Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.05.2017 14:38Повість
 
30000
Без обмежень
© Василь Рогач

Щастя в боротьбі

уривок

…Не маю злоби‚ ні наміру помсти…

Щастя в боротьбі: повість у новелах / В. А. Рогач. - Ужгород : Закарпаття, 1999. - 211 с. - ISBN 5-87116-074-3

Та щиро заявляю‚ що ні на кого із цих “свідків” не маю ніякої злоби чи наміру помсти‚ окрім Юди Іскаріотського – Івана Юрички. Цей “патріот” на очних ставках старався перевершити навіть слідчих. Які вони були раді‚ що знайшли такого кретина! З глибокою шаною згадую однокласника Івана Гвоздулича‚ який на допиті дав нам добру характеристику: “Хлопці не винні‚ вчились добре‚ брали активну участь у різних шкільних заходах‚ були прикладом для інших”. Дивуюся‚ що ознайомили мене із цим протоколом. Бідолаха Іванко і не підозрював‚ чим могла скінчитися для нього така заява.

Організацію УН ми не признавали; фактично її і не було. Та це дуже дратувало слідчих‚ бо доводилось знімати одинадцяту статтю. Найстрашнішу. А вони ой як старалися вислужитись перед “вищестоящими”‚ виявляючи чим більше “враґов народа” і отримуючи за це винагороди.

Наш слідчий Гаврилов‚ мабуть‚ виявився досить “м’якотілим” і менш-більш об’єктивним‚ тому через три тижні був замінений найжорстокішим на той час яничаром Кречко.


Яничар Кречко


Представився він землячком із Тур’ї Пасіки і похвалився‚ що змусив свого односельця Юрія Цигику у всьому зізнатися. Боже милий! І Цигика попав у їх криваві кігті!

Я знав цього хлопця ще з учительської семінарії. В 1944-45 навчальному році проживали разом у гуртожитку. Напівголий‚ напівбосий‚ вічно голодний і невиспаний бродив по місту в пошуках будь-якої роботи‚ щоб вижити. Співчуваючи йому і жаліючи‚ не міг нічим допомогти сердезі‚ бо й сам узимку ходив у сестриному пальті і в тітчиних черевиках.

Таке було наше дитинство.

Та повернемось знову в слідчий кабінет.

В липні‚ здається на свято Петра і Павла‚ приїхав Юричко на чергову “очну ставку”. Брехав‚ мимрив небилиці‚ які я легко спростовував. У безсилій люті він почав погрожувати‚ готовий був з кулаками накинутись на мене.

– Ти не думаєш‚ що ми ще зустрінемось після мого повернення? – спитав я.

– Ніколи ти вже в Березному не будеш! – злорадно кидав мені у вічі. Забув‚ як я допомагав йому в навчанні‚ а коли самовільно покинув 10-й клас‚ посварившись з директором‚ умовляв його повернутись на навчання – жалів хлопця. Не послухав. Пішов працювати на маслозавод‚ де наробив розтрату.

Напевно на цьому “заарканили” його “безпеканти”: не будеш‚ мовляв‚ свідчити проти Рогача‚ загримиш за розтрату. А так тобі все спишеться.

Коли слідчий попросив його до столу‚ щоб підписав протокол‚ я згаряча схопився зі стільця‚ аби вчепитися в його довге волосся‚ ударити його дурного і злого головою в стіну‚ що була поруч. Та Кречко вихопив револьвер і з криком “Застрелю!” спинив мене.

Юричку вивели‚ а мене таки добре відлупцювали вартові‚ що влетіли до кабінету. Після цього ледве доплентався в підвал‚ на свою “квартиру”. Із синяками-“фонарями”.

Після цього слідчий заборонив отримувати передачі. А в камері життя текло своїм руслом‚ яке визначали слідчі і наглядачі – цербери підземного царства. Конвейєр діяв без зупинки – одні приходили‚ інші – відходили. Гігантська соціалістична виробнича машина щодалі вимагала все нової даремної робочої сили. І хоч би ти був невинен‚ як те немовля‚ вже одним “провинився”‚ що випало “щастя” жити під сонцем сталінської конституції. Будувати Біломорсько-Балтійський канал‚ споруджувати гігантські греблі‚ добувати вугілля‚ залізну та уранову руди.

На трьох китах трималася кривава система нового типу: раби-колгоспники‚ раби-політв’язні‚ раби-будівельники із військових частин‚ так звані “стройбатівці”. Все розраховано з математичною точністю. Безробітних немає. П’ятирічні плани перевиконуються. Урочисті і фанфарні рапорти летять до ЦК. Світова громадськість засліплена. Брехлива пропаганда працює на повну потужність: за залізною завісою будується найсправедливіше‚ найгуманніше суспільство. А гірка і гола правда така: людина – це хробак‚ це мурашка‚ це нуль. Роби з нею‚ що захочеш. Совість – химера‚ вигадка філософів. Право людини? – будь ласка – на папері. А в дійсності? Правда‚ коли помер узурпатор Сталін‚ і частково та тимчасово впала залізна завіса‚ то деякі політичні і‚ зокрема‚ соціальні права трохи покращились.

Та від високих аналітичних міркувань спустимось знову в підземелля.

Повторюю: люди тут живуть‚ як одна сім’я. Одержав передачу – ділись з усіма. Такий неписаний залізний закон. Почав і я отримувати передачі‚ та “вертати довг”. Та не всім носили передачі. (І слово яке придумали!)


Шпигун чи шукач скарбів


Був у нашій камері судетський німець Герман Семрат (він же – Йосиф). Цікаву і драматичну історію своєї біографії розповів по-чеськи. При транспортуванні євреїв до концтабору і крематорію врятував одного єврея з Мукачева. За це єврей дав йому план Мукачева‚ на якому позначений його будинок‚ а в певному місці‚ у стіні‚ був захований родинний скарб. Єврей помандрував до США‚ а довірливий німець подався за скарбом. Тут його і схопили. Шпигун‚ диверсант? Докажи‚ що не такий. Докажи‚ що не верблюд! Мучили його‚ катували‚ пробили наскрізь статевий орган‚ довели нещасного до напівбожевільного стану.

Із зекономленого хліба Герман виліпив шахові фігури. На нарах намалювали шахову дошку. Вчив мене цієї чудової гри – королівський гамбіт‚ сиціліанський захист – теорію знав відмінно. Та не любив програвати‚ страшенно нервував при цьому‚ “психував”. Ми втихомирювали його‚ як могли‚ щоб не почув наглядач і не запроторив його до карцеру. Ще й досі‚ наче живий‚ стоїть переді мною знічений Герман і‚ як дитина‚ жалібно наспівує:

Ґде є моя мама‚

ґде є‚ ґдо ї зна?

Неґді за горами‚

на мнє сі споміна…

(Говорив він по-чеськи‚ та ми його добре розуміли).

Навряд чи побачила його мама. Вже в таборі дізнався: Герман помер ще в Ужгороді.


Тінь в особі Арсена


Одного дня відчинилися двері і до камери зайшов юнак‚ радше – з’явилася тінь юнака. Ще біля дверей він захитався. Я скочив з нар‚ підтримав його‚ аби не впав. Допоміг присісти. Почали ми оглядати хлопця‚ розпитувати.

Тільки одні чорні очі блищали‚ а на тіло (достеменно скелет) ніби хтось натягнув целофановий мішок і налив води. Страшно було доторкнутись до нього. Всі кісточки легко намацувались.

– Хто такий і звідки взявся? – співчутливо запитуємо.

– Арсен Бабиченко я‚ – ледь чутно вимовив прибулий блідо-синіми губами…

– Привезли нас із тюрми контррозвідки‚ з Києва. Вчився на першому курсі філологічного факультету. Зі мною по одній справі проходять ще чотири побратими – Іван Сегеда‚ студент медфаку‚ з Великого Березного‚ десятикласник Михайло Фізер з Мирчі‚ танцюрист із Закарпатського народного хору Костянтин Дзуровчик та студент з Ужгорода Василь Неверкла. А сам я теж з Ужгорода‚ – розповідав Арсен.

Усіх цих хлопців знав ще по ґімназії.

Їх звинувачували в страшному злочині. Ніби вони 1947 року готували замах на першого секретаря ЦК КПУ Микиту Хрущова‚ який мав приїхати на Закарпаття. Ось чому і “зацікавилось” ними контррозвідувальне управління.

У знак протесту Арсен Бабиченко дев’ять діб пробув на сухій голодовці. Яку силу волі треба було мати‚ щоб знесиленому фізично‚ виснаженому ще й оголосити голодовку!

А Микита Сергійович зробив пізніше для мільйонів приречених‚ зокрема для українців‚ велику справу – по суті врятував їх від смерті‚ від мук і страждань.

Всі ми заходились нагодувати Арсена‚ допомагали прийти до себе. Однак у міру‚ малими порціями‚ аби не зашкодити хлопцеві.

В день передачі я отримав випечену гуску. Почав годувати Арсена невеликими частинами.

– Чи не жалієш мені гуски? – шепоче він.

– Що ти. Віддам усю‚ але не зразу‚ бо боюся‚ аби тебе ця птиця не звела зі світу‚ – кажу.

Арсен поволі почав приходити до себе‚ але на диво не повнів‚ а став худнути. Через декілька днів вода з-під шкіри зникла‚ а вона прилипла до кісток і почала лущитися. Ото була радість! Згодом стала наростати нова шкіра‚ появилися м’язи. І так Сеня вижив‚ як кажуть‚ на злість ворогам. Про те‚ що він в Ужгороді‚ певний час не повідомляли батьків і‚ отже‚ й передач не отримував.

Це теж входило в арсенал чекістів

Хлопці в київських камерах зустрічалися з повстанцями. Вони засвоїли чудові пісні і бойовий дух.

Ну і що ж‚ як прийдеться померти

У похідній шинелі в житах.

Ми у вічі сміємося смерті‚

Бо вмирати прийдеться лиш раз! –

наспівували стиха ми з Арсеном.

Тюремні і камерні “курси” підвищували нашу національну свідомість і гідність‚ гартували морально.

У контррозвідці Сеня зустрічався з чотирнадцятирічним Юрчиком Шухевичем. Я потай мріяв поговорити у таборах з юним героєм. Та не щастило.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.03.2016 Рецензії / Кінофільм
Підкорення авторитету
20.10.2017 Рецензії / Книга
11/22/63 (Стівен Кінг)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
11.12.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Нотатки сорокарічної дівчинки
08.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
І про текст
04.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (22.)
Повість
22.05.2017 © Меньшов Олександр
Третя терція (( 28 ))
21.05.2017
Щастя в боротьбі (уривок)
17.05.2017 © Меньшов Олександр
Третя терція (( 26 - 27 ))
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 48  Коментарів:
Тематика: Проза, повість,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +101
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +158
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +145
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +84
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди