29.05.2017 15:45
Без обмежень
53 views
Rating 0 | 0 users
 © Олександра

Дихаю знову

Дихаю, дихаю знову на повні груди, 

Сонце кидає тіні на смуги гір...

Там, де корону носить природа, не люди, 

Там, де готовий зірватись будь-який звір.


Я забираюсь наверх до безмежних вічностей часу, 

Я забувала людей і забула усю метушню.

Небом спивалась і знов виривалась із маси, 

Я вже ніколи думки без Карпат не лишу.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Коли я не сама / Вірш | ОлексАндра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Забути. Закохатися / Вірш | ОлексАндра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо