Vera rerum vocabula

Крок. Ще крок. Ходьба перетворюється в біг. 

У лісі сутінки, майже нічого не видно. Хлопець зачепився за дерево та впав. Потерши забиту ногу, він підвів голову. Поряд стояли темні силуети дерев. Вдалечині ледь чути тихий щебет пташок. Тривожно шелестить листя. Мимохідь поглянувши на небо, юнак завмер із широко розплющеними очмима. 

На нічному небі яскраво світив місяць, який нагадував збентежено око, яке слідкує за всім живим и неживим. Навколо місяця сяяли чарівні зорі. Вони мерехтіли рівним, спокійним сяйвом. 

Хлопець тяжко зітхнув та піднявся. Шкутильгаючи, повільно пішов уздовж лісу. Він довго йшов, обережно ступаючи на зелену траву і навіть не помітив, як згасли ті прекрасні зорі, які бентежили його думками. Несподівано потік дерев закінчився. Юнак побачив рівнину, подекуди вкриту пролісками. Їхні пелюстки ловили ранні промені сонця, які намагалися пробития крізь хмари. Небосхил забарвився теплим, помаранчево-червоним кольором. 

Пройшовши крізь галявину, він почув дивний шум. Під ногами відчувався холодний пісок. Наблизившись до берега, в обличчя хлопцю вдарив свіжий, сильний вітер. Внизу розкинулося море. Синє, бурхливе, з білою піною на великих хвилях, які розбивалися об камінь на сотні маленьких крапель. 

"Ось він-спокій", - подумав юнак, сівши на пісок. 

Дім, 14:54