Італійська Класична Поезія: Джованні Боккаччо

ІТАЛІЙСьКА КЛАСИЧНА ПОЕЗІЯ: ДЖОВАННІ БОККАЧЧО `Пісня 52`.

Ivan Petryshyn

ДЖОВАННІ БОККАЧЧО

(італійський письменник і поет, 1313-1375)

/малі твори на просторіччі/

Пісня 52.

хоч іноді обличчя, вітре, доторкайсь мого, 

будь стишиним, а не поривисто стрімким, 

ти, майже, сам утік, не спинений ніким, 

із міха Одісея, з вільного ланца його.

а, потім, коли ввесь зібравсь докупи з духом, 

немов промовив : "підійми лице до неба, 

поглянь на радість, що я приніс для тебе

у цій хмаринці, наче з пуху".

я підіймаю очі, і, вона- така вродлива, 

діва, що у повітрі проплива немов, 

і серце завмира у здивуванні знов, 

і, бачу мов поблизу блиск очей і брів-

я підіймаюсь, щоб піймать ту діву, 

та вітерець втіка, і тануть шати дива.

з італійського просторіччя переклав Іван Петришин

USA, 07.06.2017