22.04.2017 14:49
Без обмежень
134 views
Rating 5 | 6 users
 © Юлія

Роль

Початок кінця? Чи кінець на початку? Чергова шекспірівська драма втілена у життя на кількох квадратних метрах малознайомого театру, тисячі людей винесли вирок вдячності та любові, до вух доносилися хриплі, але такі звичні вигуки «Браво!», шалені аплодисменти, як удари по серцю та бій долонь в унісон боляче вдаряли у мозок. Запах акторського гриму, парфумів, накрохмалених костюмів, нещодавно пофарбованих стін невблаганно стискали горло, змушуючи жадібно ковтати повітря. Зліва – купа квітів: троянди, тюльпани, ромашки – в’яло, без ознак існування та прагнення до життя, свідчили про уже вкотре бездоганно виконану роботу. Перед очима – широке, місцями протерте дзеркало, з якого незвично-впевненно вдивлялася молода жінка, гіпнотизуючи поглядом бездонних карих очей.

Нарешті… без чужих ролей, масок і драматичних сюжетів. Зовсім оголена: чиста, непошарпана життям і долею, дитячо-мрійлива душа. Їй вдавалось викроїти лише декілька ударів годинника, щоб пригадати хто вона є насправді і знову поринути у темряву власної невпевненості та страху.

Роки, місяці, дні, тижні…

Спливають, ідуть, біжать, летять…

Зазубрені тести та невластиві імена, нові міста, незміряні дороги, вражаючі зустрічі, шалений успіх, стрімкі гонорари.

Одинока квартира, холодна постіль, найвірніший друг – кава, купка непрочитаних листів та повідомлень.

Кожна хвилина робочого дня темним чорнилом закована у довжелезний список. Нові характери, принципи, переконання… Заздалегідь передбачені питання та відповіді, іронічно-радісні посмішки, знайомства. У голові вибудовується схема поведінки, приреченої долею і обставинами. Лише ті поодинокі моменти на самоті із самотністю дозволяють мимохіть поринути у минуле…

Дитинство. Пухкі ведмеді, зеленоокі русяві ляльки, світ казок і фантазій, а згодом – кострубаті букви у сніжно-білих зошитах, великі банти у чорних, як смола, кісках, покручені записки та великі дитячі (чи зовсім ні?) таємниці. Душа поринає на сьоме небо одночасно із найменшим спогадом, а шалених стукіт серця воскрешає давно забуті ролі, відганяє зляканий сон і сплутує слова.

Стривожений звук телефону повертає душу з небес у холодну реальність, у якій давно забуте значення слова «справжній». Як віднайти себе у цьому незбагненому, вічно заклопотаному світі? Із задзеркалля похмуро поглядає те саме обличчя, але очі…здається, у них з’явився якийсь зрадницько-тужливий вогник. Ліміт на натуральність вичерпано, наче у пісочному годиннику, який давно відлічив усі піщинки. Що ж вибрати цього разу? Мабуть, знову буденна маска щирості, скута посмішка і на замок закрита у клітці душа. І знову на сцену, за власною дозою наркотику, під назвою «любов?».

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Есе, Для дорослих, Про людину, Про душу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Роздуми / Есе | Юлія». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Мініатюра на букву З | Юлія». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Юлія.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.04.2017 22:37  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Вдячна Вам)
Хмм...важко відповісти однозначно,хоча ефект схожий 

 22.04.2017 15:44  Панін Олександр Мико... => © 

Поетично, вражаюче.

Любов страшніше за наркотик? 

Публікації автора Юлія

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо