Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.06.2017 16:12Оповідання
 
20000
Для дорослих (18+)
© Ніка Той

Пір`їнка

ТРИЛЕР

Короткі історії проти ночі

«Ану рухайтесь, с..чки! Живо до роботи, якого дідька порозсідались! Клієнти платять гроші не за милування пілонами. Бігом, бігом, шльондри, бо вижену всіх до біса!» – краплі слини вилітали разом з словами із смердючого рота Тоні, і від крику хвилями тряслося його величезне бурдючне черево над майже слонячими ногами. Запливлі жиром маленькі очі Тоні вмить налилися кров`ю. Добре обізнані його запальним норовом, оголені дівчата у костюмах, схожих на витвір зубожілого дизайнера – збоченця, хутко вискочили з тісної гримерної. Тоні далі розлючено пихтів, і щось дике й паплюжне всередині мліло з непомірної влади над зграйкою нещасних дівуль – ще б пак, це ж його бар, і його худоба. «Ану стій, що ти напнула на себе? – він зачепив масними пальцями тендітну юнку в короткій сукні. – Знову не слухаєшся, стерво? Скільки разів казав, що це стриптиз-бар, а не зібрання свідків Єгови! За що платять відвідувачі? За танці голяка. А ти всіх клієнтів віднадиш. Скинь з себе це лахміття, сучко, бо опинишся на вулиці, звідки й прийшла! Чого стоїш, оглухла? » Дівча заклякло, з переляканих очей ледь не вистрибнули сльози. Худенька, дрібненька, в прозорій сукні з пір`їнками, розгублено стояла . «Відчепись від неї, хай виступає так. Вона ж єдина професійно танцює серед повій, яких ти підібрав з вуличної «паперті» . І клієнтам подобаються її образи в танцях…» – одна з дівчат зупинилась і хлюпнула ненавистю в обличчя товстуна. Тремтячі пальці стиснула в кулак, сірі очі потемніли від люті. Спокусливих форм, висока жагуча чорнявка зухвало витримувала нищівний погляд хазяїна. «Стули пельку, Марго, і не лізь не у свої справи. Забула, якою ти прийшла до мене – закінченою наркоманкою? Та я взяв тебе на роботу. Та все життя маєш мені руки цілувати, наволоч безхребетна, що не здохла на порозі мого бару. Заткнися і не заступайся, бо викину обох!» – Тоні ще погрозливо гуркотів, та випустивши надмірну пару, почвалав геть. Зайшов у пошарпану кімнату з облізлими меблями, що так погордо називав «офіс», завалився на диван, ввімкнув телевізор... «Ну все, зітри сльози, Еллі, минулося й цього разу», – Марго погладила русяву голову малої. «Не варто зчіплюватись з ним через мене, бо ще справді вижене» . «Не бійся, не вижене. За ті копійки, що він платить, ніхто не працюватиме, хіба такі ж безтямні дурепи у скруті, як от ми. Все, мала, на деякий час він відчепився, а там – як Бог дасть…»


«Може вже досить на сьогодні? Ей, Джек, ти чуєш мене?» – кремезний Майк зігнувся дугою і репетував у вухо підстаркуватого недоростка. Обидва заледве трималися на ногах. Гриміла гучна музика, поруч за стійкою сиділа добряче п`яненька білявка й без зупину сміялася. «До дідька цей бар, йдемо в інший. Голова вже болить від дурної музики. Хіба я не можу відірватися у свій день народження? Гуляємо далі – хочу ще помацати дівуль. Це ж ти казав, що Тоні пригрів новеньких повій? Вирішено – йдемо до Тоні…» – Джек зі злістю копнув стілець й похитуючись направився до виходу…


ЇЇ стрункі маленькі ніжки легко ковзали вичовгованою підлогою сцени . Еллі танцювала , уявляючи, що виступає у шоу-балеті перед вишуканою публікою . Та очі весь час натикалися на підпилі бридкі мармизи з посмішками дегенератів і палаючими хтивими поглядами . Її витончені рухи й майстерні балетні па дихали дитячою невинністю, і досить незвично дивилися на фоні вульгарних звивань інших розкутих голих дівуль. З темного кутка бару Джек, п’яно висолопивши язик , виїдав зголоднілим поглядом цю тоненьку постать. Розжарена кров шугонула його зашлакованими венами й розбурхала зів`ялу стару плоть у штанях. « Заклич Тоні», – зверхньо буркнув офіціантці, що прошмигнула повз нього з тацею у руках…


Дихаючи, як загнаний кінь, через непосильну ходу підтюпцем, та задобрений сотнею баксів, що неочіковано оселилась в кишені засмальцьованих штанів, Тоні важко ввалився у гримерну й гаркнув : «Гей, ти – чудо в пір`ї! Хутко спустилась у кімнату для гостей! Там відвідувачі тебе зачекалися». Від цих слів Еллі оніміла й розгублено озиралась довкола, шукаючи підтримки у когось із дівчат. Але Марго виступала на сцені, а інші мовчки чепурились перед дзеркалами. «Але я наймалася лише танцювати…» – тремтячим голосом спробувала захиститись самотужки. Та Тоні навіть не дослухався до цього тихого цвірінькання, владно схопив за худорляві плечі й потяг сходами вниз. «Нічого з тобою не станеться, з тебе не убуде, як посидиш декілька хвилин з гостями. Інакше втратиш роботу!» -– погрозливо процідив крізь зуби і грубо заштовхнув у кімнату…


«Підійди, крихітко, випий з нами. Чому оченята такі перелякані? Не бійся, дядечко тебе не скривдить. Хіба можливо скривдити таку обдаровану красуню! В тобі ж іскра Божа, та й приховано ще безліч інших талантів, правда лялечко? Зроби подарунок в мій день народження, скрась своєю присутністю гірку самоту», – слова Джека розливалися амброзією, а в самого внизу живота все палахкотіло й розпирало від нетерплячки. Підійшовши до похнюпленої юнки впритул, солодко вдихнув пахощі персикової шкіри, спітнілими пальцями погладив неслухняні русяві кучері. Еллі стояла застиглою льодяною скульптурою й мовчки ковтала пекучі сльози. Та Джек цього вперто не помічав, його нахабні пальці продовжували подорож тендітним тілом. Впевнено запхав їх під куций подол сукні й хрипко застогнав з насолоди. Та смачний плювок в самісінькі очі миттю вирвав його із хтивої нірвани . Майк поперхнувся випивкою і дико зареготав. Джек потемнів з лиця й сперте повітря кімнати розсік звірячий удар. Не втримавшись на ногах, вона легко відлетіла й забилась об край стола, в’ялим снопом зсунулась додолу . На підлозі повільно розтікалась калюжка крові. «Що ти накоїв?» – зойкнув ошелешений Майк й раптово протверезів . « Заткнись, бовдуре, заклич Тоні, хай хутко тягне сюди свою жирну дупу …» – гнівно прошипів Джек. За кілька хвилин неспішно причвалав Тоні. Безпристрасно глянувши на скоцюблене тіло на підлозі й оцінивши ситуацію по-діловому , мовчки простягнув руку вперед . Джек запхав у масну долоню п’ять сотень, а натомість отримав палке завірення, що все владнається якнайкраще…


Повернувшись після виступу у гримерну і не знайшовши там малої, Марго здивовано цікавилась у дівчат : «Де ділась Еллі?» Та розпитування нічого не дало – заклопотані нагальними справами, а насправді переодяганнями, вони байдуже знизували голими плечима у відповідь. «Чому вона не дочекалась мене і пішла сама? Зовсім несхоже на неї. Ми ж завше йшли з бару разом. Що змінилося?» – неспокійні думки терзали Марго . Та зрештою , вона теж переодяглася й вирушила додому . Втомлено підійнялась в обшарпану крихітну кімнатку під самим дахом, яку називала «ластівчине гніздо». Вдома дзвонила й дзвонила на мобільний Еллі, та монотонний голос оператора вкотре відповідав : «Абонент поза зоною досягнення» . Довго сиділа на ліжку, сон вперто не йшов, і в серце підступно закралася тінь тривоги. Ледь засіріло, Марго схопилась на ноги й помчала з усіх сил. Довго стукала в пошарпані, з облупленою фарбою двері квартири Еллі – тихо, ні звуку. «Нічого не розумію. Де її носить?» – пекельно пульсувало у скронях і, вже не на жарт схвильована, знову дзвонила їй на мобільний – та все намарно…


Ввечері в гримерній панував гамір й безлад – дівчата готувались до виступу, на вішаках звисали дивакуваті костюми, різний сценічний мотлох сиротіло вилежувався на стільцях, підлозі. Марго, не звертаючи увагу на звичні атрибути, рішуче нишпорила у шухлядах столика Еллі й раптом зблідла як полотно – поміж дріб`язку валялися зв`язка ключів, розряджений мобільний . Приголомшена знахідкою, мов сомнамбула, вийшла з гримерної і спускалася сходами вниз й перечепилась через гору м`язів голомозої горили – барного «вибивали» Альфреда . «Дивитись перед собою треба . – незлобливо огризнувся Альфред . – Гей, що з тобою, Марго?» Та вона заледве ворушила безкровними губами : «Еллі…» Потім прийшла до тями і змертвіло прошепотіла : «Бачив Еллі?» Горила в задумі почухала лису голову : «Ні, сьогодні не бачив» . Марго вже намірилась йти вниз та він зарепетував на всю горлянку: «Зачекай, згадав! Вчора бачив, як Тоні силоміць тягнув її у кімнату для гостей» . Закусивши до болю нижню губу, Марго зацепеніла, а він далі продовжував : «Той зажерливий вилупок Тоні й так мізер платить за мої неоціненні послуги, ще й зробив з мене «хлопчика на побігеньках» – змусив вночі вантажити в авто важкий пакунок...» Вона не дослухала його ... Непомітно зайшла у гостьову кімнату, ретельно все обзирала, придивлялась до найменших дрібниць . Щось підняла з темного закутка, затиснула у захололій долоні, вмить сполотніла й заклякла німим стовпом…


Тоні розслаблено валявся на дивані в «офісі», як завше втупився в екран телевізора й реготав . Пискляво скрипнули двері. Ліниво повернувши голову в їх бік, зло прогарчав: «Чого приперлась? Грошей не дам! І навіть не клянчи, на вас не настарчиш, ви все б пронюхали, кляті хвойди! Пішла звідси, поки не виштовхав попід зад» і знову витріщився на екран . Він не терпів, коли його задурно відволікали від улюблених смаколиків . Тихо прошаруділи кроки . Він далі реготав й раптово відчув, як в горлянку вперлось холодне лезо. З несподіванки, як і з усього натужного, піт потік рівчаками з масного чола, й засудомили товсті обвислі щоки.

- Де вона? 

- Хто? Що ти мелеш, шльондро обкурена?

- Еллі! Де вона, жирний покидьок?

- Звідки я знаю, де ця хвойда тиняється… - здавлено прохрипів 

- Брехня… Чому ж ти не ревеш бугаєм, що вона не вийшла на роботу? Все ти знаєш, скотино триклята! До кого ти її відвів? Хто вони? Говори, жирна дупо, бо виріжу твої смердючі тельбухи і прикрашу ними увесь бар!


Тоні, рясно стікаючи потом, забелькотів : « Це був Майк Шеверд, з 117 Стріт . Іншого ніколи раніше не бачив, вони прийшли разом. Я не знаю, що там між ними трапилось. Прошу, заради Бога, вгамуйся» Та ніж шаркнув по пухлій горлянці, кров чвиркнула густим фонтаном й вирвалась на волю . Тоні лежав на дивані, розкинувши в сторони руки-сосиски, червоні цівки стікали по них у тягуче гидке озерце на підлозі…


Майк, як і кожного вечора , безцільно тинявся дешевими барами. Хоч насправді ціль у нього завжди була і він неспроста вибирав нікчемні забігайлівки . Там він легко, без зайвих зусиль підчіплював не вельми тямущих, доступних дівок і почувався на висоті навіть з мізерним вмістом гаманця. Сьогодні йому щось зовсім не фартило, і в тоскній задумі попхався до задрипаного «Бореліто» . А з-за рогу облізлої будівлі зіщулена постать буравила його кремезну статуру запаленими ненавистю очима …


Майк сидів за натертою до блиску стійкою, ласими очима після п`ятого подвійного віскі оглядав дівуль, що сиділи за столиками, пили пиво і вульгарно сміялися, зиркаючи навкруги густо намальованими очима в пошуках потенційної жертви. «Фух, – невесело думав, – ото вже страшні й потаскані , навіть дивитись гидко на цей вичовганий мотлох ». І вже вирішив, що пікантних солодощів сьогодні не передбачається, то хоч нап`ється до чортів: « Навіть не збираюся повертатися тверезим в жалюгідну ницу квартирку, де навіть вікна виходять на глуху стіну» . Хтось присів поруч і спокусливий аромат парфумів залоскотав у носі . З цікавості він глянув вбік і мало не свиснув з побаченого: біля нього сиділа рудоволоса дівчина з блискучими зеленими очима й яскраво вирізнилася серед завсідників бару . «Яка породиста кобилиця, ммм, тільки й чекає на досвідченого наїзника – цінувальника справжньої краси, – зблиснуло в думках, – я таких нетерплячих кобилок шкірою відчуваю . І як вона забрела в цей гадючник , де тільки швендяють нікчеми без копійки в кишенях й дешеві хвойди?» Вона сиділа всміхаючись, витончено пила гидотне пійло, що тут подавали як каву, й випромінювала загадкове тепло . Майк замовив ще подвійне віскі для впевненості й заговорив першим…


Він лежав у ліжку вдоволеним і блаженно дивився, як вона прикурила сигарету й відійшла до вікна – гола, боса . Рудими густими хвилями впало на плечі довге волосся, на обличчі таємничо застигла тінь . «Який вона пристрасний віртуоз в любощах. Ммм, що вона витворяла в ліжку. Вгадувала всі мої потаємні брутальні бажання, навіть дозволила зв`язати їй руки. Ммм, оце так солоденька норовлива кобилка, та все ж я осідлав її». Вона підійшла до нього, провела тонкими пальцями по животі, грудях . Всередині заново розбурхався згаслий вулкан, у ньому заклекотала пекуча магма і шалено прагнула вилитись назовні . Він вже намірився знову затягти її в ліжко. Та вона торкнулася устами його грудей. Її гарячий подих стиха обпік шкіру, й невимушено почала прив`язувати його руки до билець ліжка . «Ти хочеш ще погратися, ненаситна пустунко?» – вдоволено муркав , як кіт навесні, Майк та подумки продовжив : «От невгамовна самиця, зовсім несхожа на інших з її виду , котрих я грів у своєму ліжку». Вона продовжувала пестити його, та згодом відвернулась до речей, що валялися безладом на підлозі після спішного роздягання. Він в очікуванні незримих польотів заплющив очі. І відчув прохолоду металу на шиї. Від несподіванки вирячив очі й не міг дихнути, натужно закашлявся. Весь любовний настрій зів`яв миттєво …


- Чому ти її вбив? Просто так забрав життя невинного янгола?

- Що ти верзеш? Нікого я не вбив! Заспокойся, давай все обговоримо, тільки розв`яжи мені руки…

Вона тицьнула світлину йому в очі й закричала : «Впізнав, наволоч? Тепер ти скажеш, чому її вбив?»

- Це не я… Все сталося випадково. Повір мені, це не я… Це Джек, Джек Прістон, я просто сидів поруч. Це він їй зацідив, а вона не втрималась на ногах і вдарилася головою. Я тут ні при чому. Це все Джек…


Вона нетерпляче перебила його белькотіння: « Кажи – де він живе? Чуєш, покидьок, де він живе?» Ніж боляче натиснув на горлянку і Майк прохрипів : « Меллоустріт 125, 7С» «Чому ти не зупинив його, а байдуже споглядав, тварюко? Ми для вас сміття, непотріб? Мовчиш? Замовкни навіки, юдо!» – вона з силою встромила ніж йому в груди, і в нестямі наносила важкі удари один за одним. Липкі краплі розлітались , вкриваючи ліжко, стіну зловісним декором. Потім змила з себе кров, неквапно зібрала розкидані речі, одяглася, ретельно знищила сліди. Прикурила сигарету, жадібно затяглась. Без крихти жалю глянула в його застиглі очі : «Горіти тобі в пеклі, виблядок. Хоча, гори в ньому вже!» Клацнула запальничкою, вогонь впевнено затанцював старою вилинялою ковдрою. І вийшла з кімнати…


Джек Прістон щодня втікав геть із міста від надокучливої спеки . Застрибував у авто і лихо нісся трасою до життєдайної зеленої прохолоди на ранчо. Звичайно, дорогою він частенько зупинявся з нестерпним природним бажанням підпепити якусь кралечку . Та всі спроби були намарні. Не те, щоб зовсім не траплялися падкі на пригоди дівулі. Просто вони не відповідали своєрідному смаку Джека…


Кабріолет Cadillac ciel мчав з шаленою швидкістю по дорозі, намагаючись якомога скоріше вирватись із задушного розпеченого міста. Джек увімкнув музику на всю потужність й розслаблено кермував. На узбіччі все зливалися в різнобарвну мазанину, та все ж очі вихопили щось особливе із розпливчатих придорожніх силуетів. Натужно заскреготівши гальмами, авто різко зупинилось, поволі здало назад. Узбіччям енергійно крокувала білява юнка в короткій спідничці, з ранцем на плечах, стрункі довгі ноги встрягли у вщент розбитих кросівках. От ці ноги й зачепили увагу Джека. Як він полюбляє отаких невинних школярок, їх дитячий запах, пухленькі губки, несміливі пагорби грудей, ніжні паростки пелюсток! «Гей, мала, куди крокуєш? Можу підвезти» – весело гукнув, нап`яливши на себе маску доброго дядечка - самарянина. Вона зупинилась, усміхнулась й задзвенів милий голосок : « До озера «Норебрі», зустрічаюся там з друзями, та вже добряче спізнююсь». «Мала, тобі безмежно пощастило! Якраз їду в той бік, підкину аж до самого озера, не ковтатимеш пилюку на узбіччі, та й сонце шкварить немилосердно». Вона щасливо засміялася й хутко застрибнула на сидіння. Авто стрімко рвонуло вперед. Час від часу він кидав погляд на її голі коліна і тонкі руки й десь усередині скиглило, що вона здавалася йому трохи старшою, ніж очікував. А вона щиро, з дитячою безпечністю тараторила про друзів, про плани на пікнік. Він ще б волів зазирнути в її очі, та вони надійно сховалися за великими темними скельцями окулярів…


Дорогою Джек не скупився на компліменти і вкрадливим ніжним голосом обплутував чіпкими тенетами довірливу незнайомку. А вона, нічого не помічаючи, слухала його й усміхалась… Колеса шаркнули об кам`янистий берег і зупинились. Джек вже не стримував себе й лагідно погладив точене колінце – вона напружилась, та не промовила ні слова. Пальці зухвало поповзли вгору гладенькою шкірою стегон – вона не опиралась, навпаки стишено застогнала й вмостилась зручніше на сидінні. Розпашілий Джек, облизуючи губи, вже розщіпав гудзики на штанях й вивільняв затверділий прутень, як в шию боляче врізався ніж. Спантеличено схопився рукою за шию – кров пролилася поміж пальцями, хлюпнула бухливою хвилею на сорочку, густо замальовуючи її червоним. Вона тицьнула йому в обличчя світлину і з ненавистю зашипіла : «Тепер ти вже нікого не вб`єш, тварюко! Не вб`єш! » Ще раз вправно шмикнув ніж – і Джек скрючився від нестерпного болю, що яскраво вибухнув у зістареному мозку . Очі закотилися під повіки, в них застиг останній кадр, як вона трясе відрізаною зморщеною плоттю... Востаннє захрипів і стих. Вона зсунула мертвяка з водійського сидіння, впевнено загнала автівку на край берега, протерла сидіння й панель, зняла з ручника. Авто скотилося крутим схилом і шубовснуло вниз. Темні води озера вмить проковтнули несподівану здобич й сито відригнули колами, потім вдоволено вгамувались. Вона зірвала з голови білу перуку, довге чорне волосся нетерпляче вистрибнуло з полону і скуйовдженими пасмами вляглося на плечах. Витягла з ранця звичні джинси й сорочку, переодяглася. Вона поверталась у місто. Довго йшла вздовж дороги, повз неї мчали стрілою автомобілі. На мості зупинилась, витягла світлину, ніжно й трепетно вдивлялась в неї. « Я знаю, Бог забрав тебе в рай, та мені стало спокійніше тільки тепер. Чому, Господи, так сталось, чому вона так рано пішла, мале янголя? Чому я ще живу, чорна випалена душа, продажна за дозу ганчірка? Я люблю тебе, Еллі. Ти – єдине світле, що нагадувало мене – справжню, колишню . Та я не вберегла тебе. Лети, мій милий янголе, лети…» – Марго витягла з кишені закривавлену пір`їнку. Вітер легко підхопив її й поніс над випаленими сонцем полями…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.06.2017 Проза / Оповідання
Жуйка
12.06.2017 Проза / Оповідання
Стрибнути вище неба
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
17.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Новела
Відпустка
13.06.2017 © Борис Костинський / Бувальщина
Вовк Галінський
12.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Нарис
Ранок понеділка
10.06.2017 © оксамит / Есе
Tendresse
09.06.2017 © Саня Малаш / Оповідання
Інь
Оповідання
10.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ден
10.06.2017
Пір`їнка (ТРИЛЕР)
09.06.2017
Lucy
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 16  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.06.2017 10:53  © ... для Тетяна Ільніцька 

Спасибі... Сюжети дійсно вигадую і бачу в уяві фільмом... Дякую , для мене важлива Ваша оцінка .... 

 12.06.2017 09:56  Тетяна Ільніцька для © ... 

Ніби подивилася фільм. Є такий жанр - знімають фільми за коміксами. У Вас дуже подібний сюжет, але така насичена і багата мова, що, крім подієвого ряду, жодних збігів. 

 10.06.2017 16:56  © ... для Ковальчук Богдан Олександрович 

Дякую, друже. .. 

 10.06.2017 16:36  Ковальчук Богдан Оле... для © ... 

Ого! Зачепило... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +37
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +66
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +56
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.11.2014 © Серго Сокольник
27.11.2013 © Андрей Осацкий
21.06.2017 © ГАННА КОНАЗЮК
25.10.2011 © Тая
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди