Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.06.2017 19:58Оповідання
Про людину  Про життя і смерть  Про життя  Про тварин  
Ден
40000
Без обмежень
© Ковальчук Богдан Олександрович

Ден

Оповідання в рамках флешмобу #90днівПишиСильно.
Тема - "Щоденний ранковий ритуал".
Ковальчук Богдан Олександрович
Опубліковано 10.06.2017 / 42088

Я прокидаюся рано-вранці, щоби вигуляти Дена. Точніше не так: собацюра будить мене щоранку о шостій, дряпаючись лапами у двері хати. Сам би я навряд чи прокинувся в таку ранню годину, бо ж із дитинства люблю поспати. Годі й казати про старість! Літні люди потребують тривалого відпочинку.

От і зараз чую, як він обдирає кігтями старенький одвірок. Що ж, час уставати.

Дена я знайшов десять років тому, будучи під той час добряче втомленою буднями людиною. Сімдесят років – це хоч і не діагноз, але таки показник: усе життя промайнуло, залишилося далеко позаду тільки вицвілими фотографіями в декількох грубих альбомах. Тоді я саме продав квартиру в Києві – місті, котре з кожним днем душило мене дедалі відчутніше, – купив невеличку хатинку в селі за двадцять п’ять кілометрів на захід од столиці, і в перший же день по переїзді хтось підкинув кумедне щеня мені під хвіртку. Такий от подаруночок на новосілля.

– Що ж, друже, тепер нас буде двоє, – прорік я, змиваючи з кудлатої шерсті собаки кавалки бруду. – І невідомо, хто кого переживе.

Я дійсно не знав, хто відійде до Бога раніше – я чи Ден. Знаєте, тридцять п’ять років невпинного гарування на шкідливім виробництві даються взнаки, і в свої сімдесят я почувався, наче дев’яносторічний дід. Уже тоді не міг ходити без палички – чи варто казати, як я пересуваюся нині?

Я люблю доглядати Дена. Ніколи, наскільки дозволяла мізерна пенсія, не шкодував для нього чогось смачненького: коли – соковитої кісточки, коли – свіжого м’ясця. Діти вже давно повиростали, обоє гайнули жити у Штати, і я на схилі літ знайшов собі ще одну істоту, про яку треба дбати. Це приносить насолоду, розумієте? Дозволяє відчувати себе ще комусь потрібним.

Собака швидко виріс (чи то час у моєму віці летить так непомітно?). Не знаю, що там за породи переплелися між собою в його родоводі, проте Денові невдовзі аж забракло нашого великого подвір’я для прогулянок. Одного ранку він почав дряпатися в хату – достоту як робить це зараз. Відверто кажучи, тоді я подумав-був, що то крадії. Перелякався не на жарт, повірте! Що робити старій, самотній людині, коли до неї намагаються вдертися злодії? Полегшено зітхнув, побачивши на порозі задоволену собачу морду.

– Ну чого тобі? – запитав я. – Снідати ще зарано. Чом тобі не спиться?

Пес бігцем рушив до хвіртки, раз-поза-раз озираючись, немовби кликав мене з собою. Виходити з хати далебі не хотілося – не тільки через ранню пору, але й тому, що надворі було досить прохолодно, та Ден усе не вгавав: він знову підбіг, повихляв хвостом, а по тому чкурив у напрямку вулиці.

– Господи, друже, дав би ти мені спокою, – я обурився. А проте змусив себе піти.

Як же боліло в ногах!..

Того дня ми обійшли чи не все село. Воно у нас хоч і невеличке, одначе досить широке. Прогулялися ми й до містка через безнайменну річечку, поміряли прохідкою центральну вулицю, заглибилися-були навіть у ліс. Із моєю черепашачою ходою це все забрало близько трьох годин. Пес, утім, не відбігав далеко: сідав і терпляче чекав щоразу, коли я відставав більш як на п’ятдесят метрів.

І знаєте, що? Після тієї прогулянки мені зробилося ліпше! Здається, по поверненні я навіть насвистував пісеньки, готуючи нам сніданок.

Відтоді наші прогулянки перетворилися на традицію. День-у-день собака будить мене о шостій і ми гуляємо селом – за будь-якої погоди.

Літа беруть своє. Їх не зупинити, розумієте? Тож останній рік я почуваюся геть зле. Певна річ, змушую себе гуляти, проте дедалі недвозначніше гупає серце, макітриться в голові, а ноги після перших двадцяти-тридцяти кроків перетворюються на вогку вату. Наші прогулянки тепер стали коротшими – півгодинки, хвилин сорок, – одначе не урвалися, аж ніяк. Узагалі скидається, що я помру тієї ж миті, як одного разу дозволю собі знехтувати ранковим ритуалом.

Собака теж не помолодів. (Чи я вже казав це раніше? Вибачте, будь ласка, пам’ять уже не та, що в молодості). Не помолодів, так, але справно змушував мене рухатися. Він, розумака, тямив, що таким чином господар із Божою поміччю потішиться ще з невпевненого цвіту ранньої весни або перших жовтогарячих ноток осені. Інколи мені здається, що чотирилапі бачать усе значно ліпше за людей, і тут не йдеться про зір.

– Ти ж прийдеш по мене, якщо мені судилося пережити тебе? – запитав я одного дня, погладжуючи його де-не-де посивілу шерсть.

Тепер він будить мене, і я ледве встаю. Над силу спинаюся на ноги, шукаю палицю, простую до дверей. Це буде наша остання прогулянка, бо собаку я поховав близько двох місяців тому поблизу хвіртки, де колись знайшов.

Він прийшов по мене, як ми й домовилися.

Мій Ден.

Мій найкращий друг.

Я йду, Дене. Ми підемо на прогулянку...

Київ 10.06.2017
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.06.2017 Проза / Оповідання
Кордон
12.06.2017 Проза / Оповідання
Запізнення
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Десять років
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
Оповідання Про тварин
10.06.2017
Ден
04.04.2017
Кракуни
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 38  Коментарів: 9
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.06.2017 14:11  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, пані Тетяно. 

 12.06.2017 10:02  Тетяна Ільніцька для © ... 

Зворушлива історія... Бачила, що Ви в проекті. Буду читати і відписувати, або сюди, або на ФБ.
Натхнення! 

 11.06.2017 17:32  Борис Костинський для © ... 
 11.06.2017 15:36  © ... для Борис Костинський 

Спасибі, пане Борисе. Ціную ваші відгуки! 

 11.06.2017 03:36  Борис Костинський для © ... 

Богдане, я вронив сльозу... Дуже сильно написав! Аплодую! 

 11.06.2017 00:53  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Спасибі, пане Олександре. Завжди тішуся, коли ви зазираєте в "гості". 

 11.06.2017 00:13  Панін Олександр Мико... для © ... 

Драматично і зворушливо. 

 10.06.2017 21:05  © ... для Ніка Той 

Дякую, Ніко. Радий, що сподобалося. 

 10.06.2017 20:53  Ніка Той для © ... 

Несподівана кінцівка. Сподобалось  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +60
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +100
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
26.11.2011 © Микола Щасливий
13.09.2015 © Ірина Мельничин
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди