Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.04.2017 16:51Роман
 
00000
Без обмежень
© Гончарук Ігор Анатолійович

Карма інспектора Тейлора

Розділ 7
Гончарук Ігор Анатолійович
Опубліковано 24.04.2017 / 41325

Деррік зайшов в зал, де зібралися схвильовані акціонери і частина екіпажу, впевненою ходою професіонала. Він попросив людей, що знаходилися в залі, поводитися тихо і повідомив їм, що на борту корабля скоєно тяжкий злочин. А це означає, що, згідно Закону про космічну безпеку, він, Деррік Тейлор, уповноважений вести його розслідування. Потім Деррік нагадав присутнім про кримінальну відповідальність у випадку приховування фактів від слідства або небажання йому сприяти. Після чого зробив ще декілька обов’язкових в таких випадках заяв.

– Ми все це знаємо, давайте ближче до справи, – запропонував хтось з пасажирів.

– Добре, – сказав Деррік. («Якщо всі такі грамотні…», – додав він про себе). – Тоді зараз, кожний з тут присутніх візьме лист паперу і детально опише, де знаходився і чим займався протягом останньої години.

Він обернувся до помічника капітана.

– Френсіс, забезпечте людей папером і ручками.

Горн кивнув і послав одного з астронавтів виконувати доручення Дерріка.

– До тих пір, поки всі не напишуть пояснювальні, прохання нікому між собою не перемовлятися, – голосно промовив Деррік, побачивши, що в залі гамірно.

Це зауваження викликало невдоволеність у пасажирів, але Деррік залишив їх репліки без уваги. Коли принесли письмове приладдя, помічник капітана роздав папір і ручки усім, хто був знаходився в залі. Після того, як люди написали пояснювальні записки, Деррік оголосив, що і члени екіпажу, і пасажири поки що можуть бути вільні. Якщо з командою корабля проблем не виникло, то акціонери не квапилися залишати зал.

– Прошу вас розійтися по своїх каютах, – звернувся він до пасажирів.

– І що нам робити? – запитав хтось.

– Нічого. Вже пізно, відпочивайте. Завтра зранку я поговорю з кожним з вас.

– Як можна відпочивати після того, що трапилось! – обурилася Ненсі.

– Дійсно! – підтримали її інші акціонери.

– Я прошу вас не заважати мені працювати, – підвищив голос Деррік.

Ошелешені і знервовані пасажири почали розходитися. Деррік підійшов до капітана.

– Мені потрібні записи відеокамер з коридорів навколо конференц-залу.

– Справа в тому… на жаль.., – зам’явся Нельсон. – Загалом, записів немає.

– Як немає? – здивувався Деррік. – Чому?

– Мене попросили вимкнути камери.

– Хто попросив?

– Джефферсон.

– Коли?

– Перед початком польоту.

– Як він пояснив своє прохання?

– Дуже просто: з міркувань конфіденційності.

Деррік сплеснув руками:

– Як ви могли його послухати?

– Я вимушений йти назустріч проханням пасажирам, – відповів Нельсон, зітхнувши. – Особливо, якщо це VIP-клієнти.

– ОК, з яких камер можна подивитися записи?

– Боюся, що з ні яких.

– Ви що знущаєтеся? – скипів Деррік.

– Ні, але я думаю, що відеозаписи з 2-го і 3-го рівнів навряд чи вас зацікавлять.

– Ви вимкнули всі камери на верхньому рівні? – присвиснув Деррік.

– Так, – кивнув Нельсон. – За виключенням тих, що біля ЦУПу. Але навіть якби я їх не вимкнув, вони навряд чи вам допомогли.

– Чому?

– В VIP-зоні, я маю на увазі коридори і каюти навколо конференц-залу, камери взагалі не передбачені.

– Як це? – не повірив Деррік.

– А так! Ви ж знаєте – це особлива публіка, вони всі вимагають конфіденційності. Тому камери встановлені тільки на розвилках: при вході в VIP-зону і конференц-зал.

– І навіть їх ви вимкнули!

– Я маю на це право, – нагадав Нельсон.

– Відсутність записів з камер спостереження може сильно ускладнити розслідування, – скрушно похитав головою Деррік. – Що ж, тоді я хотів би допитати команду «Легіонера».

– Кожного астронавта?

– Звичайно.

– Куди їх направляти?

– Нехай приходять поодинці в ЦУП, розбиратимемося там.

– Добре, – сказав капітан. – Зараз дам розпорядження.

Деррік у супроводі Нельсона вирушив до ЦУПу. В приміщенні ЦУПу капітан виділив йому окремий стіл і став по черзі викликати членів команди «Легіонера». Кожному з астронавтів Деррік ставив одне і те ж запитання:

– Що ви робили після 20.00?

– Перевіряв кондиціонери на другому рівні, – відповідав один.

– Вечеряв у своїй каюті, – казав інший.

– Сидів за комп’ютером, – стверджував наступний.

Деррік уважно звіряв усні свідчення астронавтів з тільки що написаними пояснювальними і обов’язково запитував:

– Хто це може підтвердити?

– Мій напарник!

– Помічник капітана.

– Ніхто…

Деррік старанно відмічав в пояснювальних прізвища тих, на кого посилалися астронавти. Незабаром більшість пояснювальних рябіли позначками та примітками. Допитавши таким чином частину екіпажу, Деррік схопився за голову.

«Нічого собі обсяг роботи! А ще стількох людей потрібно допитати…».

Він поглянув на пояснювальні, що залишилися, зітхнув і покликав наступного астронавта.

– Сідайте, будь ласка… Скажіть, що ви робили…

Після того, як Деррік допитав всіх членів екіпажу корабля, до нього підійшов капітан.

– Ну як справи? – запитав він.

– Ці люди, – Деррік взяв декілька пояснювальних, які лежали перед ним на столі, – весь час перебували в зоровому контакті один з одним. Отже, теоретично, їх можна вважати поза підозрою.

– Чому теоретично?

– Тому що вони могли змовитись.

Капітан скорчив гримасу.

– Ви справді думаєте, що частина моєї команди у вільний час підробляє кіллерами?

– Мені не до жартів, – розсердився Деррік. – Ви часом, не забули що трапилося?

– Вибачте, – промовив Нельсон. – Але я не можу собі уявити, навіщо комусь з астронавтів здався той Джефферсон.

– Не знаю, але я зобов’язаний розглядати будь-які версії, – відповів Деррік. – Тепер далі… Щоб підтвердити алібі цих астронавтів, – він показав на грубшу пачку пояснювальних, – потрібно ще раз допитати чоловік десять. Тоді, можливо, з них можна буде зняти підозри.

– Якщо потрібно - допитайте!

– Так, звичайно. Але що робити ось з цими? – Деррік вказав на пояснювальні, які лежали окремо.

– А що з ними не так?

– Кожен з цих ваших підопічних тривалий час знаходився один, – пояснив Деррік. – Отже, те, де вони перебували близько 20.00 можна встановити виключно з їх слів.

– Якщо вони кажуть, що знаходилися там-то й там, значить так воно і є! – рішуче заявив Нельсон. – Я своїм людям вірю!

– Це добре, що ви так впевнені у своїй команді, – відгукнувся Деррік, постукуючи доленею по столу. – Але на жаль, я не можу долучити вашу упевненість до звіту моєму керівництву. Мені потрібні залізобетонні докази.

– І що ж робити?

Деррік замислився.

– Ви казали, що подекуди камери спостереження все-таки є? – пригадав він.

– Так, але більшість з них – на нижніх рівнях.

– Мені потрібно переглянути записи з цих камер, – сказав Деррік. – Якщо ми не в змозі побачити, хто напав на Джефферсона, то можливо вдасться підтвердити алібі когось з членів команди.

– Моріс, – підізвав Нельсон одного з астронавтів. – Допоможи інспектору з записами відеокамер, а я поки що піду, подрімаю трохи.

– ОК! – кивнув астронавт. – Що вас цікавить? – звернувся він до Дерріка.

– Записи з відеокамер з 20.00 до 21.00

– З яких саме?

– З усіх.

– З усіх? – здивувався Моріс. – Але ж Їх майже п’ятдесят!

– Забагато, – погодився Деррік. – Тим не менш, це необхідно.

– Як скажете, – відповів Моріс. – Тільки потрібно перейти ось до того комп’ютера, – показав він рукою, – бо цей до камер не підключений.

Деррік згріб докупи пояснювальні астронавтів і попрямував в слід за Морісом до іншого столу. Коли вони розташувалися в кріслах перед великим еліпсоподібним монітором, Моріс запитав:

– Почнемо?

– Одну хвилину, – сказав Деррік. Він розклав на столі пояснювальні астронавтів. – Отже, зараз я буду відзначати в паперах тих, хто потрапив у кадр відеокамер в певний проміжок часу. Я не всіх пам’ятаю за прізвищами, тому ваше завдання – підказувати мені, хто саме з астронавтів є на записі.

– ОК! – погодився Моріс. – З камер якого рівня почнемо?

– З першого.

– Добре, вмикаю запис з камери №1…

Переглядаючи записи камер спостереження, Деррік раз за разом наказував: «Стоп!». Тоді Моріс зупиняв запис і казав, хто з членів екіпажу з’являвся в кадрі. Відшукавши потрібну пояснювальну, Деррік відзначав, в який бік прямував астронавт, а також, коли це було за часом. З кожним переглядом кількість поміток на пояснювальних зростала, а загальна картина ставала все більш заплутанішою. Після трьох годин марудної роботи з записами було покінчено.

– Так, що ми маємо? – втомлено промовив Деррік, відкинувшись на спинку крісла. – Купу інформації, яка майже нічого не дає.

– Чому? – поцікавився Моріс.

– Тому що все одно декілька чоловік не попали в об’єктиви камер, і я не можу визначити їхнє місцеперебування в той проміжок часу, коли сталося вбивство. До речі, Моріс, - повернувся він до астронавта, - вас також не має на записах.

– Я більшість часу знаходився тут, в ЦУПі, – відповів Моріс, знітившись.

– Так, але…

Деррік заглянув в пояснювальну астронавта.

– … з 19.50 до 20.07 вас тут не було. Камери, що знаходяться в ЦУПі зафіксували, як ви з нього виходили.

– Я ходив перекусити.

– Куди?

– До себе в каюту.

– На жаль, це ніхто не може підтвердити.

– Так, – облизав губи Моріс, – тому що мій напарник по каюті теж сьогодні на чергуванні. Але я вам клянуся…

– Та не переймайтеся, – заспокоїв його Деррік, потягуючись у кріслі. – Ви ж не один такий. – Він кивнув на інші пояснювальні. – Ось ще кілька чоловік теж десь блукали…

– Але крім нас, є ще й пасажири!

– Так, і ніхто з них не промайнув на записах камер, – з сумом зауважив Деррік. – Тому вони теж під підозрою.

– І що тепер?

– Нічого, – відповів Деррік. – Усі хто не має алібі, будуть занесені в окремий список. Якщо через тиждень ситуація не з’ясується, то всі, хто в ньому перебуває, отримають офіційний статус підозрюваних.

– І я? – вигукнув Моріс.

– Так, – позіхнув Деррік. – Але в цьому немає нічого страшного. Коли я знайду вбивцю, список буде анульовано.

– Але ж ви можете і не знайти його?

– Таке, на жаль, теж може бути.

– Мені не можна потрапляти в коло підозрюваних, – прошепотів Моріс.

Деррік повернувся до астронавта.

– Чому?

– В мене два попередження за порушення дисципліни, – зізнався Моріс. – І якщо я потраплю до цього вашого списку… – він зітхнув, – мене точно виженуть з команди: ніхто розбиратися не буде. А в мене борги по кредитам! Я дім заставив!

– Співчуваю, але нічого зробити не можу, – сказав Деррік. – До речі, а для чого вам знадобилися гроші?

Моріс втупився в підлогу.

– Програвся у карти.

– Нічого собі, – видихнув Деррік. – Ви граєте на такі великі суми?

– Так трапилось, – скривився Моріс.

– Ну, тут я вам нічим не можу допомогти, – сказав Деррік.

Він підвівся і став складати пояснювальні в одну стопку.

– Можете! – підвівся і собі Моріс. – Будь ласка, не заносьте мене в список підозрюваних.

Деррік заперечливо похитав головою.

– Це виключено, – сказав він, збираючись іти. – Закон є закон!

– Зачекайте! – зупинив його Моріс, щось згадавши. – Здається, я можу довести свою непричетність до вбивства. І можливо, навіть інших астронавтів.

– Справді? – зацікавився Деррік.

– Так.

– Я вас слухаю.

– У всіх членів команди в форму вшиті радіомаяки, – став квапливо пояснювати Моріс. – На кожному рівні є контрольні точки, проходячи повз які, радіомаяк подає сигнал.

– І що?

– Ці сигнали заносяться в комп’ютер.

– І по ним можна визначити, хто саме проходить повз датчик?

– На жаль, ні.

– Тоді для чого вони призначенні? – запитав Деррік.

– Щоб у випадку аварійної ситуації бачити, чи є хтось у проблемному відсіку.

– Якщо сигнали не ідентифікуються, – зітхнув Деррік, – це нам нічого не дасть. Але тим не менш, давайте на них подивимось.

Вони знову сіли за комп’ютер, і Моріс, покопавшись в нетрях баз даних «Легіонера», вивів 3D-проекцію корабля на монітор.

– Ми на першому рівні, – сказав він. – Ось вхід в VIP-зону. Зараз я додам сюди запис сигналів від маяків.

Моріс зробив декілька маніпуляцій з клавіатурою і на моніторі з’явилися червоні пульсуючі точки. Астронавт задав на таймері час 20.00 і запустив додаток. Точки на моніторі почали рухатись з різною швидкістю і в різних напрямках. Деррік уважно спостерігав за їх переміщенням: чи не переткне бува якась з них лінію VIP-зони. До 21.35, коли стало відомо про вбивство, жодна точка цю лінію не перетнула.

– Отже, – зрадів Моріс, – ніхто з членів команди не заходив в VIP-зону в той час, коли було вбито пасажира. А це означає, що і я поза підозрою!

– А не міг хтось відімкнути маяк? – запитав Деррік.

– Виключено, – почув він позаду голос Нельсона. – Це не передбачено його конструкцією.

– Відпочили? – повернувся до нього Деррік.

– Та де там, – відмахнувся Нельсон. – Тільки й думки про те, що сталося.

– Так, ваша правда, – погодився Деррік. – Що стосується маяків: а якщо зняти форму?

– Цього замало. Для цього ще потрібно зняти черевики.

– Для чого?

– Радіомаяк є і в підошвах, – пояснив Моріс.

– Якби хтось розгулював по кораблі в спідньому або босим, це б гарантовано привернуло би увагу, – сказав капітан. – Так що мої люди до вбивства пасажира ніякого відношення не мають.

– Ну, на рахунок того, що ніякого, я б не став так стверджувати, – зауважив Деррік. – Але схоже, що безпосередньо - ні.

Деррік глянув на годинник.

– Ого! Половина четверту ранку! - Він підвівся. - Піду тепер я трохи посплю.

– Так, – сказав Нельсон. – Сьогодні був важкий день.

«Еге ж, – подумав Деррік. – А завтра буде ще важчий».

Після проведеної роботи, коло підозрюваних значно звузилося: тепер було зрозуміло, що вбивцю потрібно шукати серед пасажирів. Але Деррік цим не надто тішився. Він був впевнений, що знайти спільну мову з пасажирами «Легіонера» буде не просто. Люди зі статками завжди обережні і на контакт з правоохоронними органами йдуть неохоче. Деррік на автоматі дістався до своєї каюти, не роздягаючись впав на ліжко, і відразу ж заснув.


Шановні друзі!

Більше інформації про фантастичний детектив "Карма інспектора Тейлора" можна знайти на моєму сайті. Для цього наберіть, будь ласка, в пошуку назву книги. Дякую усім, хто знайшов час на ознайомлення з моїм твором.


З повагою, Гончарук Ігор

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.04.2017 Проза / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 6)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.07.2017 © Марянич Михайло Миколайович / Есе
Чорнобривці
18.07.2017 © Кисиленко Володимир / Мініатюра
Тільки ти мене не покидай
18.07.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Нарис
Крайній
18.07.2017 © Ірин Ка / Оповідання
Бідолашні голівоньки
16.07.2017 © Надія / Казка
Ластівки
Роман
24.04.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 7)
07.04.2017
Карма інспектора Тейлора (Розділ 5)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 25  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +16
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +56
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +25
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +49
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2011 © Закохана
03.04.2012 © Тетяна Ільніцька
23.10.2015 © СвітЛана
04.10.2011 © Марина
25.10.2011 © Тая
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди