Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.05.2017 16:45Мініатюра
 
30000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Гості з минулого

Дарія Китайгородська
Опубліковано 25.05.2017 / 41822

Бикінянський ліс. Чомусь сьогодні бігалося особливо легко: чи то я дуже занурилася у свої думки і не слідкувала за дорогою, чи то вибігла трохи пізніше звичного часу – і в лісі вже було практично порожньо, без собак, велосипедистів, вершників та просто вечірніх гуляк, а тому ніхто не відволікав. Був тільки біг – переставляння ніг одна поза другою, рівномірне дихання, рухи руками та зосереджений погляд на просіку. І так було мені спокійно, наче в бога за пазухою, хоча сутінки вже потихеньку спадали на підвечірній ліс, і довгі тіні простягали свої загребущі руки до останніх променів сонця.

Я вже збиралася повернути назад, коли попереду намалювалося дві постаті – дорослої жінки та маленької дівчинки: вони повагом рухалися лісовою дорогою в напрямку Биківні, час від часу оглядаючись та роззираючись на всі боки. Коли я підбігла ближче, то зрозуміла, що це мати з дочкою, можливо, цигани, чи то пак, роми – ніяк не звикну називати їх правильно, бо з дитинства чула саме це неполіткоректне слово. Смагляві, з великими чорними очима, добре одягнуті, але в своєму характерному стилі – барвисто, з блискітками, трохи недбало.

Було видно, що ці люди не очікували побачити тут когось у такий пізній час, а тому стурбовані моєю появою. Я ж подумала, що, можливо, вони заблукали, тому прямо спитала, чи потрібна їм допомога. Але жінка заперечно похитала головою, мовляв, все гаразд. І я побігла далі своїм маршрутом, розмірковуючи над незвичною зустріччю, бо давно не бачила ромів так близько.

Мало хто з нас, українців, може похвалитися тісними зв’язками чи близьким знайомством з цим загадковим народом: вони не дуже підпускають до себе чужинців, але добро запам’ятовують надовго, чи не на все життя. Ще до мого народження наша мама якось прийняла важкі пологи в молодесенької циганки, яка народила хлопчика. Наступного дня за нею приїхав чоловік – неймовірно красивий ром: високий, стрункий, з чорним хвилястим волоссям, чорнющими очиськами та оливковою шкірою з легким рум’янцем. Мама наполягала, щоб його дружина залишилася в лікарні, бо одного дня замало, щоб одужати після народження дитини. Однак цей красень тільки засміявся і сказав: «Один день для циганки достаточно!» – та й поїхав собі зі своїм сімейством. Ця історія була б забулася, якби через кілька років не стався дивний випадок.

У нашому селі на торговиці завжди товклися роми: гадали, випрошували гроші, співали, сиділи купками, розмовляючи про щось своє, аж поки не закінчувався великий базар. Наша хата стояла метрів за двісті від торговиці, отож я частенько бігала туди погратися з ромськими дітьми. Мама цьому не раділа, бо, як і всі, боялася, що мене, маленьку білявку, цигани вкрадуть і заберуть з собою.

Якось одного дня мама знову знайшла мене на майдані, де я ліпила пиріжки в багнюці разом зі своїми циганськими приятелями. Поряд з нами стояли ромські жінки – їхні мами, бабусі, сестри, родички. Вони про щось розмовляли своєю мовою, палили люльки, сміялися і наглядали за нами. При цьому, очевидно, говорили й про чужу дитину, бо кивали на мене й тицяли пальцями у мій бік. Мама як побачила це все, схопилася за серце, прибігла, витягла мене з калюжі і намірилася волокти додому. Аж тут до нас підійшла найстаріша циганка, пихнула мамі тютюновим димом в обличчя і промовила:

– Ничего не бойся! Мы тебя знаем. Все помним! Никто твоего ребенка не тронет! – сказала, як припечатала.

І мамин страх кудись подівся. А я спокійно гралася з ромськими дітьми ще кілька років. І це було круто, бо на нашій вулиці, крім мене, чомусь не було дітей дошкільнячого віку. Так я отримала веселих приятелів, які не боялися бігати, падати, лазити по деревах, стріляти з рогатки, а головне – бабратися в болоті, бо їх за це ніхто не сварив. А потім ми переїхали, і це вже була зовсім інша історія…

Так мені біглося й попутно згадувалося дитинство. І це еще одне, за що я обожнюю свої пробіжки, бо саме тоді так добре думається: пам’ять змушує повертатися в минулі часи і ще раз переживати яскраві емоції. На цьому й тримається життя…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.05.2017 Проза / Мініатюра
Маніфест бігуна
31.05.2017 Проза / Мініатюра
Одна шалена мить
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
07.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Замріяна осінь
Ой, чи біг, чи не біг...
20.04.2016
Ранкові дива
17.05.2017
Не кіно
25.05.2017
Гості з минулого
01.06.2017
Упіймай мене, якщо зможеш
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 73  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.05.2017 08:54  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую :) 

 26.05.2017 06:44  Тетяна Ільніцька для © ... 

Гарно))) І спогади, і маленька родинна історія, і висновок. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +95
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2012 © Т.Белімова
16.10.2012 © Істерична Бруталка
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди