Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.06.2017 20:13Оповідання
 
10000
Без обмежень
© Ніка Той

За дверима

Короткі історії проти ночі

Безуспішно й глупо натискаю на кнопку виклику ліфта, та він навіть не дриґнув своїми металевими нутрощами – застиг у статичній німоті десь поміж поверхами . От знову форс-мажор, доведеться сходами підійматись на 7 поверх. Ні, не скиглю, за схожих обставин завиграшки пробігаю усі 120 сходинок, та зараз заледве тягну ноги додому – голодна і втомлена . Сьогодні шеф з властивою чоловікам легкістю зіштовхнув на мої тендітні плечі навалу нагальних справ і здимів на переговори з інвесторами. А я увесь день ганяла у їх вирішенні крутим брутальним автогонщиком , протаранюючи гламурних особин офісного планктону, що позбувшись всюдисущого ока керівництва, розімліло вешталися коридорами, теревенили і попивали каву.  

Рік тому чкурнула з рідного містечка, в якому час сонно й нудно заколисував мене врівноваженими хвилями «без подій», і опинилась у великому місті . А тут зовсім інакше – всі похапцем біжать заклопотані й метушливі, нагадуючи видозмінених еволюцією членистоногих гігантського термітника . Темп мегаполісу , невпинно накручуючи оберти по висхідній, мимоволі вишколив провінційну загальмованість і мене вже не лякали непередбачувані вибрики тутешньої цивілізації . Зрештою це в мене у крові – разючі зміни і вміле ігнорування рутини. А свою нову роботу взагалі обожнюю – навіть не гадала, що в мені дрімав талант працелюба - гарувати по 10 год. і шаленіти з цього. І я не зациклена тільки на трудовій повинності, мої захмарені ідеї та радикально - мінливі хобі відчайдушно втягують у різні приключки , щільно пресуючи вільний часовий простір . Просто не терплю вилежуватись перед телевізором обважнілим гниленьким овочем - у світі ж стільки цікавого й небаченого, і так кортить посмакувати цим вдосталь!  

Підіймаюсь сходами нагору і хоч би якась жива душа зустрілась. Та де там – всі сидять, як щурі, по своїх комірках - квартирах. Та зрештою мені байдуже до них. Сусідів, далебі, майже й не знаю. Квартири повсякчас здаються в оренду і продаються, власники міняються. Я ж зранку прошмигнула в ліфт, пізно ввечері повернулась додому. І не заморочуюсь пам`ятати обличчя, що вряди-годи скупо віталися зі мною, тихо муркала у відповідь і бігла заклопотана далі.  

Поволі суну сходами і подумки шубовснула в ароматичне плесо ванни при мерехтливому сяйві свічок. Мммм, насолода. От поплаваю в ній, і щезне з тіла втома, розвіється як ранковий туман . На 5 поверсі щось зачепило погляд - двері з кованим номером 59 прочинені. Нога інерційно підійнялась на наступну сходинку , а думки про омріяну водну нірвану вивітрились блискавично, змінюючись прагматичними: « І що сьогодні за день мерзенний? І чому ж так «щастить» саме мені?» Але мозок задавив німе скиглення, глузливо нагадавши про свідому громадянську позицію і небайдужість. Понуро підійшла ближче до дверей : «Агов! Хтось є? » . У відповідь – тиша. Запахло солодкуватим . Хм, і що це так смердить? Фу, не терплю квіткові засолоджені нотки, аж ніс забило млістю . Позадкувавши пару кроків, завбачливо - мудро, як на мене, набрала з мобільного 102 . Канцелярський голос пані поліціянтки завірив, що наряд патрульних скоро прибуде. Що ж, почекаю. Нудотно-солодкий запашок стелився долом, в середині квартири зашурхотіло …  

Цікавість карколомно заглушила слушні нотації мозку - дочекатися професіоналів з полювання на злочинців, і рішуче підштовхувала мене в плечі. Прокравшись навшпиньки, зазирнула у темне провалля квартири, зробила непевний крок усередину. Двері рвучко зачинились, глухо гупнувши об одвірок. Непроглядна темрява вмить впала на мене, затиснувши лещатами панічного страху. Легеням забракло повітря, я судорожно ковтала німим ротом, як риба на суші, живіт пласко присох до хребта . Спітніла долоня затиснула розпіарений людством ґаджет, мов соломинку спасіння, тремтячі пальці блукали його сенсорними кнопками, та він байдуже мовчав згаслим екраном . Ще й цього бракувало. Негнучими пальцями щупала стіну обіч себе в пошуках вимикача… «Не варто шукати те , чого нема» - долинув шерхіт слів, наближаючись. Піт проступив улоговинкою над верхньою губою, запарував шкірою голови, перетворивши оберемок волосся на мокрий віник, а й так ватяні ноги скам`яніли стовпами, намертво вгрузлими у підлогу. Несміле світло пробилось звідкілясь нечіткими променями , окреслюючи силует . Розгублено придивлялась до постаті – висока, тонка. Від неї відділилась сиза хмарка , спокволу гойдаючись у густій гидотно - солодкій завісі, і ще більше залоскотало у ніздрях. Не звичний до будь-якого диму, ніс голосно чхнув, луна відбилася стінами темної пустки. Солодкий туман всідався мені на плечі, пролазячи крізь одяг, засотувався у вогкому волоссі. Вона стояла, притулившись оголеним плечем до стіни, тримаючи у пальцях сигарету. Мозок, потрохи перемелюючи страх, реанімував закляклу впевненість, і єхидно зауважив, що така відверта сукня, зі спадаючими з плечей прозорими хвилями , оголюючи сухе жовтяве тіло у звислих складках шкіри , зовсім не личила доволі зрілій пані. І це ще м`яко сказано, бо насправді було дико й смішно бачити на « древній сухій вішалці» під 70, коротку сукню з глибоким декольте, яка пасувала б апетитній 18-річній юнці . Я отямилась і гаряче затараторила : «Вибачте за безпардонне вторгнення, побачила відчинені двері. Думала – злодії нишпорять» Вона знову випустила хмарку диму й перебила мене: «Проходь. Занадто ти допитлива і самовпевнена, та зрештою тому ти й тут…» - і пішла, грайливо гойдаючи стегнами. ЇЇ дивність насторожувала, та все ж покірно попленталась за нею . Цікавість вичавила залишки остраху, що засіли десь у закапелках підсвідомості, і вдосталь напоїла впевненість хмільним еліксиром пригод , від чого остання розбуянилась і вистрибнула з-під жорсткого контролю мозку. Мовчки слідувала за дивакуватою хазяйкою, крутячи головою в різні боки. У півтемряві кімнати побачила худорлявого юнака, що сидів на підлозі з виряченими очима й дико гиготів. Пухкенька жіночка застигла мумією, всівшись на диванчику, і дивилась перед собою непорушним поглядом. У темних закутках кімнат стояли в чудернацьких позах постаті, немов застрягли в просторі й часі, з посмішками блаженних чи то божевільних . Опля, знову я вляпалась через свою наївну безпечність і невгамовність. Ми опинились у тьмяно - освітленій маленькій кімнаті. Вона обперлась об одвірок, витягла з пачки тонку коричневу сигарету. Блакитним спалахнув вогонь запальнички, освітлюючи бліде, хворобливо - худе обличчя у глибоких рівчаках зморщок , з обвислими землистими мішками під вицвілими очима. ЇЇ густе смоляне волосся , не сплюндроване безжальним катом - часом, спадало довгими кудлатими пасмами на оголені кістляві плечі, а от обличчю від нього дісталось добряче . І знову цей млосний, нудотний запах. Вона кивнула на стілець , що сиротіло загубився у кутку кімнати. Я блаженно плюхнулась на нього і глузливо додала : « У Вас тут що - підпільний клуб медитації?» Слова сколихнули задріману тишу, лунко відбившись від порожніх стін. Вона звично випустила наступну порцію диму : «Ні, вони просто щасливі, здійснились їх мрії. Хочеш стати щасливою? » «Що Ви знаєте про мої мрії і бажання? І взагалі, що Ви тямите у цьому?» - грубо буркнула я. Обурення раптово скипіло в мозку й шугонуло венами, жваво запалюючи кров гнівом і розганяючи її тілом . Злий вогонь вистрибнув з-під її густо нафарбованих вій, і скривилися тонкі губи, зволожені яскраво – червоною помадою , яка ще більше підкреслювала їх старість і проступала у тріщинках розмитого роками контуру . Я вже намірилась зірватись і залишити цю божевільню, як в очі прокралися промені яскравого світла, що проштрикували глуху стіну напроти мене, розчиняючи її світлими плямами . Крізь них простяглась заллята сонячним промінням алея якогось парку, доріжки і дерев`яні лавки обабіч них. Приглушений шум крон дерев прошмигнув у вуха і теплий вітерець дмухнув в обличчя придорожнім пилом. Примружені очі вихопили з відкритої картинки силует людини - він здався мені напрочуд знайомим. Очі напружились, серце притихло у грудях. Він сидів на лавочці, в окулярах, тримав у руках газету, повністю занурений у читання. Такі до болю знайомі обриси. Стрімголов зірвавшись чимдуж, з усіх сил побігла вичовганою бруківкою . Вітер збивав подих, та ноги звично й легко несли мене вперед. Майже наблизившись до нього, боляче вдарилась об щось і відлетіла на землю. Підхопившись на ноги, вперлась в щось незрозуміле. Спантеличено мацала перед собою незриму стіну, не відводячи очей від постаті. Гарячі сльози випорснули з них, і в нестямі закричала : «Тату, татку, таточку!!!» Я гамселила цю невидиму перепону кулаками і кричала несамовито й довго, та він не чув мене, спокійно сидів на лавочці й зосереджено читав … Я збила кісточки пальців до крові , і безперервно гупала ногами в цю прозору стіну, намагаючись її розтрощити , і схлипувала, не відводячи від нього погляду: «Рідненький, мені так бракує твоєю любові й захисту» Билася всім тілом, щоб розвалити кляту стіну і пригорнутись до нього, хоч на хвильку. Її скригучий голос навис наді мною , затято гримів набатом у обважнілій голові, заповнюючи мозок словами : «Просто скажи - так, і будеш з ним. Тільки одне слово – так » «Заткнися, старе стерво! Це не тобі вирішувати!» - і зібравшись з усіма силами, ринулась на стіну. Невидима перепона відгризнулась у відповідь потужним електричним розрядом , збивши мене з ніг . Нестерпно запекло у грудях, розриваючи їх на шмаття, і засудомили м`язи, боляче викручуючи пальці у вузли . Вона, широко роззявивши рота , оголюючи брунатні пеньки згнилих зубів, завила розлюченим диким звіром . Від цього надвисокого виття позакладало у вухах. Її роззявлений смердючий рот змінювався – ставав все більшим і ширшим , перетворюючись у зловісну чорну вирву. Алея, доріжки, лавочки скрутившись у блискотливі завитки вихору , прихопили мене, зболену і безвольну, й засмоктувалися вирвою її пащеки. Щоб не бачити, як ця паща пожиратиме мене, я заплющила очі … Стихло. В голові відчеканились чиїсь слова: « …Розряд… Пульс ниткоподібний, дихання слабке… Стан стабільний….»  

Щось тепле торкнулось обличчя . Продерла важкі повіки - переді мною біла стеля, місцями засиджена мухами, побляклі стіни з де-не-де облупленою фарбою. Сонячні промені пробилися крізь запилюжене скло вікна і залили палату лагідним золотавим сяйвом . Повненька санітарка у запраному халаті мила підлогу, спритно орудуючи шваброю у загрубілих з набубнявілими венами руках . Глянувши на мене, жалісливо пробурмотіла : « Отямилась? Ой, ти ж, молоде – зелене. Тобі , дитино, пощастило, а то була б, як інші - в морзі . Ледь живою знайшли тебе поліцейські . І лікарі наші заледве витягли тебе з того світу, а іншим ніхто б і не допоміг – мертві давно були… Отруїлися якимсь газом, я й назву вже забула. Ніхто й не знає звідкіля та хімія в квартирі взялася. Там і не мешкав ніхто. Поліція хутко знайшла власника, то він квартиру давно замкнув на ключ і не потикався до неї . І що тебе туди тягло, нетямущу?» І далі мила підлогу. А я слухаючи її щире, незлобливе буркотіння не могла зрозуміти : чи це зі мною сталося наяву , чи просто галюцинації від отруєння газом . Занадто реалістичні відчуття і болючі непримиренні спогади.

Після лікарні навіть не наближалась до злощасної квартири, а при несправному ліфті, бігла вгору сходами , як кінь з шорами, не озираючись і не відволікаючись ні на що. Спочатку мешканці багатоповерхівки жахалися моторошними подіями, а потім життєвий серпантин закрутився новими оказіями, повертаючи всіх у русло повсякденних клопотів. Тільки мені ніяк не вдавалась викинути з голови важкі згадки. У сни внадились гидкі кошмари, і у ефірному проваллі сновидінь переслідував млосний солодкий запах . Кожну ніч я прокидалась спітніла , з затерплими руками, з пульсуючим болем у скронях . Потім довго сиділа на ліжку виснажена, задурманена і вже не могла зімкнути очей до ранку. Швидко знайшовши покупців, без крихти жалю продала свою затишну квартиру і переїхала в інший спальний район .


 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.06.2017 Проза / Оповідання
Freedom / Свобода
09.06.2017 Проза / Оповідання
День святого Валентина
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.06.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Романтика метро
22.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Сирія. Нарис. "Кінематограф і черешневе варення"
22.06.2017 © Маріанна / Мініатюра
Пазл
21.06.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вершник без голови
21.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Сирія. Нарис. Знайомство з м. Хомсом
Оповідання
09.06.2017 © Саня Малаш
Інь
08.06.2017
За дверима
08.06.2017
Каблучка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 26  Коментарів: 2
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.06.2017 22:19  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Спасибі

 08.06.2017 21:26  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарно написано 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +37
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +66
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +56
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.11.2014 © Серго Сокольник
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
25.10.2011 © Тая
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
12.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди