Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.04.2017 08:41Повість
 
Третя терція
00000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Третя терція

( 20 - 21 )
Меньшов Олександр
Опубліковано 30.04.2017 / 41428

«В РАДЯНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Загальний осуд

Події на КСЗ (Китайсько-Східній залізниці) широко сколихнули робочу масу. Обурення вилилося в масові мітинги протесту, демонстрації, прийняття рішень про посилену підписку на позику. У всіх без винятку робочих центрах відбулися небувалі за своєю багатолюдністю демонстрації (Москва, Ленінград, Нижній Новгород, Алма-Ата, Семипалатинськ, Владивосток і інші міста), які проходили при великому підйомі і здорових настроях учасників. Слід зазначити, що серед широких кіл робітників основних галузей промисловості мають місце судження про необхідність більш рішучих дій по відношенню до китайської вояччини.

Антирадянська агітація

У липні ніяких змін щодо постачання продовольством робітників та іншого міського працюючого населення, за окремими винятками, не було. Уряд закликає свідомий елемент не піддаватися провокаційним чуткам і пересудам, які розпускають антирадянські елементи. Всі виступи ворогів НАШОЇ влади, в яких вони призивають до саботажу та непокори, і які вони нібито пов`язують з близькістю війни і падінням курсу платоспроможності рубля в зв`язку з цим – будуть вважаться актом контрреволюційної діяльності. Агітація представників духовенства (таке собі «пророкування») про начебто швидкий кінець радянської влади, заснований на посиланнях до священних книг, в яких, нібито все це було передбачено - є ніщо інше, як звичайний обман простої людини.

За позику - за індустріалізацію! Починаємо змагання по позиці!

Підписка на позику - прямий обов`язок кожного свідомого громадянина СРСР!

Хлібозаготівля

Темп хлібозаготівлі по всьому Радянському Союзу за липень місяць в порівнянні з червневою хлібозаготівлею уповільнився. Так, замість 499 015 тонн в червні, в перші декади липня заготовлено лише 224 604 тонни. Однак в окремих місцях і в тих, що відстають за темпами районах, відзначено перевищення завдань. Наприклад, в Уральській області по 4-х округах: Кунгурському, Свердловському, Пермському і Тюменському, перший з яких заготовив тільки за дві перші декади 344% до липневого завдання… Свідомі селяни призивають своїх товаришів посилити старання в питаннях хлібозаготівлі.

ЗМУСИМО КУРКУЛЯ ЗДАТИ ХЛІБНІ НАДЛИШКИ

Куркулі ховають хліб і сплавляють його спекулянтам. Сільради! - штрафом і описом майна вдаримо по куркулям! Під суд спекулянтів!

Наукова експедиція

Другий сезон працює в Бурятії археологічна експедиція Академії наук. У складі експедиції археолог Г. П. Сосновський, і антропологи А. М. Виноградов і А. М. Курс. Почалися розкопки могильників на горі Тапхор біля села Мухіно.

ЗА КОРДОНОМ

Жахливе життя в імперіалістичній Японії

В цій країні на одну крамницю доводиться 19 жителів. Працює в крамниці дружина. Робочий день починається з 8 ранку і до 23 години вечора. Чоловік же ходить на іншу роботу, не менш важку.

М`ясні крамниці дуже рідкісні - всі харчуються рибою. Молоко дуже дороге - приблизно 10 коп. за чашку. Що стосується продавців великих універмагів – вони мають лише два вихідних на місяць. Під час страйку в книжковому магазині Марузаї, службовці вимагали чотири вихідних на місяць, а також скасування примусових заощаджень, поліпшення харчування в гуртожитках для малолітніх співробітників.

ОБ’ЯВИ

*Повідомляємо, що фотоапарати поширює Товариство друзів радянського кіно.

*Нагадуємо, що на Радянській вулиці працює готель «Східні номера».

*Агентство Монценкоопа (Монгольський центральний кооператив) переїхало в будинок Розентшейна, вул. Калініна, 19».

«Бурят-Монгольська правда», №183, Верхньоудінськ (Бурят-Монгольська АРСР), 22 червня, 1929 року



«Доповідна записка ІНФО ОДПУ про діяльність антирадянських елементів по держпідприємствам СРСР.

25 червня 1929 р.

№255314

Цілком таємно


Наявність на підприємствах у складі робочих чужого елементу (з одного боку, «колишні люди», які проникли на підприємство по недбалості - активні учасники білого руху, куркулі і торговці, а з іншого - робочі, що раніше входили до складу ворожих пролетаріату політичних формувань, колишні члени «Союзу руського народу», колишні члени антирадянських політпартій, які зберегли в основному свої політичні погляди) є джерелом антирадянської діяльності всередині робітничого класу.

Основна мета антирадянської діяльності - політичне розкладання робочої маси і протиставлення її партії. Для досягнення цієї мети антирадянські елементи широко використовують слабкість, помилки і промахи в роботі партійних, профспілкових та госпорганізацій, прагнучи розпалити і загострити кожне приватне невдоволення робітників, і потім перевести його на політичний ґрунт... Для діяльності антирадянського елемента останнім часом характерна «боротьба за кадри», перш за все це виражається в посиленому впливі на робочу молодь...

В останній час характерні угруповання, керовані законспірованим ядром антирадянського елемента. У ці керівні центри нерідко входять антирадянські елементи з числа технічного персоналу і заводський інтелігенції. Такого роду угруповання в своїй діяльності спираються на досить широкі групи «активу», які вони вербують з числа відсталих, нестійких робочих, новоприйнятих на виробництво та т.і. Саме вони і служать безпосередніми виконавцями завдань керівного ядра.

На Пролетарській мануфактурі (Тверській окр.) на початку червня цього року на вечорі «змички» з селянством виступив робітник фабрики, заявивши: «Зізнавайтеся, селяни, що червоні обози створюються насильно, комуністи з нагайками відбирають хліб, нас, робітників, садять на норму, кажуть неправду. Потрібно змінити політику і цього повинні вимагати всі». Інший робітник, колишній член ВКП(б), говорив наступне: «Комуністи скоро дочекаються, що ми їм зірвемо голову і зробимо другу революцію». Вечір був зірваний. З`ясовано, що антирадянськими виступами на фабриці керувала група технічного персоналу і фабричної інтелігенції…

Поряд з різкою критикою політики партії і закликами до спільних з селянством виступів проти радянської влади за останній час з боку антирадянських елементів відзначені прямі виступи за буржуазний уряд: «Владарювати повинна буржуазія і сільський куркуль»; «Треба боротися за свободу слова і друку»... Прагнучи підірвати в робочій масі авторитет партії і довести неправильність партійної лінії в селі, антирадянські елементи останнім часом концентрують свою агітацію навколо питань продпостачання, що хвилюють робітників. Продовольчі труднощі пов`язуються антирадянським елементом з питаннями колективізації, перебої в постачанні продуктами антирадянський елемент намагається представити, як наслідок політики партії в області колективізації...

Наприклад, на заводі «Червоний молот» (м. Грозний) контрреволюційне угруповання, очолюване колишнім офіцером, спираючись на значну кількість працюючих в цеху антирадянські налаштованих козаків, висланих свого часу зі станиці за контрреволюційну діяльність, агітувала: «Робітничий клас та селян душать. Потрібно виступати, як почнеться війна, потрібно йти добровольцями проти червоних». Також виступив майстер ділянки, син куркуля, який є одним з антирадянських елементів: «Докотилися... Не потрібно було проводити колективізацію сільського господарства. Того, хто напрацював хліб власною працею, вважають куркулем… Розкуркулювати не треба було». Виступив він і з приводу диференційованого паю: «Комуністи не мають мужності сказати, чому бракує продовольства, і звалюють провину на стрілочника. Винна у всьому політика ЦК партії. За його вказівкою наробили викривлення на селі, а тепер звалили все на рядових комуністів. Щоб змусити комуністів дбати про нас, необхідно застрайкувати»… Члени угруповання заявляли робочим, що вони мають з України та Польщі обіцянку підтримати повстання. Угруповання всі свої припущення засновували на майбутній війні, яка, за їх припущенням, повинна була початися цієї осені, або наступної весни...

10 липня на фабриці ім. Леніна (Костромській округ) під час бесіди з питань збільшення кооперативного паю, група робітниць зірвала бесіду, перериваючи доповідача шумом і вигуками: «Геть кооперацію, дайте нам приватника!»; «Вас, комуністів, вішати треба». У продовженні бесіди, працівниці підприємства в питані про робоче постачання, стали постійно переривати докладала репліками з місць: «Що ви робите? Гроші віддавай та віддавай, а нас натомість солониною і щурами годуєте! Ми і діти хворіємо від цієї солонини. Пай збільшуйте»! Збори було зірвано. На трибуну піднялася майстер ділянки (також антирадянський елемент) і заявила: «Більшовики домоглися, що вже не залишилось нічого. Хліба і то зменшити хочуть в майбутні місяці. Білої муки зовсім не дають, мила немає, а вони все проводять соцзмагання! Їсти – навіть не питай, пай - поповнюй, роботу – так дай тільки доброякісну, та ще і більше виробляй. Думають про якнайшвидше виконання п`ятирічки, а самі не подивляться, в яких обставинах працює робітник. За п`ятирічку половина з нас здохне… Нас все кормлять казками про те, як погане зараз робітникам і селянам в Україні, чи в Польщі. А моя сестра, з Охтирки, пише зовсім інше. Більшовики, мабуть, нас за дурнів вважають». Решта працівниць ставилася до агітації зі схваленням…

Справжнє підписали:

Помічник начальника ІНФО ОДПУ Герасимова

Начальник 2 відділення Гросман

Вірно: Секретар ІНФО Кучеров

Розсилається:

1)Менжинському; 2) Ягоді; 3) Мессингу; 4) Євдокимову; 5) Товстусі; 6) Молотову; 7) Кагановичу; 8) Камінському; 9) Коврайському; 10) Орджонікідзе; 11) Ярославському; 12-23) в ОДПУ; 24) у справі; 25) у відділення».



-Давно хотів спитати, - промовив я, коли ми з Соколом вже злізли з візка біля лікарні. Небо було похмурим, треба було чекати, що ось-ось почнеться дощ. – Мені на очі попалась телеграма з Січеслава, в якій вказувалось, що сюди, в комендатуру, направляється інспектор зі столиці… І їм вказано саме мене, а не вас.

-І що? – байдужим тоном спитав Віктор Львович.

Він оправився, обтрусив невидимий пил зі свого піджака та неквапливо рушив до входу в лікарню. Я зіскочив на бруківку та побачив якихось брудних волоцюг, які вешталися біля паркану. Один з них, переборюючи себе, рушив до мене і глухим прокуреним голосом поросив копієчку.

-Навіщо? – розсерджено спитав я, а сам тут же дав собі невидимого ляпасу: «Іване! До людей треба бути більш гуманним».

-Та, брате, бач – зустрів старого друга, а пригостити його нічим, - чесно зізнався чолов’яга.

Я аж рота відкрив від здивування. Та цей відчайдух навіть на мою поліцейську уніформу уваги не звертає.

-Ну ти… ну ти.., - хотілося нахамити, ледь стримався. – Тільки за твою… сміливість (ледь не сказав наглість) тримай полтиника.

Протягнув монету та пішов до лікарні.

-Дякую, брате… Хочеш, за тебе вип’ю? – донеслося в спину.

Я відмахнувся та догнав Сокіла, якій вже був біля дверей. І тут же повернувся до перерваної розмови:

-Це ваша робота? - питав у Віктора Львовича. - Ви надіслали ту телеграму?

-Майже я, - невизначено відповів інспектор. – Це було зроблено на моє прохання. Ти ж пам’ятаєш про нашу домовленість?

Я хитнув головою, і тут раптом здалося, що Віктор Львович щось приховує. Аж надто явно він робив вигляд, ніби я питаю про якусь дурню, не варту уваги.

Ну, добре – почекаю… та подивлюся, що то за незрозумілі ігри.

Отже, ми увійшли в лікарню, там розшукали немову-хірурга та розпитали про стан Шаповалова. Слово через слово лікар вичавив з себе, що прооперований почувається більш-менш задовільно, але температура поки ще не падає. Та і велика крововтрата не дає стабілізувати його стан.

-Ми знову до нього на допит, - заявив Сокіл.

-Знову? Нагадаю вам, щоб ви все ж дотримувались певних рамок… Благаю не тиснути, бо психічний стан Шаповалова не є стабільним.

-Ми зрозуміли, - відмахнувся Віктор Львович.

Судячи з зовнішніх ознак, лікар йому не дуже подобався. Трохи пізніше, він навіть сказав про це (в своєму алегоричному стилі):

-Хороша він людина… тому і спілкуватися з ним важко…

Що саме Сокіл мав на увазі під словом «хороша» - я не став з’ясовувати.

Біля палати чергував поліціант, який з байдужим виглядом розкинувся на стільці, та ретельно жував бутерброд та відварене яйце. Побачивши столичних гостей, він спробував піднятися та козирнути, але Віктор Львович, поклавши свою долоню на плече чоловіку, міцно вдавив його назад, не даючи змоги встати.

Ми пройшли всередину палати та щільно зачинили двері.

-Я вас вітаю! – швидко промовив Сокіл, присаджуючись біля ліжка.

Шаповалов розгублено уставився на інспектора, потім на мене, та якось по щенячі захитав головою. Виглядав він не дуже добре. Якісь мішки під очима, бліда шкіра, спітнілий лоб…

-Добре… добре… добре.., - бубонів Шаповалов, одночасно намагаючись посміхнутися. Вийшло дуже жалюгідно.

Я розвернув нотатника, взяв олівець та приготувався записувати.

-Отже, ви просили нас прийти, - почав Сокіл, закинувши ногу на ногу. – Про що хочете розповісти? Яка там змова? Де?

-Я все розповім… все… Це ж вплине… Так? Так? – знову по-щенячі затрясся Шаповалов.

-Ваше прізвище та ім’я, - почав я допит.

-Шаповалов… Шаповалов я… Іван… е-е-е... По батькові треба?.. Е-е-е… Іванович…

-Рік і місце народження, - продовжував я, і коли усі формальності були дотримані, перейшов до справи. – Що ви хотіли нам розповісти?

-Е-е-е… я-я… Ох! – Шаповалов важко задихав. Здається, його думки розбіглися, немов миші від кота.

-Заспокойтеся! – промовив Сокіл, який знову розглядав пальці на своїх руках. - Про яку змову ви хотіли повідомити.

-Змова… змова.., - запричитав Шаповалов. – А можна почну по порядку. Бо відразу ви не зрозумієте… не зрозумієте… що спонукало до всього цього…

-Добре. Розкажіть нам про ваш саквояж… про меч, монети та прикраси… Де взяли? Куди несли?

-Е-е… Меч мені віддав якійсь рибалка… Це не жарт! Тут взагалі дивна історія вийшла.

І Шаповалов розповів якусь маячню (мені вона саме такою і здалася, бо дуже нагадувала брехливі байки). Отже – у одного старого мужичка, який нібито рибалив біля острова Хортиця, замість риби в тенетах заплуталася оця старовина зброя.

-Так взяла і заплуталася? – недовірливим тоном спитав я.

-Того дня щось підривали, - пояснював Шаповалов. – Мені також було дивно, але вважаю, що це цілком зрозуміле явище… З цією греблею, з її будівництвом – і не таке можна знайти.

Ми перекинулися мовчазними поглядами з Віктором Львовичем та продовжили слухати виконроба.

Старший син рибалки, який в минулому році трохи допомагав вченим на розкопках, побачивши знахідку, відразу загадав про Шаповалова, та запропонував віддати цю річ йому.

-Ну ми уторгувалися, - розповідав виконроб, - та я віддав за меч червонець. Але зізнаюся, спочатку не хотів брати… Чесно! Бачу – той весь іржавий… Але мене зацікавило, що зброя біль-менш гарно збереглась. Я, хоча і не дослідник, не вчений, але толк в тому знаю. Ну, вирішив взяти меч та показати…

Шаповалов запнувся.

-Кому показати? - спитав я. – Вченим?

-Е-е-е… Клюйко…

-Ось тут, будь ласка, трошки детальніше, - сказав я. – Клюйко розуміється на старовинні?

-Він не раз мені казав, що у нього є кому оцінити вартість знайдених речей.

-І хто це?

-Я його ніколи не бачив. Він завжди знаходився в іншій кімнаті. Коли ми домовлялись про зустріч і я приносив монети чи черепки, всякі фігурки та прикраси – Клюйко брав їх та виходив на деякий час у сусідню кімнату. Потім повертався і або віддавав дещо зі знайденого, або погоджувався його взяти. І ми починали торгуватися…

-І як це робити, якщо ви не чули реальну вартість знахідки?

-Так і я не в тім`я битий! – знову спробував посміхнутися Шаповалов.

Оці його спроби порозумітися, «поладити» з нами, наче анічого не було, і ми сидимо п’ємо чай – мене дратували. Перед очима виникав образ вбитої Лариси і всередині починало закипати щось недобре.

-Зрозуміло, - запобігливим тоном щебетав виконроб, - що Буза заробляв більше, ніж пропонував мені. Але – інакше б у нього не було зиску…

-Що він зазвичай забирав?

-Взагалі - золоті та срібні вироби, коштовності, - чоловік раптом закашляв. Мені здалося, що навмисно, ніби хотів щось утаїти. – Я зазвичай наймав для чорних робіт місцевих… За невеликі гроші вони погоджувалися і копати, і возити землю… та всяке інше… Отже – в мене було багато «помічників»… Привчив їх так: щось знайшли - біжить спершу до мене, ну а я… ви ж розумієте…

-Не відволікайтеся! – суворо промовив я.

-Отже, коли почав працювати на себе…

-Яка голосна заява! – посміхнувся Сокіл. – Працювати на себе! Хе!

Шаповалов розгубився.

-Куда Клюйко збував накрадене вами? – прямо запитав я.

-Знав би – сам би туди ходив, - буркнув той у відповідь.

-Отак? А що ви робили в трупній? Біля тіла Білла Пауелла?

-А-а-а…

Розгублений Шаповалов нервово облизав губи, та почав стріляти оченятками вліво-вправо.

-А можна води? В горлі пересохло, - ледь пробубонів він.

Я виглянув за двері та попросив чергового принести попити.

-Отже, подовжуйте, - промовив Сокіл трохи роздратованим тоном. – Здається, ви обіцяли бути відвертим. Що робили в трупній?

-Я… думав… хотів…

-Ви нас затримуєте! – гаркнув Віктор Львович.

Шаповалов застиг та стиснув зуби, тут відчинилися двері та всередину увійшов поліціант з чашкою води. Сокіл показав жестом, щоб той напоїв допитуваного, а сам встав і підійшов до вікна.

Я дочекався, коли виконроб нап’ється, та знову приступив до допиту, ледь поліціант вийшов геть:

-Мені повторити питання?

-Ні, - сказав Шаповалов. – Е-е-е… е-е-е…

-Перестаньте викручуватися! Це ви нас сюди покликали! Для чого? Вибивати собі милість? - голос Сокола загримів по палаті, немов ураган. - Ви людину вбили! І тут не додати, ні відняти! Продовжуйте, продовжуйте погіршувати своє становище... Підемо, Іване Антоновичу, звідси! Нам тут немає, що робити.

-Стійте! Я все скажу!

Шаповалов в розпачі закусив губу... аж до крові... Його обличчя зблідніло та вкрилося дивними плямами.

-Я розповім... розповім... Всі ці речі у валізі, цей меч - не мої. Вже не мої! Так, я їх знайшов, але віддав Клюйко. А тут позаминулого понеділка ми зустрілися, і він усе повернув... Тобто, не зовсім повернув. Сказав приберегти до часу… поки він не дасть розпорядження, що з цим робити. Обіцяв добре накинути зверху...

-Далі! - квапив Сокіл.

-Через пару днів якийсь волоцюга приніс записку від Бузи... Там було сказано, що Степан виїжджає з міста на якийсь час. Він написав, щоб я пробрався в трупну і поклав в труну монети та зброю. У труну Пауелла.

-Навіщо? - запитав я.

-Як мені здається, він хотів щоб це все переправилося в порт... в Одесу... а потім, можливо, за кордон... У нього хороші зв`язки...

-Де?

-Так скрізь! На митниці, в управі... навіть в поліції...

-Овва! В поліції? О це так новина!

-Я нікого конкретно не знаю. Лише чув то від одного, то від іншого… І все!

-Припустимо... Де записка?

-Я її спалив...

-Погано. Дуже погано… бо це все лише ваші слова… Де і коли ви з Клюйко повинні були зустрітися потім? Адже ви повинні були зустрітися, так?

-Він писав, що повернеться за тиждень і повністю зі мною розрахується...

-Але виходить ви його «прохання» не виконали. Труна з Пауеллом виїхала з Хортиці без золота і меча… На випадок провалу були якісь вказівки?

-Ні.

-Розповідайте, що було потім.

-Ну, я хотів пробратися в трупну, проте з першого разу це не вийшло. Та і взагалі – який з мене злочинець? – Шаповалов розвів руками. - І я згадав про Гришку Ткача... Він замки добре відмикає...

-Гришка казав, що вас не знає. Тут якась нестиковка.

-Я про нього від Бузи якось чув. Сиділи ми у Щербатого і Степан мені показав пальцем на Ткача... каже – це добрий зломщик. Ну, ось я і думаю, знайду цього чоловічка та поговорю. Пообіцяю грошей...

-Судячи з усього - знайшли, - посміхнувся Сокіл.

-Так, домовився з ним... Полізли ми в трупну, ну а далі ви вже знаєте. Тільки ось я вискочити встиг, а Гришка, дурник, з переляку дременув далі - всередину закладу...

-Отже, всі ці речі Буза планував перевезти за кордон. Правда, досить не етичним способом... До речі, а ви Пауелла знали? Він брав участь в махінаціях і контрабанді?

-Американця я не знав... Бачив пару раз поруч з Клюйко. Наскільки знаю - цей Пауелл не по частині контрабанди. Він працював на будівництві греблі... щось пов’язане з вибуховими справами і таке інше... Чого Клюйко від нього було треба - поняття не маю.

Шаповалов закашлявся, і зробив це немов навмисно.

-Кажуть, працівники Пауелла знайшли цілих п`ять давніх мечів, - сказав я, дочекавшись, коли виконроб заспокоїться. Його обличчя сильно розчервонілося.

-А, точно! - нібито зрадів підказці Шаповалов, витираючи з лоба піт. – Точно, точно! А я думаю, де його ще бачив...

-І все одно щось не сходиться, - насупився я. - Пауелл контрабандою не промишляв, а Клюйко до нього все одне «залицявся»... Дивно, чи не так?

-Буза така людина... така...

-Яка? - запитав Сокіл.

-Складна. Його зрозуміти до кінця неможливо.

-Якщо ви знали, що Бузи в місті немає - то чому пішли до Сисоєвої? - запитав я.

-По-перше, мені треба було позбутися цих речей... адже вони ж не були відправлені з труною! По-друге, хотів порозумітися з Степаном... Навіщо мені проблеми? Я думав, що Клюйко вже повернувся і перебуває у Елоїзи... Розумієте? Ні?

-Це все, що ви нам хотіли розповісти? - Віктор Львович подався вперед.

-Все... Так, все.

-Ну, скажу прямо - ми з Іваном Антоновичем це і так припускали. Нічого нового ви не розповіли. Чи вважати ваші одкровення допомогою слідству? Ні! Це лише визнання під тиском доказів і обставин... Душу ви не полегшили.

-Є ще один момент... Змова!

-Яка змова? Чия?

-Під Вознесенівкою під час будівельних робіт один роботяга знайшов чи то амулет, чи то ще щось на те схоже... Загалом - золоту дрібничку... Так вийшло, що про це дізнався я...

-Знову «пташки» донесли? - єхидствував Сокіл. – Скільки ж їх у вас?

-Так вийшло, - розвів руками Шаповалов. Він чомусь скорчив кислу міну, немов облизав лимон. - Знову пити хочеться... Лікар каже, це через запалення...

Сокіл сердито махнув рукою, мов, не відволікайся, та продовжуй.

-Загалом, - мовив виконроб, - я приїхав, подивився на ту дрібничку і...

-Що «і»?

-М`яко кажучи, - Шаповалов нервово облизав губи, - я був у захваті. Цей дурило навіть не розумів, що знайшов! Йому що золото, що бронза – один чорт! Ну я і не став пояснювати. А попросив його показати мені місце знахідки. Це було на промисловому майданчику «А», там де планується будівництво металургійного заводу. Через проблеми з фінансуванням - воно трохи заморожується, тому працівники звідти були перекинуті на інші ділянки, - промова Шаповалова ставала якоюсь переривчастою, але суть я все ще вловлював. – Отже, полазив, покопав тут і там, та зрозумів - це «золота жила»! Знайшов якусь кам`яну споруду, трохи срібряних прикрас... Про це місце не розповіли археологам... вони там і не були… Уявіть собі - під землею могло бути сховано стільки скарбів – ого-го!.. Але виникала проблема - якщо я почну розкопки, то це викличе підозру... Тому я пішов до Клюйко. Розповів все як є, і він запропонував самими стати вченими.

-Це як?

-Йому десь вдалося вибити дозвіл на розкопки... Не знаю навіть яким чином... Моя задача була - організувати групу і швиденько «переорати» ту ділянку, поки справжні вчені не прискакали... Але після тієї раптової смерті американця, Буза вирішив притримати цю справу. Клюйко казав, що про Вознесенівку він не забув, треба почекати, поки столичні слідчі поїдуть… тобто ви… Та ще він стверджував, ніби у нього є дехто, який нам відкриє всі шляхи-доріжки.

-Тобто?

-Ну… виходило так, що вчених повинні були відкликати назад, а ми під цим соусом виконали б роль археологів. Спокійно, не кваплячись, без нервів!

-Цікава комбінація, - подав голос Сокіл.

-Цікава, - погодився я. - Тільки ви, Шаповалов, зараз все скидаєте на Клюйко, буцімто він у всіх справах головний, все це його задумки... А що скажете про кляузи в поліцію, в яких ви писали, ніби професор Яворницький приторговує знайденими експонатами? Теж ідея Бузи?

-Хм! А ви і про це знаєте? - і знову Шаповалов почав кашляти. Та так напружено, ніби хотів виплюнути легені.

Його рука потягнулася до горла. Дивний жест, - подумалось мені, - немов душити себе зібрався. А цей Шаповалов ще той артист! Як тільки мова заходить про неприємні речі - відразу корчить з себе хворого. Щоб він не розповідав – це завжди тільки половина правди. Вертиться, як той вуж на сковорідці.

-Безумовно знаємо! - продовжив я рівним голосом. - Мені взагалі здається, що копати Вознесенівку - ваша особиста ідея. Просто сил не вистачило з цим впоратися самому! Тому і строчили кляузи в поліцію, щоб прибрати групу Яворницького... А воно не зростається, бо у професора знайшлися покровителі. Ось ви і кинулися в обійми Бузи.

-Я... я... я.., - Шаповалов аж розчервонівся.

-Нічого собі! Іване Анотновичу, знімаю шляпу! - ляснув мене по плечу Сокіл. - Ти - хлопець не промах. Дав під саму дихавку! Ну що, Шаповалов, на те відповісте? Язика проковтнули?

-Я... я... я...

-Що ви знайшли в Вознесенівці! Відповідайте! - прикрикнув я. – Чому Буза зацікавився розкопками?

Очі Шаповалова забігали, немов ненормальні.

-Жвавіше! - наполягав я.

-Срібного орла, - ледве-ледве видавив з себе виконроб. – Срібного орла, який тримає в лапах змію… Пити… хочу пити…

-Де він? Де він? Ви показували його Клюйко?

-Ні... не показував... Я його заховав...

Очі Шаповалова закотилися доверху, він якось важко і натужно задихав, немов паротяг. Обличчя виконроба, можна сказати, позеленіло і його знудило прямо на ліжко.

-Твою ж мати! - підскочив Віктор Львович. - Ваня, клич допомогу. Швидше!

Я вискочив до коридору і штовхнув дрімаючого чергового.

-Шаповалову погано... Знайди лікаря! Рухайся, рухайся!

Коли повернувся, знайшов біля ліжка виконроба Віктора Львовича, який намагався повернути його на бік. Тіло Шаповалова судорожно тремтіло, а з рота побігла пузирчаста піна.

-Що з ним? - злякано запитав я.

-Напад, чи що, - невпевнено промовив інспектор. Здається, він також був розгублений.

Шаповалов важко і натужно дихав.

Двері відчинилися. Всередину вбіг хірург та дві медсестри.

-В-в-відійдіть! – прокричав лікар, наближаючись до виконроба. – Якого біса! Ганна Павлівна! Швидше кличте Павла Полікарповича… Швидше!

Одна з жінок вискочила назад в коридор.

-Що трапилося, лікарю? – звернувся я.

Хірург нахилився над хворим, почав щупати пульс, заглядати в очі.

-Вийдіть, будь ласка! – твердим тоном сказав він. – Негайно!

-Та що трапилося?

-Не знаю! Схоже на сильне отруєння…



«НЕМА НАДІЇ НА ПОЛІПШЕННЯ ХАРЧОВОЇ СПРАВИ В СРСР.

ХАРЧОВІ КАРТКИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ НАДАЛІ. БРАКУЄ ГОЛОВНИХ ПРОДУКТІВ СПОЖИВАННЯ РАЗОМ З ХЛІБОМ І КАРТОПЛЕЮ. ЗНОВУ БУДУТЬ ВИСМОКТУВАТИ ВСІ СОКИ З КУБАНІ ТА ПОВОЛЖЯ.

МОСКВА (СРСР), 19 червня. — Рада комісарів СРСР видала нове розпорядження комісаріату торгівлі, щоби картки на хліб та на інші головні харчові продукти були збережені надалі. По цим карткам робітництво одержує дуже обмежену кількість головних продуктів споживання, а інше населення мусить купувати їх в кілька разів дорожче від цін по картках.

Офіційний радянський урядовий орган «Ізвєстія» пише, що це робиться для того, щоб забезпечити населенню постачання харчами до кінця цього року по теперішнім цінам. Крім хліба спостерігається велика недостача м’яса та яєць. Постачання населенню картоплі знаходиться в дуже незадовільному стані, так само як ситуація з поставками молока. Ліпше справи лише з рибою та овочами.

У ВАРШАВІ ВІДБУЛАСЯ МІЖНАРОДНА СОЦІАЛІСТИЧНА ДЕМОНСТРАЦІЯ ПРОТИ ДИКТАТУРИ.

ВАРШАВА (Польща), 19 червня. — Відбувся з’їзд протесту європейських соціалістів як проти диктатури – комуністичної, фашистської або будь якої взагалі. На з’їзд прибули визначні європейські соціалісти й державні мужі. В своїх промовах вони різко виступали проти різних форм диктатури, якій протиставили демократично-парламентарний устрій держав, де всі права забезпечені населенню та в яких уряд відповідає перед парламентом.

НЕБУВАЛА СПЕКА.

НЬЮ-ЙОРК, (США) 19 червня. — Вже шостий день потерпає населення Нью-Йорку від страшної спеки, якої не знають аннали міста.

МОСКВА ЗБИРАЄ ВІЙСЬКА НА КИТАЙСЬКОМУ КОРДОНІ.

СТАНОВИЩЕ ЯПОНІЇ НЕ ЗРОЗУМІЛЕ. ГЕНЕРАЛ ФЕНГ КОНЦЕНТРУЄ СВОЇ ВІЙСЬКА НА ПІВНОЧІ КИТАЮ, СПОДІВАЮЧИСЬ НА ПІДТРИМКУ МОСКВИ.

ШАНХАЙ (Китай), 19 червня. — Хоч не підтвердилися відомості про перехід радянських військ на китайську територію Монголії, все ж є певним те, що більшовики концентрують свої війська на китайському кордоні. Особливо багато загонів скупчено у Владивостоці. По деяким даним більшовики скористуються правом Портсмутського російсько-японського мирного договору, за яким Росія може тримати в Маньчжурії 25, 000 свого війська для охорони російсько-китайської залізниці.

Поки ще не зрозуміло, яке становище займе Японія в разі виникнення китайсько-радянської сутички в північній Маньчжурії, бо головне завдання Японії піддержувати всіма силами спокій у південній Маньчжурії, де вона має поле для своєї торгівельно-фінансової діяльності.

Генерал Фенг, який виступив проти кантонського уряду, раніше заявляв, що лишає свою боротьбу й виїздить за межі Китаю. Але відтепер вияснилося, що він подався ближче до російського кордону, де збирає для себе армію, очевидно сподіваючись на допомогу більшовиків

ПОВІДОМЛЕННЯ: Компанія «Dirvos» закінчила роботу з перекладу литовською однієї з останніх робіт відомого психолога Зиґмунда Фрейда «Die Zukunft einer Illusion» («Майбутнє однієї ілюзії»). Шукайте її вже в продажу в книжкових магазинах вашого міста».

«LIETUVA», №141, Каунас (Литовська республіка), 20 червня, 1929 року



…Десь тихо-тихо задзвонив мелодійний дзвіночок. Фалкону здалося, ніби він спав, і тепер прокинувся, ледь почувши цю дивну музику. Звук доносився зі стильного айфону, що лежав на столі, поряд з Борисом Фрідом, старим приятелем зі Страсбурга.

-Що у тебе сталося? - з незмінною посмішкою на обличчі вдруге запитав той.

Він переїхав до Штатів ще в кінці дев`яностих. Сам з родини колишніх емігрантів з Радянського Союзу... друге покоління... На вигляд і не скажеш, що росіянин. Стовідсотково схожий на француза. Можливо країна наклала свій відбиток. Тим більше, що він виріс у Франції, так що нема чому дивуватися.

Віктор витягнув сигарети і запалив. В цьому ресторані це дозволялося. Мабуть це останній острівок свободи серед суцільних застережень та штрафів.

-Нічого, що я димок попускаю? - тихо запитав Віктор.

-Балуйся скільки хочеш, - знову широко посміхнувся Борис.

Акцент у нього був типово французький. Іноді пробігали іншомовні слівця, але швидше за все Фрід це знав, мало того - робив навмисно, створюючи особливу родзинку в спілкуванні.

Фалкон пам`ятав, як Борис виступав на конференції і говорив бездоганно, без всяких «о-ля-ля» та інших «жюр-пюр-мюр».

-Так що там у тебе? - квапив перейти до справи Фрід.

Він акуратно тримав двома пальчиками чашечку кави і робив мініатюрні ковточки. Смугастий шарф навколо його шиї постійно притягував погляд Віктора. Чомусь в голові крутилося порівняння з кораловим аспідом – змією, про яку Віктор не так давно дивився на «Animal Planet».

-Ти ж спеціалізуєшся на множинності особистості? - запитав Фалкон.

-Майже... У тебе є пацієнт?

-Так... дуже дивний пацієнт... Зізнаюся, не стикався з подібним. Колись читав, що були випадки фіксації у хворих розщеплення навіть до декількох десятків осіб. Мені здається, мій пацієнт з їх розряду. У нього, при появі нового персонажа, відразу відрізнялася як міміка, так і рухи… Навіть розмовляє кожного разу по-іншому. На таке не усілякий артист здатний! Все відбувається в одну мить… Зараз я розмовляв з одною людиною, а за хвилину – зовсім з іншою. І саме дивне – що той анічого не помічає. Як тільки я на це натякаю…. Мало того – говорю прямо – він дивується і каже, що я щось плутаю.

-Так... цікаво... Продовжуй.

-Кожного разу в наших розмовах я граю роль якоїсь людини…

-Не зрозумів. Це як?

-То він мене приймає за перехожого, то за якогось бармена… то за шофера… Було – назвав мене старою… яка кормила собак на вулиці… І при цьому натякав, що йому не подобається мій погляд.

-Я так зрозумів, що твій підопічний має купу особистостей… Ти ж, здається, навіть прямо про те сказав. А відтепер – все навпаки? Ти граєш роль цих особистостей? Чи як?

-Тут все заплутано… Вщент заплутано! Тому я і зв’язався з тобою. Шукав допомоги…

-Добре. Розкажи мені про твого пацієнта. Хто він? Які його риси, відмінності? Психологічний портрет?

-Молодий хлопець... адвокат-початківець... Після різкого нападу потьмарення розуму, вважає, що живе в іншій епосі... мало того - в іншій країні. Але деякі нюанси дають мені поштовх вважати, що він взагалі-то ще й страждає розладом множинності особистості. Я їздив до нього додому, розмовляв з шкільними друзями... сусідами... шерифом... але не знайшов жодної зачіпки на причини появи хвороби. Якось все відбулося раптово… Немов за помахом чарівної палички.

-Цікаво… Як ти його лікуєш?

-Розмовою з пустим стільцем, – іронічно посміхнувся Фалкон. – Пропоную йому подивитися на малюнки, та розповісти історію, яку він бачить на них.

-І як?

-Я вважав, що це будуть якісь різноманітні історії... майже не пов’язані одна з одною… А у нього завжди виходить таке собі оповідання… з початком… серединою… кінцем… У всіх цих історіях фігурують персонажі…

-Ну ти, друже, і скачеш, немов шалена білка. Не хвилюйся, спробуй ще раз, а то я не встигаю за твоїми думками.

-Добре почну по порядку. По-перше, - Фалкон витягнув з кишені якийсь зім`ятий аркуш паперу, розгорнув його, та почав креслити кілечка, які, нібито, повинні були символізувати ці самі особистості, - точне число персонажів, яких зображує Брюс Пауелл…

-Це твій підопічний?

-Так, так… Його звуть Брюсом… Отже, точну кількість особистостей, які переховуються в його свідомості я поки не назву. Десяток, це точно... Основна особистість - Айван. Це така собі об`єднавча персона, яка ніби налагоджує зв`язок між іншими особистостями...

-Айван? Він що – афроамериканець?

-Ні… ти що! Білий. Стовідсотковий!

-Дивне ім’я… Хоча, в слов’янських країнах – поширене… Означає – «милостивій Бог»…. Ну, ми відволіклись. А Брюс? Що з ним?

-Відчуття таке, буцімто Брюса взагалі немає. Була людина – і раптом зникла… Залишилось лише тіло… оболонка…

-Зрозуміло. Опиши, будь ласка, Айвана, - попросив Борис.

-Молодий хлопець... з хорошим інтелектом... чемний, серйозний… має життєві принципи… Чимось нагадує самого Брюса, якщо взяти за основу опис психічного образу, який я склав виходячи з розповідей знайомих і друзів Пауелла. Треба відзначити, що всі особистості міцно пов`язані з Айваном... в основному... З одним вони безумовно знайомі, але, так би мовити, «поверхово». Щось на кшталт – чули, десь бачили… ніби вони зовсім і не знаходяться в одному тілі… Хоча, якщо чесно, тут стільки нюансів виникає, що відразу не розберешся. Принаймні, Айван серед цих всіх особистостей самий нормальний…

-Хто «допускається» до тіла Пауелла? Всі особистості, чи є винятки?

-Допускається – це в значені керує? Тоді – не всі. Ну… кілька з них - свого роду завсідники, а ось інші – лише до якоїсь міри... Мені продовжити описувати їх?

-Звичайно.

-Друга людина, до якої прислуховується навіть Айван - якийсь Сокіл...

-Хто? - з посмішкою перепитав Борис.

-До речі, його теж звати Віктором... Сокіл-Фалкон, насправді його прізвисько... Йому близько шістдесяти років, - подовжував лікар. - Цинік... полюбляє комфорт... Скоріш за все – італієць. З Корсики, або Сицилії… У нього хороша дедукція... логіка на висоті... Прекрасно розбирається в зброї. Каже, що бував на війні, але не хвалиться цим. Швидше шкодує. У небезпечних ситуаціях - холоднокровний, зібраний. Що ще?.. Скритний... на відкриту розмову не йде…

-Ну і опис, - Борис допив каву, поставив чашку на стіл і відкинувся назад. – З одного боку бачу цікаву особистість, схожу чомусь на Марлона Брандо… тобто – на дона Віто Корлеоне, якого він зіграв в «Хрещеному батько»… Це, мабуть, після слів – «італієць», «Сицилія» та «зброя»… З іншого боку – чи не намагається твій Брюс-Айван втулити твою персону в свій викривлений світ?Адже італійця кличуть Фалконом! - Фрід чомусь загадково посміхнувся.

-Наступний персонаж, - продовжив Віктор, - це Лара... Молода дівчина, яка сама себе чомусь називає Елоїзою… А інші персонажі знають її, як Ларису...

-О! Грецьке ім`я, - зауважив Борис. – Лариса, здається, означає «чайка», якщо я не помиляюся. Це одна з німф... онука Посейдона - бога моря... У неї, між іншим, трагічна доля.

-Та ти що! Розкажи.

-Одного разу, грала вона в м`яч і впала в річку, де і потонула. Ось така банальщина.

-Знаєш, Борисе, ця Лариса теж свого роду загинула.

-Тобто? Поясні, будь ласка.

-Айван повідомив, що її вбив інший персонаж... до речі теж Айван, тільки значно старший... Він має виражену асоціальну поведінку. Дрібний крадій, який патологічно схильний до обману... Розмовляє грубуватим басом з типовим техаським діалектом... Між іншим, що стосується мови – тут цікавий нюанс. Ми якось з Айваном-першим… тобто - молодим… торкнулися цієї теми, і я запитав, а якою мовою ми з тобою розмовляємо? Англійською?

-І що той відповів?

-Здивувався і сказав, що українською... А сам, між іншим, має типову говірку жителя Нової Англії.

Борис зіщулився і задумливо агакнув.

-Доля Айвана старшого, - продовжував розповідати Фалкон, - не менш драматична… Він був отруєний.

-Ким отруєний? – Фрід аж рота відкрив.

-Не знаю. Брюс, вірніше Айван-перший, повідомив що цієї особистості теж вже немає...

-Ти не розповів про Лару. Жіночий персонаж в чоловічій свідомості – це забавно.

-Молода дівчина. Витончена, хоча намагається здаватися зовсім іншою... Має яркий південний акцент... Стверджує, що знає французьку... Любить вірші, начебто навіть пише їх... Танцює, веде розкутий спосіб життя... Сама навчилася моделювати жіночій одяг. Прагне до незалежності... при цьому палить, випиває...

-Прагнула, - поправив Борис. - Здається твій Пауелл тягнеться до негативних персонажів, але ніби соромиться цього і тому «знищує» їх. Продовжуй, хто там ще залишився?

І Фалкон розповів про старого вченого, буркотливого інженера, про водія вантажівки, про ветерана, який скоїв якийсь злочин і переховувався від правосуддя...

-До речі, зі слів Айвана, цей вояка непогано грає в карти. У нього відмінна інтуїція, математичний склад розуму... Любить подорожувати... Між іншим, людина неабиякої сили... Але Айван теж його ізолював...

-Цікаво... дуже цікаво...

Борис склав долоні в замок, витягнув вказівні пальці і приставив їх до підборіддя.

-Я хотів би ознайомиться з твоїми записами, - трохи згодом повідомив він.

-О, ти готовий мені допомогти?

-Звичайно, - загадково посміхнувся Фрід. Він подивився на кілечка з літерами «L», «I», «F» та іншими, які були накреслені Фалконом, і раптом тицьнув пальцем в той, що був всередині аркуша. - Хто цей «S»? Ти про нього нічого не розповів...

-Поки не знаю. Айван кілька разів говорив про нього. Звуть Стівеном… Судячи з усього - дуже небезпечний тип... Можливо – ірландець… Має характерні кримінальні нахили. Виходячи з розповідей Айвана – цей персонаж міг брати участь в якихось злочинах... Мені здається, Пауелл усіляко намагається намацати дорогу до цього Стівена...

-Тобто, ти не бачив його проявів у свідомості Брюса?

-Про «S» я знаю тільки зі слів Айвана. Крім того, позаочі Стівена прозивають Бузою, саме за різкий непередбачуваний норов. Всі інші побоюються цю особистість... говорять про неї неохоче... або взагалі не говорять... Виняток становить тільки Сокіл - цей нікого не боїться. Готовий на зіткнення... і навіть застосування зброї...

-А ти, мій друже, проводив ЕЕГ? Тестував ці особистості? Наприклад тестом Роршаха? Або перевіряв на IQ...

-Ні, не проводив... А треба?

-Спробуй... Мені здається, ти прийдеш до дивного висновку.

-І якого?

-Що твій Пауелл не грає ніякі ролі.

-Ти хочеш сказати, ніби він живе тими образами? Або що вони реальні особистості, котрі якимось чином потрапили в тіло Пауелла?- в голові Фалкона раптом згадалися рядки з «Євангелія від Луки»: «...Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло…». - Він що – одержимий? – прямо спитав Віктор.

-Які дурниці! Я поки нічого не хочу сказати. Потрібні більш глибокі аналізи. Крім того, слід було б вивчити дані по батькам Пауелла...

-Вони обидва померли. Батько – першим… по дурній справі… Мати - недавно.

-А ти цікавився, як взагалі вони характеризуються?

-Зі слів сусідів і знайомих, мати - владна жінка. Прагнула до управління всім і вся, аж навіть до життя сина. Де тому вчитися, куди йти працювати... Про батька мало говорили. Відомо, що воював на Близькому Сході під час війни в заливі дев’яносто першого. Любив випити, від чого, до речі, і помер - задихнувся блювотними масами…

Фалкон розвів руками, ніби вибачався за останні слова.

-Наступна особистість… такий собі збірний образ… ніякої конкретики… ні імені, ні прозвища… Це якийсь волоцюга, якій вічно вештається за Айваном… жебракує, просячи у хлопця монетку на випивку… та інше… Айван, звичайно, сердиться, але дає... чомусь... Чи то через жалість, чи то через почуття сорому, що Айван залишився в нормальному суспільстві, а цей персонаж викинутий суспільством на смітник...

-Що кажуть сусіди і друзі про взаємини в родині Пауеллів? Чи часто сварилися?

-Як мені сказали…майже дослівно: «Жили, як всі». І розумій, як хочеш…

-Ну добре… добре… А щодо інших родичів? Братів, сестер? Бабусь і дідусів?

-Взагалі темна історія. Таке відчуття, що родина Пауеллів з’явилася нізвідки.

-Нізвідки? – перепитав Фрід. – Цікаво…

-Так що скажеш?

-І знову відповім – треба провести ретельні досліди, протестувати усі особистості Пауелла. Мало того – спробуй поговорити з Брюсом-Айваном з приводу його дитинства… Чи, може, поспілкуйся з іншими особистостями. Нехай розкажуть про спогади свого дитинства. Твоє оце – «нізвідки», «раптом», «немає зав’язків» - каже лише про одне – ти засліплений своїми розмірковуваннями. Вони не дають тобі глянути дальше… Брюс, за допомогою Айвана намагається «скласти себе до купи». Викреслює деяких негативних персонажів… Ось ти тільки про це розповідав… Ти читав про Біллі Мілліґана? Про його двадцять чотири особистості?

-Звичайно… але, на відміну від Біллі – мій Пауелл нічого не коїть. Всі події відбуваються в його голові! – для достовірності своїх слів, Фалкон чомусь стукнув пальцем собі в скроню.

Борис подивився на годинник та досить швидко промовив:

-Отже, мені все зрозуміло…. Домовимось так: за пару днів, коли закінчу тут зі своїми справами, я приїду до тебе в лікарню. Добре?

-Домовились… А я поки що проведу досліди, як ти і казав.

Чоловіки потисли один одному руки і жестом підізвали офіціанта…

2017 р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.04.2017 Проза / Повість
Третя терція ((18 - 19))
05.05.2017 Проза / Повість
Третя терція ((22 - 23))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (20.)
23.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Цивілізація і ми
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Про Новий рік
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Бувальщина
Жартівники
Третя терція
19.03.2017
Третя терція (( 1- 3))
22.04.2017
Третя терція (( 16 - 17))
30.04.2017
Третя терція (( 20 - 21 ))
10.05.2017
Третя терція (( 24 - 25 ))
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 83  Коментарів:
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +92
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +136
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +136
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
13.09.2015 © Ірина Мельничин
26.11.2011 © Микола Щасливий
19.11.2014 © Тетяна Ільніцька
28.11.2015 © Ольга Моцебекер
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди