Родинний ноктюрн
Я мав нагоду запитати
і відповісти сам собі:
які години у добі
найчарівнішими вважати?
Від третьої по шосту ранку –
відверта відповідь була:
в цей час торкається чола
уява раннього світанку.
Коли ще люди міцно сплять
від учорашньої роботи,
я на відміну їм, напроти,
все б слухав як думки летять.
Такий корисним стиль життя
назвати, без лукавства, важко,
але вважаю без натяжки
цікавим світосприйняття.
Казки й легенди, як відлуння
віками схованих подій,
ночами, радше в повнолуння,
зринають в пам’яті людській.
Прощальними тривожать снами,
як світло місяця, кругами
віддалених своїх орбіт
юдольний огортають світ.
***
Як не виходить, щоб заснути,
уява звично видає:
нічну дорогу, дощ відчутно
по даху та капоту б’є.
Дощ, ніч поклали фарам межі
у непроглядну цю порý.
Проліг шлях наш на узбережжі,
з Аляски і аж до Перу.
Така погода, що від хати
і пса не віджене ніхто,
і подорожніх не багато.
Один, у мокрому пальто,
зайшов, проїхав трохи й вийшов
в йому лиш знане «нікудѝ»
і запах тютюну залишив,
що вивітриться назавжди.
В житті, так трапиться знайомий:
Привіт. Як справи? Ну, бувай...
Якщо і залишився спомин –
скоріше з пам’яті стирай.
Заходять і виходять люди,
підносять руки до гори,
але в цю ніч хайвей – безлюдний,
та я про це вже говорив.
Рахую тих, з ким разом їду:
дружина, син, усі спимо,
брати та сестри, також діда
ледь не забув, він за кермом.
Близькі, знайомі, всі – чий глобус
на довгий чи короткий час,
призупиняють наш автобус
і потім залишають нас.
Взялася злива не на жарти
та бачу світлий неба край.
Тож, сумувати нам не варто,
а нумо, жінко – накривай.
Дід на узбіччя з’їхав вправно...
У справах швидко день мине.
Вже стукає в кватирку ранок.
Автобус, почекай мене.
***
Минув, мов кліпнув, день проблемний
у суєті питань буденних.
Відсотків, десь, на 60
порідшав справ нагальних ряд.
Можливість кинути всі справи,
з Шекспірівських часів цікавить
людей в щоденній боротьбі
(оте «to be or not to be»).
Але – вже вечір, слава Богу.
До дому, в ліжко і – в дорогу:
в автобус, де я залишив
моїх володарів души.
В Чумацький шлях ще дійсний пропуск:
тож буде їхати автобус
крізь дощ і сніг, крізь ніч і град
не повертаючи назад.
І, сподіваюся, не зверне…
І хоч поет сказав таємне:
«Спиняйте Зéмлю, я зійду»,
та ми продовжимо їзду…
