25.05.2009 00:00
580 views
Rating 5 | 6 users
 © Таточка

Жила колись, не знала горя, 

Ходила безтурботно по росі, 

Захоплювалась ніжним шумом моря 

І вірила, що дні щасливі будуть всі. 

Жила колись так безтурботно і щасливо, 

Любила квіти в полі й колоски, 

Жила собі і мріяла сміливо... 

Та зараз вже не вірю я в казки. 

Раніше бачила я світло у тунелі, 

А зараз - тільки темрява навкруг... 

Куди поділися всі ті деньки веселі? 

Бо зараз бачу лише жаль в очах подруг... 

Раніше я могла сміятись щиро, 

Своєю усмішкою інших веселить. 

А зараз хочу тільки щастя й миру, 

А серце сильно б`ється і болить. 

Колись раділа я красі навколо, 

Тепер все втратило для мене кольори... 

Те, що пройшло, вже не повториться ніколи, 

Бо сонце не сміється вже згори. 

Раніше серце в ритмі світу билось, 

Тепер воно сумує і болить... 

Як шкода, що усе навкруг змінилось, 

І що не можу я нічого зупинить. 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірші про прекрасне. Пейзаж.».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.06.2009 12:18  Тина 

Не переживай, "И это тоже пройдет" 

 25.05.2009 12:24  ярослав 

Хочу сказати, що люди 150 років не живуть, та подруг вони уже давно не мають... Вірш чудовий, хоча і сумний... Песимістично ставитись можна, тільки причини, нажаль, мало хто розуміє(( 

 25.05.2009 10:58  Микола Щасливий 

Відчуття, наче автору 150 років... хіба можна так песимістично відноситися до життя?? 

Публікації автора Таточка

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо