Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
31.05.2017 18:44Бувальщина
Про Батьківщину  Про батьків  Про минуле  Про любов  
30000
Без обмежень
© Липа Ольга - Душа Українки

Українська ніч

Липа Ольга - Душа Українки
Опубліковано 31.05.2017 / 41908

Лагідно і гарно обіймали зірки Полтавське небо! Місяц усміхався, ніби чекав Солоху, яка прилетить вкрасти його з неба, і пригорнет до своїх грудей! А десь у Діканьки усміхалась Солоха, притискаючи до серца пана Голову!


І так було добре і весело, ніби сама українська ніч усміхалася і цілувала Душі людей! Мій дядя Дмитро, капітан далекого плавання. Красивий, блакитноокий хлопець, зводив з розуму не одну дівчину! А, як співав і грав на баяні! Ох, вся округа перетворювалася в тишу, і весело йому підспівувала! До слова сказати, і досі славно грає, так Душевно, що серце радіє і плаче одночасно. Однак, усе у моїй родині гарно грають на баяні, бо мій почивший дядько Миколо, був старшим з братів мого батька, і працював директором музичної школи. Так, що навчив грати на баяні усіх братів, кузенів, дітей та племінників, однак на мене ця традиція спотикнулася! Але співаю гарно, як каже дядько!


У цю Благославенну українську ніч, дядько Дмитро повертався з плавання до берегів далеких цивілізацій, весело ступав по рідній землі, насолоджувався ароматним повітрем вишень, абрикосів, яблунь і красуні щелковіци. Посміхався зіркам і вірив у щастя до небес! Шлях до дому, лежав крізь хату його хрещеної, і рідної тітки, моєї бабусі Марфи й дідуся Льоні. Звичайно, пройти повз її хати, він ніяк не міг, з двох причин, тому що ніколи не проходив повз її хати, на, що, до речі, страшно ображалася, його мама Федора, рідна сестра моєї бабусі Марфи. І друга причина була зовсім вже переконливою! Бо співати та грати у цю ніч, мій дядько жодним чином не збирався!


У нього було щось набагато краще цього! Справжній, імпортний магнітофон, привезений із заморського плавання! Не зайвим буде зауважити, що магнітафони у ті роки були рідкістю, тим більше в невеликих, провінційних містах.

Приблизно о третій годині ранку, молодий і веселий Дмитро, у гарній морській формі, постукав у вікно хати своєї улюбленої хрещеної. Марфа розцілувала племінника, розбудила діда Льоню, зібрала на стіл все найкраще, що було вдома: помідори, огірки, цибуля (дід дуже любив цибулю), сало, домашній козячий сир, і домашню ковбасу. І звичайно борщ! Згадую дитинство, без борьща не обходилися жодні гості. Жодна зустріч. До слова сказати, у нас була (і є) велика родина, і??всі один одного пригощали борщем. Батька, коли мені було чотири роки, направили виконувати інтернаціональнальний борг, у Сирію, у відпустку ми приїжджали раз на рік влітку, і кілька днів йшло на те, щоб відвідати всіх родичів, і все пригощали борщем. А бабуся Марфа готувала особливо смачно. А її вареники з вишнями, з печінкою, з цибулею та картоплею; знаменитий бабусин борщ, і звичайно варена ковбаса! А козяче молоко, я його зараз не п`ю, але ніколи не забуду, так само. як і нашу улюблену козу! Перед хатою росли стиглі і ароматні абрикоси, вишні, а у дворі - цілий сад з волоських горіхів!


Звичайно, за традицією, бабуся не могла не поставити на стіл пляшку горілки! Сіли за стіл, включили магнітофон, до слова сказати громко.А хата була розділена на три квартири. В одній жили бабуся з дідусем, в інший сусідка Людмила зі своєю родиною. А в третій, найстарша з сестер Марфи, бабуся Зіна. Не знаю, як сусіди, але бабуся Зіна швидко прокинулася! До речі, що стосується бабусі Зінаїди, про неї можна писати нескінченно, як і в цілому про український побут!


І так як Зінаїда ніколи не бачила і не чула магнітофона, звичайно у неї склалося враження, що це співають живі і ясна річ п`яні люди, ніч адже, хто співатиме тверезим? Вона швидко одяглася і вийшла на вулицю, до її неприємного здивування, штори були щільно закриті, але все ж їй вдалося побачити групу людей за столом.


Цього було досить, щоб у Зінаїди склалося логічне і тверде переконання, що у Марфи в хаті весілля! Ну і як вона повинна була на це реагувати! Рідна сестра, стільки років пліч-пліч прожили, а на весілля не запросила! Дуже образилася Зіна, але робити було нічого. Адже все одно вже не засне, і нічні співаки не дадуть, і гірка образа!


Недовго думаючи, ображена Зінаїда пішла до третьої сестри Федори, матері Дмитра, до якої він ще не встиг дійти, в силу того, що шлях лежав через хати родичів, які дуже складно було обійти.


Довго стукати у вікно їй не довелося, Федора не спала, бо чекала сина. Ледве перевівши дух, Зінаїда поскаржилася сестрі на цю жахливу несправедлілость! У Марфи, їх рідний молодшої сестри в хаті весілля, а їх навіть не запросили!

Федора швидко зібралася, і вони обидві пішли до Марфи, яка жила через дві хати від дому Федори. У всіх вікнах горіло світло, і лунали звуки веселих пісень!


Коли Зінаїда дізналася, що її ніхто не зраджував, і ніякого весілля з співаками немає. Вона швидко заспокоїлася, і випивши штрафну, і на коня, з легким серцем пішла спати. Федора звичайно дуже образилася, що син зайшов спершу не до неї, а до тітки Марфи. І довго потім ще пам`ятала цю історію.




А повз бабусиної хати ніхто не міг пройти. Її все дуже любили, всі люди, які її знали. Вони відчували її гаряче, добре серце. Велику Віру у Бога і найчистішу Душу. Вона жила для людей. Всіх родичів завжди запрошувала у хату, і віддавала все найкраще. Усе найкраще для людей, а не для себе. А дідусь Льоня теж був самим добрим і любив нас усіх дуже сильно.


Бабусі немає вже 22 роки, а я до сих пір не змирилася, і не змирюся ніколи, я знаю, що вона завжди поруч, але не можу обійняти її, поговорити з самою мудрою, гарною і доброю жінкою на світі, хоча вміла вона за себе постояти і за рідних. Це у мене від неї. І все чесноти, якими мене нагородив Творець, теж від неї. І навіть у дзеркалі, я бачу її відображення, її очі, посмішку. Напевно, іноді у роду народжуються однакові люди, ніби продовження один одного, але на жаль, один з них при цьому йде у кращий Мир раніше ніж треба, але завжди залишається поруч, як Янгол-Хранитель. Неможливо забути ці руки, які вплітали червоні стрічки у мої коси, цей погляд повний доброти, вона любила мене сильніше, ніж матері люблять своїх дітей, і вона була для мене більше, більше ніж мати. Адже вона бачила у мені своє відображення. Вона любила всіх людей, і до цього дня, і за життя ніхто не говорив про неї погано. Не знаю, але сестри кажуть, що мене вона любила, можливо навіть більше синів і я її.


Українська ніч обернулася жарким і солодким світанком, але десь там у століттях, вона ніколи не закінчиться, адже кожну мить плекає нескінченний час. Ніщо не закінчується, а лише залишається у вічності, для якої немає нічого неможливого. Десь там, бігає по траві босоніж маленька україночка Оля, і найкраща бабуся на світі Марфа, напуває її козячим молоком і вплітає червоні стрічки в її густі, каштанові коси.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
31.05.2017 Поезії / Вірш
Не забывайте кто вы, никогда!
31.05.2017 СпецТЕМИ / Думки вголос
У кожного є своє задзеркалля...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.10.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Це моя територія
18.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Десять років
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
Бувальщина Про любов
16.08.2017 © Надія
Перша любов
31.05.2017
Українська ніч
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 53  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.06.2017 19:23  © ... для Тетяна Ільніцька 

Щиро дякую!!! Пані Танечко... Скільки ж таких історій зберігає Український народ, побут. Кожна історія звичайного українського села, міста, дня чи ночі - це справжня казка, повість... Може тому що в них живе наша Душа і безсмертний Дух наших славних Предків... Хоча і людей інших національностей зачаровують наші історії і я не раз в цьому переконувалася. А як описував національний Дух і колорит М. В. Гоголь!!! У його повісті "Ніч перед Різдвом" кожен з нас, неодмінно знайде себе... А я завжди "була" Оксаною... Неодмінно! З раннього дитинства дуже багато разів переглядала його екранізацію і бачила свій образ у легендарної Оксані Гоголя... А у пані Голові - свого батька!

 01.06.2017 09:10  Тетяна Ільніцька для © ... 

Цікава сімейна історія)))) Світлі спогади! Справді, інколи і телевізор видає такі звуки, що здається, хтось живий розмовляє, плаче, свариться)) Добре, коли можемо згадати про такі речі й іншим переповісти. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +61
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +103
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
12.04.2011 © Закохана
16.10.2012 © Істерична Бруталка
22.09.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди