Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.05.2017 22:23Повість
 
Третя терція
20000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Третя терція

( 29 )
Меньшов Олександр
Опубліковано 28.05.2017 / 41869

«МЕДИЦИНА ТА ГІГІЄНА

Очищення води в плавальних басейнах

Неухильно, хоча і повільно, розвивається в наших містах справа створення басейнів для плавання протягом цілого року, яка ставить на чергу питання про належне очищення води в них. Наскільки може бути забруднена вода в басейнах, показує факт численних захворювань очей серед купальників в Сандуновських лазнях в Москві, - де п`яні сторожа зробили басейни місцем для відправлення своїх природних потреб... За даними проф. Б.А. Углова, в Німеччині ще в 1926 р. існували басейни з настільки «прозорою водою», що після спуску її на дні знаходили тіла купальників, які випадково захлинулись або непомітно втонули…

Тим часом, сучасна техніка дає повну можливість зберігати воду в басейнах бездоганно чистою... Для цього застосовується безперервна фільтрація і подальше безперервне хлорування однієї і тієї ж маси води... Відповідна система очищення прийнята вже в 52 басейнах 27 міст Німеччини. Ті ж установки вводяться також і в Голландії, Данії, Швеції, Австрії та ін. країнах...

За спостереженнями т. Углова, подібне очищення дає чудові результати: прозорість води після багатотижневого перебування її в басейні не поступається воді Рейну і дозволяє вільно перерахувати пальці ніг у купальників, що стоять на дні...

НОВИНИ НАУКИ ТА ТЕХНИКИ

Зварний компресор

Ми неодноразово повідомляли читачам про все більше і більше застосування за кордоном електричного зварювання. Зараз з Америки повідомляють ще про новий цікавий випадок застосування електрозварювання - виготовлення сталевого компресора майже виключно з зварних частин... Відомостей про роботу такого компресора ще немає. За вартістю він вважається значно дешевше звичайного типу.

Двоповерхові аероплани

У Західній Європі створений проект пасажирського двоповерхового аероплана, який передбачається пустити в роботу на одну з повітряних ліній. Новий літак піднімає 35 пасажирів, має 4 мотора по 405 к.сил кожний; радіус дії його близько 1, 260 км і швидкість польоту від 200 до 240 км на годину. Вантажопідйомність 8 тонн. Апарат має курильню, буфет, великі багажні приміщення і т.п. Перехід з нижнього поверху в верхній відбувається по драбинці.

ЛИСТУВАННЯ З ЧИТАЧАМИ

*Тов. Бухгаловой (с. Бор). Шизофренія в перекладі на російську мову означає розщеплення психіки. Хвороба ця, яка називається ще інакше первинним або раннім недоумством, виникає на ґрунті спадкової до неї схильності і вражає здебільшого осіб астенічної і атлетичної конституції (статури). Вона пов`язана з анатомічними змінами в мозку, але питання це ще недостатньо вивчене. Більш-менш вірного засобу проти цієї хвороби досі не існує. Останнім часом за кордоном стали відзначати деяку користь від внутрішнього впорскування саліцилового натру і самопереливання крові...

*Тов. Ляхніцкому (Ленінград). Для приготування ковбас йде всяке м`ясо, як наприклад, яловичина, телятина, м`ясо деяких диких тварин, але найважливішим і цінним матеріалом в ковбасній справі є доброякісна свинина, від кількості якої в ковбасах цілком залежить їх якість.

Перераховані матеріали є в ковбасному виробництві основними. Крім того вживаються: сіль, селітра, цукор, картопляне борошно і різні приправи...

*Тов. Шурову (Саратов). Психастенія в більшості випадків виліковується. У лікуванні цієї хвороби поєднуються психотерапевтичні методи (навіювання, психоаналіз і т.д.) з фізіотерапевтичними (електризація, водолікування, дієта і т.д.). Лікування проводиться в спеціальних інститутах або, краще, в санаторіях, наприклад, в санаторії ім. Артема Сергєєва (ст. Фірсановка, під Москвою). Патентовані засоби майже не застосовуються. Всякому психостеніку рекомендується зміна місця проживання і, якщо можливо, професії. Заміна розумової праці фізичною в багатьох випадках корисна…»

«НАУКА ТА ТЕХНІКА», №3, Ленінград (СРСР), 19 січня, 1929 рік




…Борис Фрід дивився на мініатюрну статуетку умиротвореного Будди, який сидів в позі лотоса, з намистом намотаним навколо шиї і звисаючим до напівголого живота, з якимось складним почуттям всередині себе. Сьогодні він вирішився нарешті провести доволі серйозну розмову… тому зараз намагався знайти відповідні слова, спланувати хід бесіди, шукав приклади та докази… Але думки постійно відволікались на всілякі пустощі та дрібниці.

За вікном барабанів дощ, відбиваючи дивну монотонну мелодію. І мозок, вслуховуючись в неї, ніби відключався, занурюючись в нетрі свідомості… Думки ковзалися, змінюючи одна одну… Очі знову повернулися до записів, які немов притягували лікаря магнітом.

«Можливо, - пробігло в голові Бориса, - це була погана ідея, просити його заводити «лікарняну картку». Він занадто захопився, загрався. Відтепер не може вибратися…»

-У нього зараз по розкладу сніданок, - суворим тоном повідомила медична сестра ще десь п’ять хвилин тому.

-Добре… Як він закінчить снідати, скажіть, що я очікую його в кабінеті. А зараз, будь ласка, принесіть мені міцного чаю, - попросив Фрід, сідаючи на м`який диванчик. – І без цукру…

Жінка кивнула головою, та вийшла. Борис відкрив портфель, розклав на столику свої папки та папери. Останньою витягнув «лікарняну картку». Фрід і раніше читав записи в ній, але сьогодні чомусь прокинувся з думкою, ніби щось пропустив.

На першій сторінці було нашкрябано: «Спостерігаючий лікар - Віктор Фалкон».

«Мабуть все ж занадто захопився цією грою в пацієнта-лікаря! – знову пробурмотів собі під носа Борис. – Треба змінювати свій підхід… треба»!

-Ваш чай, - увійшла медична сестра. Вона поставила чашку з ароматним напоєм на краєчку столу та запитала: - Щось ще?

-Дякую, Анета… це все…

Залишившись наодинці, Борис почав гортати сторінки рукописної саморобної «картки». Перший запис був зроблений на початку травня. Нічого примітного, але Фрід все ж вирішив заглибитися в читання, та спробувати знайти пропущені їм ланки: «Пацієнт, Брюс Пауелл, поступив до лікарні 03.05.17. Раніше у психіатрів не спостерігався.

Вік: двадцять шість повних років. Загальний стан: задовільний.

Температура тіла: 36, 5 С. Пульс: 78 уд./хв. Частота дихальних рухів: 20 в хв.

Статура тіла: нормостенічна.

Зовнішній огляд: шкіра блідо-рожевого кольору, висипів немає, вологість шкіри помірна, еластичність збережена. Видимі слизові - рожеві, чисті, вологі.

Підшкірна жирова клітковина: розвинена помірно, розподілена рівномірно Лімфатична система: лімфовузли не збільшені».

Далі очі вже заскакали по рядках, перестрибуючи з одного на інший: «Органи дихання... Серцево-судинна система... Органи травлення... Аналізи крові і сечі в нормі... маркери на гепатити «В», «С» негативні...»

Все, здається, було дійсно в нормі.

-Оце він розійшовся! - посміхнувся лікар, перегортаючи сторінки. – Навіть аналізи втиснув… Серйозна робота!

Дощ за вікном припустився сильніше. Вітер розгойдував гілки дерев. Збоку здавалося, ніби ті трусяться в якійсь екзальтації.

Фрід відклав записи та потягнувся до чашки. Перший же ковток обпік язика. Лікар сердито вилаявся та поглянув на спокійне обличчя східної статуетки.

«Цікаво, - промчалося в голові Бориса, - а як би в такому випадку повів себе Будда? Припустимо, він обпік язика… Невже також лаявся та сердився? Чи промовив би якусь філософську дурню»?

Лікар перегорнув пару сторінок, та втупився в наступні записи.

«З дитинства, - читав він, - пацієнт страждає головним болем, з приводу чого регулярно отримував лікування у місцевого невролога з діагнозом «вегето-судинна дистонія»… Одружений не був, дітей немає… Ріс слухняною, старанною дитиною… Виховувався під гіперопікою матері. Відносини з батьком (зі слів друзів та сусідів) нейтральні… В останній рік-півтора став більш активним, досяг неабияких успіхів на роботі. Був призначений молодшим помічником, до чого поставився дуже серйозно, навіть з натхненням... В останній час (з слів колег) спостерігається підвищена діяльність, невтомність в роботі і спілкуванні з клієнтами... хвалився своїми успіхами перед товаришами і знайомими... При надходженні до лікарні був дезорієнтований в часі...»

-Дезорієнтований в часі, - повторив ці слова Фрід. Він з силою потер своє підборіддя. – Отже, це загальна риса усіх «персонажів»… Що ж з цього виходить? Що виходить? – бурмотів Борис одне і те ж питання. А очі все роздивлялися Будду. – Ти ж, друже, не підкажеш? – підморгнув лікар статуї. - Чи тільки вони дезорієнтовані? А не виходить так, що ми – усі люди навкруги - також можемо бути дезорієнтовані в часі? Бо що таке час… та простір – ми з повною впевненістю сказати не можемо. Зрозуміло, що усі наші розмірковування – філософська маячня, не більше, не менше… Може дійсно просто взяти та уявляти, ніби час, це річка, що тече від горизонту до горизонту. Але в такому випадку ніхто не в змозі навіть фізично побачити, що знаходиться поза далекою межею… за горизонтом…

«Час та Вічність… чи є між цими поняттями якійсь знак - рівності, нерівності?.. Наближеності? Який саме? – промчалося в голові лікаря. – Люди, мабуть, взагалі знаменують собою час… швидкоплинний час… А ось вічність… її лінія складається з точок, якими є ми самі… Тобто можна сказати, що час знаходить свій кінець у вічності… що він змінюється вічністю… як та річка, що тече за горизонт…»

Борис допив чай, та подивився на годинник, що висів на стіні.

-Коли ж закінчиться сніданок? – якось сердито проговорив він.

Фрід відставив чашку та повернувся до записів: «…Галюцинаторна симптоматика своїм змістом відноситься до подій 20-х років минулого століття. Місце перебування – Східна Європа. В його переживаннях превалює тема протистояння СРСР та найближчих держав-сусідів… Що стосується події останніх років, то свого відображення вони в свідомості Пауелла не знайшли.

Почав отримувати додаткові ліки. На тлі цього стан пацієнта поступово покращився, став спокійнішим, мислення стало носити помітний впорядкований характер… спостерігаються більш доступні для розуміння переживання… Іноді серед хворих та персоналу «впізнає» деяких людей зі свого спотвореного світу.

Запас загальних знань у Пауелла середній, а деінде і зависокий. Наприклад, він назвав дуже багато міст і річок деяких європейських країн… але про політичну ситуацію в світі не обізнаний (хоча стверджує, ніби цікавиться політикою, читає пресу)».

Рипнули двері. В отворі з`явилася чиясь постать. Фрід навіть не встиг зрозуміти, хто це, як тут же почулося:

-Я вас вітаю!

І в кабінет широким кроком ввійшов Віктор Фалкон.

-Бачу, знову взялися за цю справу? – запитав він, киваючи на «лікарняну карту Брюса Пауелла».

-Так-так, - захитав головою Борис, кидаючи останній погляд на записи: «Діагноз: типова екмнестічеська конфабуляція… неправдиві спогади, в яких Пауелл переноситься в інший час та інший світ (країну)… поєднанні з абсолютно вигаданими подіями, які ніколи не мали місця в його житті…»

-Отже, - підвівся Фрід, щоб потиснути руку Фалкону, - ви вже поснідали?

-Навіть пігулки встиг проковтнути, - посміхнувся той. – Все ще голова іноді болить…

-Судина дистонія? – поцікавився Борис, і Віктор кивнув у відповідь головою.

Чоловіки присіли один напроти одного. Фалкон сказав щось про погоду, про своє самопочуття. Фрід же мовчав, якось дивно поглядаючи на свого співрозмовника.

-Що трапилося минулої ночі? – раптом запитав він.

-О! Ви вже чули! – криво посміхнувся Віктор. - Пауелл впав в кататонічний ступор… Ніякої реакції на зовнішні подразники. Пульс та дихання уповільнені… типова воскова каталепсія… Намагався вивести Пауелла зі стану несвідомості на рівень свідомості, але поки ще нічого не виходить… Не можу пробитися до його «я».

-Які ж причини? Ви досліджували це? – задумливо промуркотів Фрід.

-Можу тільки припустити… Напередодні він декілька разів висловлював доволі дивні думки.

-Які саме?

-Ну… наприклад, що зі смертю будь-якої особи, вмирає цілий світ… Або: «Такій людині нічого жити»… Можливо, серед «персонажів», котрі живуть в його особистості, відбувся конфлікт.

-Тобто, ви хочете сказати, ніби Пауелл спробував прибрати зайві «фігури»?

-Поки ще я не можу ані цього заперечити, ані підтвердити. В ході лікування, в ході наших бесід, ми з Брюсом намагалися відійти від персони Айвана, котрого він ототожнював з самим собою… Поступово нам вдавалося «викреслити» другорядних особистостей, - Віктор взяв «лікарняну картку», та розгорнув її десь в середині. – Ось цього дня (Фалкон тицьнув пальцем в запис) Брюс прибрав Лару… Пам’ятаєте про цю дівчину? Я вже розповідав про неї… А ось цього дня Брюс ізолював… «викреслив» ветерана війни, завзятого картяра… І так крок за кроком ми рухалися до того, щоб залишити як можна меншу кількість «персонажів».

Борис навіть не дивився в записи. Він втупився в Фалкона все тим же дивним поглядом, та мовчки хитав головою.

-Отже, підведемо риску, - запропонував Фрід. – Якщо погодитися з вашою думкою, то ми ніби маємо позитивний здвиг в лікуванні Пауелла. Нічний кататонічний ступор – це наслідок такого собі жорсткого викреслювання усіх «персонажів» з свідомості Брюса. Так?

-Можливо… Ще раз підкреслюю – можливо. Стовідсоткової впевненості в мене немає. Сподіваюсь, що після того, як мине каталепсія, ми побачимо не Айвана, а саме Брюса… Брюса Пауелла. Всі інші особистості просто зникнуть.

-А що до причин появи розщеплення особистості? Чому була вибрана «для проживання» інша епоха? Вдалось взагалі щось зрозуміти? Відкопати?

-Ну… мабуть ви повинні знати, що мозок людини має одну цікаву властивість, - почав розповідати Фалкон. Він прийняв поважну позу, закинув ногу на ногу та, дивлячись вверх, пояснював: - Ми схильні до того, що деякі події в своєму житті забуваємо… Погодьтеся, що це так.

Фрід кивнув головою. Вголос він нічого не промовив.

-Отже, - продовжував Віктор, - ті прогалини, які з’являються в нашій пам`яті, людина заповнює такими собі вигадками… або дійсними фактами, які відбувалися в іншій період часу… або, навіть, змішує і ті, і інші в суцільну кашу… Тому нам іноді вважається, буцімто все було строго відповідним чином, а не якось інакше. Згадайте, мабуть і у вас було подібне… Коли ви, як то кажуть, з піною у рота доказували, що було саме так! Що ви точно пам’ятаєте.

-Це зветься ілюзією спогадів, - сказав Фрід.

-Так, ілюзією… Чому не допустити, що в якійсь момент мозок Пауелла перестав розрізняти свій внутрішній світ та зовнішню реальність. Ви ж, до речі, пам’ятаєте, що він страждав на судину дистонію? Я відразу звернув на неї увагу… Почав розкопувати і відтепер вважаю, що її поява – наслідок стресу, який трапився в результаті смерті батька Брюса… А можливо, це взагалі результат накопичення стресових ситуацій, бо свідомість хлопця постійно знаходилася в стані психоемоційної напруги - сімейні негаразди… плюс проблеми в школі… та ж смерть батька… вплив матері, а вона жінка власна… Отже не дивно, що у Пауелла розвинулася дистонія. Вона – це маркер, який вказував на непорядок в психіці Брюса. Місцевому неврологу треба було відразу звернути на те свою увагу…

-Угу, - Борис задумливо тер своє підборіддя. – Виходить… ви вже добре розібралися з Пауеллом… Тоді давайте повернемося до його «особистостей».

-Давайте, - погодився Віктор. – Хто вас цікавить?

Фрід розкрив «лікарняну картку» та перегорнув декілька сторінок.

-Як я розумію, - почав він здалеку, - ви з моєї подачі провели ЕЕГ та тестування «персонажів» Пауелла.

-Так, проводив… і як ви казали – Брюс «не грав» ролі. Всі особистості були справжніми. У кожній свій IQ, свій рівень знань… навіть - свої власні риси характеру, власний досвід, власне світосприйняття… Таке важко підробити.

Далі Віктора понесло знову у нетрі філософії, і він почав просторікувато розповідати:

-На що, зазвичай, спирається людина у своєму житті? На свій особистий досвід… На своєму життєвому шляху ми протягом багатьох років постійно стикаємося з різними людьми, з різними речами та явищами, на які реагуємо згідно власних переконань… Дивне те, що зовнішньо ми залишаємося все тією ж особистістю, яку навіть впізнають на вулиці, але всередині – ні! Ми вже не такі, якими були років десь двадцять, або тридцять тому… чи в дитинстві. Так ось, тестуючи «персонажів» Пауелла, я зрозумів, що всі вони відрізняються від нього самого. Не можна сказати, що це він, тільки в більш пізньому віці, або – ранньому…

-Угу… зрозуміло… А скажіть мені, друже, хто оця особа? – Фрід тицьнув пальцем напроти чийогось імені.

Віктор повернув до себе «картку» та почав уважно вчитуватися в рядки.

-Це… це… Борис Фрід… водій вантажівки.., - трохи розгублено промовив він. – Має дружину… тобто - вже другу дружину, бо перша померла багато років тому… Працював у Франції… в Страсбурзі…

-Угу, - знову кивнув головою лікар. На його обличчі відобразилась дивна іронія. – Отже, цього персонажа звуть так само, як і мене. Деякі часточки його біографії перекликаються з моїми… Питання номер один: звідки Пауелл взяв цю особистість, якщо ми жодного разу з ним не стикалися? Він аніяк не міг списати її з мене… Адже вірно?

-А-а-а… ну… Можливо я щось розповідав?.. Хоча… хоча… цього не пам’ятаю цього… Справді, якось дивно! Пауелл не повинен знати вас особисто… не повинен…

-Питання друге: яка зараз дата? Хто президент країни? До речі, а яка це країна, врешті решт? – Борис став трохи напруженим.

-До чого ці дурнуваті питання? – здивувався Фалкон. Він навіть випрямився, і вже не сидів так фривольно. В голосі Віктора задзвонили металеві нотки.

Фрід все ще чекав відповіді. Він пильно дивився на свого співбесідника, потираючи підборіддя.

-Гаразд, - розсердився Фалкон. – Сьогодні… сьогодні 22 серпня 2017 року. Президент – Дональд Трамп… Що далі, Борисе? Назвати країну? США! Це все? Чи може розповісти, що давали на сніданок три дні тому?

Борис піднявся, підійшов до вікна, на якому лежала газета, та повернувся до диванчика.

-Сьогодні, мій друже, 8 жовтня 1985 року. Ми з вами у Франції… в Ельзасі… в Страсбурзі… Президент – Франсуа Міттеран.

Фрід протягнув газету, на якій жирними літерами було написано «Le Monde». Нижче була дата - 8 жовтня… 1985 рік…

-І що? – підвівся Фалкон. – Це такий жарт? Де ви її знайшли?

Віктор все ще крутив в руках газету. Він намагався знайти логічне пояснення подібному фокусу.

-Жарт? – перепитав Фрід. - Анітрохи! Мало того, я вам відкрию ще одну таємницю: ніякого Брюса Пауелла насправді не існує… З самого початку і до кінця він був вигаданою вами особистістю.

-Що? – нахилився вперед Фалкон.

-Так-так… Ви, мій друже, зараз знаходитесь в психіатричній лікарні… але не в якості доктора, а в якості пацієнта. І ця кімната – мій робочий кабінет! Не ваш, а саме мій! Тут у всіх шафах, тумбах – лише мої речі… Навіть цей Будда… я його привіз зі своєї останньої поїздки в Таїланд…

-Так я не кажу, що то мій Будда, - посміхнувся Фалкон. – Це ж був ваш подарунок…

-Угу, - Фрід сердито насупився. – Гаразд, треба ще доказів моїх слів? Подивіться на свій одяг.

Фалкон тут же окинув себе поглядом.

-Звичайний робочий костюм, - вичавив він з себе.

-Це ніякий не костюм! Це лікарняний одяг… такий видають пацієнтам… До речі, ми ж з вами навіть розмовляємо не англійською! Ви хоч це помітили? - продовжував Борис. Він уважно слідкував за поведінкою Віктора.

-Чому це «не англійською»? А якою? Французькою?.. Дурня якась!

-А що стосується дистонії, - спокійним тоном промовив Фрід, - то нею хворієте саме ви, а не вигаданий Брюс Пауелл… Ось ваша особиста картка. Там результати аналізів…

Борис витягнув якусь папку та протягнув її чоловіку.

-Так я і без цього знаю про дистонію… і навіть не скриваю того, - здивовано промовив Віктор. – Що відбувається? Чого ви намагаєтесь досягти?

Фалкон ще раз подивився на газету, на свій одяг, на Будду та раптом розсміявся:

-Ви мене ледь не переконали! Господи, я було повірив! На якусь мить… секунду… Оце… оце… фокус… Зізнайтеся, а газету ви взяли в бібліотеці? Ха-ха-ха! В чому суть цього експерименту? Демонстрація «ілюзії спогадів»? Чи ви хочете доказати, що людину легко одурити? Нав’язати їй думку, ніби світ спотворений її власною уявою?

Фрід нервово пробарабанив пальцями по своїй колінці.

-Майже переконали, - все ще посміхався Фалкон. – Я згодний з тим, що люди з самого початку невірно сприймають наш світ... Це, до речі, доволі цікаве питання. Над ним ламало голову не одно покоління… Так, ми дивимося на все крізь такі собі «окуляри» нашого особистого сприйняття… крізь призму власного розуму… Саме він обманює свідомість…

-Яким чином?- раптом зацікавлено спитав Фрід.

-Наприклад, каже ніби простір навколо нас – це щось на кшталт великої кімнати з величезною кількістю якихось речей чи явищ. А час – ніби тунель, вздовж якого все це рухається. Але, хіба це так насправді? Те, що говорять нам оточуючи – лише їхня думка, нав’язана власними спогадами чи світосприйняттям. Тому, можна сказати, що ми всі помиляємось…

-Вікторе! – Борис взяв свого співрозмовника за руку. – Ви вже зробили величезний крок… Я кажу про Пауелла. Вчорашня ніч, коли ви «відправили» його на спокій, каже про те, що десь глибоко всередині власної свідомості, ви розумієте що він уявний персонаж. Тому намагаєтесь повернутися в реальний світ, хоча б таким чином… Давайте зробимо так: оскільки пацієнта, якого ви досліджували – тобто Брюса Пауелла – вже немає… він, як ви сказали, знаходиться в кататонічному ступорі… тому пропоную припинити вести записи, стосовно ходу його хвороби. Пропоную взагалі відійти від цієї практики… Давайте повернемось до вас.

Фалкон закліпав очима. Було помітно, що він відчайдушно намагається зрозуміти, що відбувається.

-Невже… невже вам не цікаво, що трапилося з Пауеллом? – обережно запитав він. – Ми ж з вами лікарі! Повинні допомагати хворій людині… Я не можу відвернутися від Брюса… Бачили б ви його очі! Він ніби вимагає допомоги, а ви пропонуєте відвернутися…

Борис зітхнув та почав сердито терти долонею своє підборіддя.

-Завтра поїду в Мурпарк, округ Вентура, - продовжував розповідати Віктор. – Хочу зустрітися з місцевим шерифом… Телефоном домовився з ним про допомогу. Нехай розповість про родину Пауеллів… та познайомить з їхніми сусідами… друзями…

-Ви вже «їздили» до шерифа… і навіть «бесідували» з ним, - роздратовано промовив Фрід. – На то є відповідні записи.

-Які записи? – посміхнувся Фалкон.

Протягнуту йому «лікарняну картку» Віктор почав роздивлятися з дивною цікавістю, ніби побачив її вперше.

-А хто це записував? Я? Тут не мій почерк! – заявив Фалкон.

Що дивно (відмітив про себе Борис), Віктор казав це цілком щиро. Судячи з усього, його розум вже встиг «стерти» ті частки спогадів, які не вкладалися в загальну канву історії. Лікування, як би це було не прикро відмічати, лише частково допомогло… Попереду були ще довгі та важкі «милі».

Фрід потягнувся до столу та натиснув маленьку кнопочку. За кілька секунд всередину заглянула медична сестра.

-Анета! Проведіть пана Віктора до його кімнати, - сухо промовив Борис.

Фалкон не противився. Він мовчки став та рушив до дверей. Вже біля них озирнувся та спитав:

-Так ви згодні допомогти? З Брюсом Пауеллом? Бо, як бачите, моїх знань не вистачає… Тому я звернувся до вас, друже!

Не очікуючи відповіді, Віктор пішов геть.

Борис сердито тер підборіддя. За хвилину в кабінет знову повернулась Анета.

-Ще чаю! – суворо промовив лікар. – Прохолодно щось тут… І до речі, продовжуйте давати ліки Фалкону, згідно моїх рекомендацій…

Жінка вийшла, а Борис витягнув папку зі справою Віктора, розклав сторінки та вглибився в читання власних записів, ніби сподіваючись побачити якийсь виход: «…Пацієнт дуже прив`язаний до своєї матері. Ставився до неї з теплом і дбайливістю. Часто ділився власними думками. Іноді розповідав матері про те, що йому важко додумати свою думку до кінця. Ніби вони кудись зникають, або обриваються. В такі хвилини ставав млявим, похмурим... В шкільному класі сидів за партою на самоті. Багато читав, але в основному містичну чи філософську, а також медичну літературу, яка стосувалася психічних захворювань…

Протягом року близькі помітили зміни в його поведінці. Він ставав дедалі замкнутим, на питання відповідав коротко. Одного разу вчасно не повернувся з роботи… Був знайденим на лавочці в місцевому парку, де безглуздо дивився в простір і не відповідав на питання… Каталепсія відсутня. Після призначення невеликих доз нейролептиків вийшов зі ступору. Свій стан спочатку пояснити не міг, бо «не знав, як говорити»… Раптом заявив про те, що має двійника, який веде себе завжди навпаки. Крім того повідомив, що при розглядувані себе в дзеркалі, помітив асиметрію правої і лівої половини свого обличчя, а також заявив, ніби звідти на нього видивляються «чужі очі»… Діагноз: онейроїдна кататонія… За фасадом кататонії відзначається наплив фантастичних зорових образів псевдоісторичного характеру… Іноді заявляє, що живе в 2017 році… Картини майбутнього доволі яскраві, іноді мають фантастичні образи…»

2017 р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.05.2017 Проза / Повість
Третя терція (( 28 ))
01.06.2017 Проза / Повість
Третя терція (( 30 - 31 ))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
07.10.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Щастя є
Третя терція
19.03.2017
Третя терція (( 1- 3))
17.05.2017
Третя терція (( 26 - 27 ))
28.05.2017
Третя терція (( 29 ))
08.06.2017
Третя терція (( 32 ))
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 48  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.05.2017 13:50  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, приємно таке чути.
але зізнаюсь - там помилок сила силенна. треба перечитати, та все виправити 

 29.05.2017 09:36  Тетяна Ільніцька для © ... 

Пане Олександре, якось не маю часу читати великі прозові речі. На жаль. А сьогодні відкрила Вашу третю главу і диву далася - цікавий сюжет, нарізка чужих текстів, шрифт... Постмодерністська побудова тексту і гарна мова. Цікаво! У відпустку закачаю Ваш твір, щоб уже прочитати "без перерви на рекламу".
Успіху! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +95
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2012 © Т.Белімова
16.10.2012 © Істерична Бруталка
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди