Принцеса у вежі
Сиділа принцеса-красуня у вежі,
Вся при параді в яскравій одежі.
На принца прекрасного панна чекала,
Читала книжки, горобців рахувала.
Та вже почала нервуватися трошки,
Появиться першим коханий чи зморшки?
Чого це не їде, де так забарився,
А може в коня його хвіст відвалився?
Чи в бар закотився щоб випити чарку...
Пішла із драконом затіяла сварку.
Дракон бідолашний її вже боїться,
Що принц вже приїхав йому часто сниться.
Як бачить він бранку не в дусі тікає,
Вдесяте уже в нього хвіст відростає.
Та все ж дочекались, з`явився, припхався.
І щоб не зурочить дракон заховався.
Стоїть розпрекрасний, виблискують лати.
Їй каже: Дракон, хочу милу забрати!
Оце обізнався, оце так помилка!
І тріснуло серце, як та суха гілка.
Чогось так принцесі образливо стало,
Що замість цілунка дістав у забрало.
То це від чекання і цього полону,
Принцеса зробилась подібна дракону?
Не змушуйте принци чекать наречених,
Бо спить в них багато інстинктів шалених.
Принцеса не тільки це врода, корона,
Ще кожна в середині містить дракона...
Київ, 07.08.2016