Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.06.2017 11:13Бувальщина
Трилер  Про життя і смерть  Про прекрасне  
50000
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

Як я отримав п_зди від Зіброва

Арсеній Троян
Опубліковано 06.06.2017 / 42001

Смеркалось. Я йшов районом і почув якийсь шум. Було вже достатньо темно, тому я занепокоївся. Хтось ішов позаду мене, голосно-агресивно говорив і зі свистом спльовував крізь зуби. Я пришвидшив крок, йшов, намагаючись не озиратись, і тут за спиною хтось свиснув. «Ну все», — подумав я і з жалем згадав, що я не додивився той фільм про вампірів, зомбі і лесбіянок. Тепер, мабуть, усе ніяких фільмів. «Гей, ану стій!», — гримнуло за спиною. «Твоюматьтвоюматьтвоюмать», — промайнуло в голові, і мені на плече впала чиясь важка і волохата рука.

Я повільно повернувся і завмер на місці. У вечірніх сутінках спочатку було складно роздивитись мого переслідувача, я трохи помружився, потер очі, глянув, не повірив своїм очам, придивився пильніше і останні сумніви зникли. Так це був він, це був Павло Зібров. Він був таким, як я його бачив по телевізору: великий, підкачаний здоровань, з волохатими руками, і не тільки руками, золотими зубами, кастетом, з арбалетом за спиною і вселенською впевненістю в очах, з яких сипались іскри, немов з печі на металургійному заводі. Павло Зібров височів наді мною, дихав полум’ям і мугикав пісню про Хрещатик. Я хотів запитати, що він від мене хоче, але замість слів видав якісь незрозумілі звуки, здається, навіть не ротом. Зібров прибрав свою важку і волохату руку з мого плеча, впився в мене очима і мовив голосом слідчого із затінків донецького СБУ: «Слухай, браток, ти думав, що ти зможеш сховатись від Зіброва?...». «Я…, я…, ееее…, я не бррггклпало», — спробував відповісти я. «Нє, ти скажи, — гнув своє і кількасантиметрові сталеві прути Зібров. — Ти думав, що сховаєшся від Зіброва? Від Павла Зіброва? Від Великого Зібра, мертвих бджіл мені у вулик? Ти що там за фігню про мене на літературному вечорі читав? Якісь карапульки? Здумав насміхатися наді мною, а?». «Ааа… — ледве вимовив я. — Як ви дізнались?». Зібров завмер на місці, а потім розреготався на весь парк, так, що з дерев почало осипатись листя, хоча був початок літа. «Слухай, ти, мабуть, не знаєш, з ким ти зв’язався, залізницю мені в гараж, — сказав він тихо. — Я — скрізь. Я — Зібров, запам’ятай це. У мене скрізь камери. У мене все куплено. Я бачу тебе через вебку, коли ти дивишся арт-хаус з Олександрою Сірою. У мене свої супутники, вони всі стрімлять мені відео на Сіменс Ц 75. Так, у мене Сіменс Ц 75 може відтворювати відео, має вай-фай, діалап, проц 8 тис. ядер і може смоктати член, якщо це буде потрібно. У мене скрізь агенти. Так що я про тебе знаю навіть те, що ти не знаєш, і те, що з тобою ще не відбулось…». Я зітхнув, зрозумівши серйозність ситуації, і сказав: «Гаразд, я вкумекав. І як нам вирішити ситуацію?». «Я — скрізь, я, Зібров, це я вбив Кеннеді, ба більше — це я і був Кеннеді…, — не вгавав Зібров, але потім схаменувся. — Так, добре, що ти пересрав, тобто все зрозумів. Ситуація складна, але я дам тобі шанс. Єдине, що тебе врятує, так це мій концерт. Прямо сьогодні вдома замов через Інтернет квиток на мій концерт у жмеринському Палаці спорту. Концерт завтра, о четвертій ранку. Як ти доберешся до Жмеринки — твої проблеми. Але якщо тебе не буде, я проведу концерт у тебе вдома, і тобі доведеться вислухати всі мої пісні вдома, наживо і навічно, і Наймилішу, і Чарівні Україночки, і Мастер оф Хрещатикс, і Хай лунають тости, тости, тости вісімнадцять мільйонів тисяч разів!!1».

І Зібров, картинно розкланявшись, пішов до метро, залишаючи в асфальті глибокі вм’ятини. Я витер піт з лоба і побіг додому. Замінивши штани (мабуть, у метро тернувся) і запаривши мівіну, я відчув, як рівень адреналіну у крові знижується, а м’язи огортає приємна втома. З вікна дув прохолодний вітерець, Ютуб нон-стоп транслював летсплеї та куби, до мене поверталась мужність. Я думаю: «Якого фіга, якого фіга? Зібров не такий страшний, як його транслюють по Львів-ТБ. Він лише Зібров. Він не бачив, куди я пішов. Він не знає, де я працюю. Він не знайде мене ВК, бо я закрив пошук через Гугл. Його супутники мене не побачать, бо я тут не прописаний. Тією дорогою додому не ходитиму, буде обходити біля АТБ, звичайно, тут буде ризик зайти і купити сирків, але, думаю, я візьму себе в руки. Так що, Зібров, іди в сраку».

І тільки я подумав це, як в кімнату залетів сильний вітер, кватирка сіпнулась і вдарилась об вікно, дивно, як не розбилась. Десь над церквою гримнув грім, зо два десятки трамваїв увійшли в крутий дрифт, Лопань почервоніла, а слимаки почали падати з шиферного забору, з хрускотом розбиваючись об бетонну доріжку. На темному небі ледь помітно виступило знайоме вусате обличчя. Мене охопив жах, я сховався під ковдру і так і заснув з увімкненим компом, немитим посудом і ликом на небі...

Уранці я прокинувся, випив в’єтнамського чаю, полистав стрічку ФБ, попозіхав, випив ще чайку, переглянув шматок документалки про кар’єрні бульдозери і пішов на роботу, залишивши посуд немитим. Учорашні події здавались сном. На роботі я ввімкнув комп, відкрив браузер, почав вводити «документалка про кар’єрні бульдозери», натиснув ентер, аж раптом весь екран посинів, системний динамік заграв Мамине безсоння, а на екрані з’явився напис — «Комп’ютер заблоковано, диски відформатовано, вінді пиздець. На вашому комп’ютері зафіксована спроба перегляду контенту, не пов’язаного з життям і творчістю Павла Зіброва. Для розблокування придбайте квиток на концерт Зіброва у Жмеринці, потім ми з вами зв’яжемось!». Я відчув, як у мене волосся на руках встає дибом. Я так-сяк вимкнув комп’ютер, поліз в телефон, а там — те саме. Ще хтось і сторінку видалив з ВК, хоча я потім згадав, що то був я. Робити нічого — треба йти їсти. Я пішов у їдальню, а там не було нікого, лише огрядна повариха з футболкою, на якій були принт знайомого вусатого обличчя і напис «Ай лав Зі». Повариха, побачивши мене, скрушно похитала головою і зачинилась на кухні, де чи то плакала, чи доїдала рагу.

Я вийшов на вулицю, спустився в метро. Там теж було порожньо. Раптом задзвонив телефон-автомат. Я підійшов, зняв слухавку. «Оператор!», — сказало в слухавці, «Зібров?», — запитав я, «Лол», — почулося, і прямо зі слухавки мені в обличчя тільки — рраз! Удар великої волохатої руки викинув мене на платформу, а з будки вийшов Зібров. Цього разу він був меншим на кілька сантиметрів, мав шість рук, вуса були закрученими вгору, як у актора німого кіно, але на ньому був той самий піджак за останнім писком моди 1995-го року. «Ну шо ж ти за мудак, — скрушно мовив Зібров, схилившись наді мною. — Як ти можеш так жити? Уже не за горами твоя тридцятка, а ти все ютуб, летсплеї, Вкантактік. Усі у твоєму віці думають про сім’ю, а ти фігнею страждаєш. Ну і що грошей немає? Хіба в грошах щастя? Чи, думаєш, вони всі суки продажні, а ти такий унікальний, розумний і тд? Не пизди. Ти такий, як і всі, тільки погорди, як у якогось короля, і комунікабельність на рівні праски. Гидуєш людьми, гидуєш… Злишся на всіх, думаєш, весь світ проти тебе… На концерт мій не приїхав. Було таке? Було. Ну от і не ображайся».

І Зібров скинув піджак, хруснув пальцями і зарядив мені в обличчя. Удар був сильним і точним, адже Зібров мав змогу тренувати його на трьох «Червоних Рутах», підстерігаючи за кулісами нічого не підозрюючих Ель Кравчука та Лері Віна. Що значить стара українська естрада… Я впав на землю, у мене в голові почали літати маленькі пташки, а наступного дня я вже їхав у потязі і нетерпляче поглядав на годинник. Почну з малого. Відвідаю спочатку концерт Зіброва, на його сольник у Крижополі я маю встигнути. Приїду — займуся усім іншим, почну жити по-новому. Інакше буде біда. Я не кажу про те, що я все життя проживу один, без друзів, жінки, лише з власними страхами і гординею. Ні. Єдине, чого я маю боятись, так це те, що Зібров знову знайде мене і вломить пизди. Від Зіброва ніде не сховаєшся.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2017 Проза / Новела
Літні друзі
07.06.2017 Проза / Казка
Якби Шевченко жив у наш час
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Гаврищук Галина / Повість
Атланти (15.)
13.10.2017 © Гаврищук Галина / Повість
Атланти (14.)
08.10.2017 © алекс сю / Мініатюра
Я кохав
21.09.2017 © роман-мтт / Мініатюра
Листи до редакції Зомбі-радіва, бляха... (реальне, фанатстичне)
19.09.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Сукня
Бувальщина
09.06.2017
Прищ на ср_ці
06.06.2017
Як я отримав п_зди від Зіброва
31.05.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
Українська ніч
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 69  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.07.2017 23:42  Антоніна Кравцова для © ... 

Співчутливо витираю сльози дикого ржачу!

Це було круто!

 06.06.2017 16:28  Олег Корнійчук для © ... 

Той Кого Не Згадують один такий, чи є ще замальовки? Бо на "зачинилась на кухні, де чи то плакала, чи доїдала рагу." аплодував стоячи)))) 

 06.06.2017 15:26  Ковальчук Богдан Оле... для © ... 

Як же я ржав. Авторе, красунчег! Пиши ішче! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +95
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2012 © Т.Белімова
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди