10.06.2017 12:15
Без обмежень
34 views
Rating 0 | 0 users
 © Маріанна

Вокзал


Потяг виплюнув черговий потік людей, які зразу розсіялися по великій будівлі вокзалу. Наче річка обтікали пасажири платформи лавки і зосереджувалися в залах чекання чи на виходах у місто. Вокзал жив своїм звичним життям, що гуло, гомоніло і блищало вогниками оголошень. Здавалося, що зупинки ту не буває ніколи.

На пероні залишилася тільки самотня постать. Чоловік розгублено озирався по платформі і заглядав усередину, та вокзал ніби спорудив ще одну скляну стіну, щоб відділити від інших. Все навколо видавалося тільки кадрами з фільму, у якому самотній подорожній – тільки глядач.

Та він ніяк не міг змиритися з цим. Сів на лавку. Вирішив чекати. Сподівався, може вона не встигла, може в корку, чи ще щось. Стільки причин могло бути. Окрім однієї.

Його ніхто не чекає?! Ніхто не збирався забрати з цього пункту, що відділяє блукальців від тих, хто повертається додому. Більше немає дому?

Це неможливо. Мабуть щось трапилося?

Набирав номер. Раз. Двічі. Третього разу почув тільки:

‑ Не дзвони мені більше.

І короткі гудки. Як вирок.

Що далі? Сісти на потяг і втікати з цього вокзалу, на якому відтепер міг застрягнути навічно? Місто не приймало. Вокзал відштовхував.

Та куди тепер? Потяг лякав поки. Доки не зайшло сонце.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Провісник / Верлібр | Маріанна». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Рай / Вірш | Маріанна». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Маріанна.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Маріанна

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо