з рубрики / циклу «РОЗЛИЛАСЯ ВЕСНА МЕДОМ БІЛИМ»
Примхлива дівчинка Весна,
На зміни настрою рясна:
На сході сонця, промінцем,
Пройде по полю окрайцем.
Удень сховається за хмари,
Зачне із вітром дивні свари.
Над вечір зарида дощем…
А з ранку, іній під кущем,
Іскристим килимком, розложе.
Та вберегти його не зможе –
Розтане діамант і щезне.
Гілляччя ясена кремезне,
Туману пелена укриє.
Росою велетень спітніє,
Вихне сердито головою:
- Дівчисько, не жартуй зі мною!
Та не розчує слів забавка,
Чкурне до лісу наче мавка,
У першоцвітовім віночку…
Надокучатиме ставочку,
Очеретяним скреготінням
Та хвиль простиглих хлюпотінням.
Вербу обійме, зашкодує,
Раптово знову занудьгує,
Що гола та стоїть і боса…
Співаночка різноголоса,
Запалить посмішку в очах
Й дівча розтане у гаях,
Поміж березових мережок…
Нектаром стане для сережок
І чорно-білою корою,
Заструменіє вниз сльозою.
