температуру і звідти раптом почувся якийсь шум. Хтось, голосно обурюючись, йшов по коридору в напрямку бібліотеки. Так галасувати могли тільки пасажири, астронавти поводилися тихо: за подібне порушення дисципліни передбачався значний грошовий штраф.

«Схоже, «грошові мішки» щось не поділили», – вирішив Деррік. Він не помилився: галас став ближчим і на порозі бібліотеки, продовжуючи обурюватися, з’явилось двоє пасажирів. Одного звали Пол Джефферсон, іншого – Тед Келлада.

Джефферсон був огрядним, але рухливим чоловіком середніх років з вольовими рисами обличчя і холодними сірими очима. Він тримався як людина, яка може якщо не все, то, у всякому разі, багато що. На подив Дерріка, завжди спокійний, навіть дещо флегматичний, Джефферсон сьогодні помітно нервував: зараз він був схожий на ведмедя, у якого тільки що відібрали банку з медом.

– Френсіс, мені необхідно терміново переговорити з капітаном, – звернувся Джеферсон до Горна, вперши руки в боки.

Френсіс підвівся з крісла.

– Щось трапилося? – запитав він.

– Нам потрібен зв’язок з Каллісто, – відповів Джефферсон, кинувши косий погляд на Дерріка.

– Але ви можете відправити повідомлення на поштовий сервер Каллісто з комп’ютера у вашій каюті, – здивувався Френсіс.

– Простого повідомлення не достатньо, – заявив Джефферсон. – А скайп не працює!

– Так, – погодився Френсіс. – Ще деякий час інтернет буде функціонувати в обмеженному вигляді, але це…

– Я пам’ятаю: аварія на базовій станції в сузір’ї Риб, – нетерпляче перебив його Джефферсон. – І досить вже про це нагадувати!

– Тоді я не розумію, що ми можемо…

– Нам потрібно відправити відеоповідомлення категорії А, – встряв в розмову Келлада.

Деррік не раз намагався пригадати, кого йому нагадує цей чоловік. Худий, з різкими рухами, в маленьких круглих окулярах і з постійно підозрілим поглядом, він з самого початку не сподобався Дерріку. Тепер Деррік згадав. В академії СБК їм читали курс лекцій по історії збройних конфліктів: війни, державні перевороти, змови і т.д. Келлада, як дві краплі води, був схожий на одного з найодіозніших військових злочинців. Того самого, який в двадцятому столітті створив концентраційні табори.

«Цікава схожість, – подумав Деррік, – і прохання, до речі, теж цікаве». Відеоповідомлення категорії А вважалося найбезпечнішим методом передачі інформації. Повідомлення, відправлені у такий спосіб, перехопити було практично неможливо. Тому такий канал зв’язку використовували переважно урядові організації та спецслужби.

– А може, ви все-таки скористаєтеся простим повідомленням, адже це також цілком надійний спосіб? – ввічливо уточнив Френсіс.

– Ні, – прогарчав Джефферсон, стиснувши кулаки. – І я прошу вас посприяти нам в цьому питанні якнайшвидше.

Деррік вирішив, що настав час втрутитися.

– М-р Джефферсон, ви знаєте, що згідно правилам безпеки польотів, усі повідомлення подібного роду повинні бути надані капітану і представнику СБК для ознайомлення?

Нагадування Дерріка Джефферсону не сподобалося.

– Все я знаю, – знову гаркнув він, різко розвернувшись в бік Дерріка. – Там немає нічого особливого. Декілька звичайних документів.

– Тоді чому така втаємниченість? – поцікавився Деррік.

Гаркнути втретє Джефферсон не встиг. Його випередив Келлада.

– Дозвольте нам самим вирішувати, що і як робити, – виголосив той, задерши підборіддя.

«Ах ти, сволота…, – напружився, було, Деррік, але після секундного коливання вирішив не загострювати ситуацію через дрібниці. – Добре, якщо Нельсон дозволить, нехай відправляють свої секрети. Моє завдання – проглянути повідомлення, чи немає в ньому чогось кримінального».

– В будь-якому випадку, такий сеанс зв’язку може дозволити тільки капітан, – сказав він.

– Нам сказали, що він зайнятий, – насупився Джефферсон.

Френсіс дістав телефон.

– Зараз з’ясуємо…

Він зв’язався з Нельсоном і стисло передав йому прохання пасажирів. Вислухавши відповідь, Френсіс сказав:

– В принципі, капітан не заперечує, але потрібно трохи зачекати: в даний час відбувається процес розмагнічування поверхонь корабля, і він хоче особисто його проконтролювати. Приблизно через півгодини капітан звільниться, і ви зможете з ним поговорити.

– Чудово, – кивнув Джефферсон. – М-р Келлада ознайомить вас зі змістом нашого повідомлення. А я, – Джефферсон глипнув на Келладу, – поки що поговорю де з ким.

Келлада блиснув скельцями окулярів, але нічого не відповів.

Вже вийшовши в коридор, Джефферсон додав:

– Тед, коли відправите повідомлення, зайдіть до мене. Ми ще раз обмізкуємо ситуацію.

Френсіс також поспішив до виходу.

– Капітан дав мені невелике доручення, – пояснив він. – Я скоро повернуся, а ви, будь ласка, зачекайте на мене тут.

Келлада потупцював біля входу, потім всівся в крісло подалі від Дерріка.

Деррік повернувся до бібліотечного комп’ютера і знічев’я набрав на клавіатурі «Мірікл Інвест». Через декілька секунд на екрані з’явилася невелика довідка. В ній значилося: «Венчурна компанія «Мірікл Інвест LTD» займається фінансуванням довгострокових проектів, що потребують великих капіталовкладень. Основні напрями діяльності: впровадження термоядерних технологій в космосі, синтез нових речовин, будівництво орбітальних станцій. Концерн «Мірікл Інвест LTD» успішно здійснив близько тридцяти проектів».

Це була вся інформація, не враховуючи адреси головного офісу.

Деррік здивовано подивився на Келладу.

– М-р Келлада, про ваш концерн немає майже ніякої інформації. Чому?

– Ми не потребуємо реклами, – неохоче озвався Келлада.

– Справді? Вперше чую про компанію, якій може нашкодити реклама, – заперечив Деррік. – Не боїтеся, що втратите якого-небудь цінного клієнта?

– Ми нічого і нікого не втрачаємо, – відповів Келлада, засовавшись у кріслі. – У нас дуже надійні джерела інформації.

Деррік відзначив, що Келлада мимоволі зробив акцент на слові «дуже».

– Своя фінансово-промислова розвідка? – здогадався він.

– Я цього не говорив, – відповів Келлада. – Інформацію можна черпати і з відкритих джерел. Наприклад, із звичайних щоденних новин.

Незважаючи на нібито нейтральний тон, Деррік відчув в словах Келлади глузування. Він добре знав, що з тих новин, які цілодобово транслюються по численних каналах, нічого корисного для бізнесу не візьмеш. Особисте життя політиків, гучні урядові скандали, корупційні зв’язки та їх викриття – такої інформації, звичайно, вистачало. Але все, що мало хоч якесь відношення до передових наукових і технологічних розробок ретельно приховувалось. Причина такої секретності полягала в надлишку виробництва і, як наслідок цього, кризи економіки в цілому. Останні пару десятиріч ринки були переповнені товарами понад усяку міру. Рентабельність більшості підприємств складала всього півтора-два відсотки. Тому, будь-яка нова ідея, що дозволяла одержати хоча б короткочасну перевагу над конкурентами, цінувалася на вагу золота. Відповідно витік такої інформації загрожував потерпілій стороні миттєвим розоренням: дорогі дослідження виявлялися викинутими на вітер грошима. На цьому погоріли сотні великих і середніх фірм. Щоб звести до мінімуму число банкрутств, був прийнятий «Закон про захист науково-технічної інформації». Він однозначно забороняв приватним особам і організаціям здійснювати промислову розвідку. За порушення закону передбачалися величезні штрафи, а в окремих випадках – закриття фірм і тюремне ув’язнення їх керівників. Але не дивлячись на це, великі корпорації, на свій страх і ризик, продовжували нишком шпигувати за конкурентами. Іншого виходу в них просто не було: виживання більшості фірм в значній мірі залежало від ефективної роботи відділу промислової розвідки.

Деррік анітрохи не сумнівався, що подібний таємний підрозділ існував і в «Мірікл Інвест». Слова Келлади про відкриті джерела інформації він розцінив як відверте кепкування. Деррік терпіти не міг, коли з нього намагалися зробити дурня. Це нікому не до вподоби, а особливо тим, у кого вистачає розуму розпізнати навіть добре приховану іронію.

– Ага, – протягнув Деррік, злегка підморгнувши Келладі, – ви, напевно, тому так поспішаєте відправити своє повідомлення, що почерпнули щось важливе з останнього випуску «Ахайо-новин».

В цей момент в дверях з’явився Френсіс. Він почув останню фразу Дерріка і не зміг стримати посмішку.

Контент «Ахайо-новин» ніколи не претендував на істину. Якщо інші програми намагалися надавати тільки перевірену інформацію, то «Ахайо-новини» не гребували ні чутками, ні навіть чистої води вигадками. Не дивлячись на це, канал мав шалену популярність у пересічних громадян, а відповідно і високий рейтинг серед програм, що транслюють новини. Разом з тим, усі більш-менш розсудливі люди добре знали, що вірити сказаному в цих новинах можна було тільки наполовину. Зарахувавши Келладу до шанувальників «Ахайо-новин», Деррік, тим самим, поставив під сумнів його інтелектуальні здібності. Келлада надувся, його обличчя набуло сіруватого відтінку.

– Ви помиляєтеся і, здається, не вперше, – процідив він. – Але перш, ніж ви усвідомите свою помилку, боюсь, пройде років з десять.

Деррік втупився в Келладу, пронизуючи того поглядом: до чого це було сказано? Єдиною його серйозною помилкою до цього моменту була ворожнеча з мером міста Лонгервіль, столиці Меркурія. Після закінчення академії СБК, Дерріка, як відмінника навчання, відправили на Меркурій радником по безпеці. Витримавши випробувальний термін, він міг стати наймолодшим урядовцем такого рангу. Все, що для цього було потрібно – це сумлінно виконувати свої службові обов’язки і не стромляти ніс, куди не треба. Але Деррік не став сидіти тихо, як того вимагав здоровий глузд. Він знайшов купу недоліків в роботі місцевої Служби Безпеки і оприлюднив цю інформацію на розширеному засіданні парламенту планети. Його кипуча діяльність викликала величезну незадоволеність Ніколаса Стенлі – мера Лонгервіля. Той зробив все можливе, щоб Дерріка з тріском викинули з посади. Його звинуватили в тому, що своїми непродуманими діями він завдав непоправної шкоди не тільки репутації столиці планети, але і всьому Меркурію в цілому. Деррік почав шукати правду у суді, але нічого не домігся. Тоді він зробив гучну заяву в медіа, яка викликала цілу хвилю службових перевірок. Не дивлячись на те, що практично всі комісії визнали правоту Дерріка, на посаді його так і не поновили. Звичайно, він міг укласти зі Стенлі мирову угоду, але Деррік вирішив за краще піти у Відділ Супроводів простим офіцером. З тих пір пройшло якраз десять років. Поступово Деррік доріс до інспектора першої категорії, що саме по собі було не так вже і погано. Разом з тим, згадка про допущену тоді несправедливість завжди різким болем озивалась у нього в душі. Ось і зараз, щось защеміло у нього всередині. Деррік уважно, не мигаючи, дивився на Келладу.

«Йому щось відомо про мою історію чи просто бовкнув аби що?», – намагався визначити він.

Обличчя Келлади було непроникним.

– Помилки бувають у всіх, – нарешті, поволі вимовив Деррік.

Це пролунало майже як загроза.

Ситуацію поспішив розрядити Френсіс.

– О, це так! – награно розсміявся він. – Моя дружина постійно мені повторює: «Робити помилки – це твоє покликання». Маю сказати, що ми з нею знайомі майже з самого дитинства…

Френсіс став розповідати про свої пригоди в юності, перериваючи розповіді гучним сміхом. Слухаючи його базікання, Деррік поступово заспокоївся.

«Ну і дідько з ним, з цим Келладою! – подумав він. – Навіть якщо йому і відомо про початок моєї кар’єри».

Не дивлячись на те, що Деррік втратив тоді престижну посаду і купу грошей через судові розгляди, він ні про що не жалкував. Життя привчило його сприймати як належне і перемоги, і поразки.

Деррік вже веселіше поглядав на Келладу і готовий був знову ляпнути що-небудь в’їдливе, але Келлада в розмову більше не встрявав. Мабуть, вирішив, що немає сенсу даремно сперечатися з прискіпливим інспектором. Деррік остаточно розслабився і всю увагу зосередив на помічнику капітана. Френсіс розказував чергову побрехеньку зі своєї бурхливої молодості, коли в його кишені запищав телефон.

Френсіс перервав розповідь і відповів на дзвінок.

– Капітан запрошує нас до себе, – повідомив він, ховаючи коммунікатор назад до кишені.

Всі троє вишли в коридор і попрямували в Центр управління польотом.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
31.03.2017 Проза / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 4)
14.04.2017 Проза / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 6)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.10.2017 © Августина Острів / Казка
Проста iсторiя про ломаку
23.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Ракушки
22.10.2017 © Августина Острів / Новела
Ацедія розуму
22.10.2017 © Августина Острів / Новела
Страхувальник життя
21.10.2017 © Меньшов Олександр / Оповідання
Якого кольору очі Горгони?
Роман
24.04.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 7)
07.04.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 5)
29.03.2017 © роман-мтт
Зомбі-Україна (Глава 9. Часниковий рай)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 34  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +68
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +100
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +105
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +109
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
20.01.2011 © Михайло Трайста
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
06.01.2011 © Таня Лисюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди