Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.06.2017 14:05Оповідання
Про дівчину  Про життя  Про дружбу  Про дитинство  
50000
З дозволу батьків
© Ольга Білицька

Вона не вміла казати «ні»

1 частина

Початок

Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть, жалкуючи,
Плачучи, осудять,
І попросять тебе в хату,
І будуть вітати,
І питать тебе про тебе,
Щоб потім сміятись,
Щоб з тебе сміятись,
Щоб тебе добити...
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
А ці добрі люде
Найдуть тебе всюди,
І на тім світі добряги
Тебе не забудуть.

Т.Г. Шеченко
Ольга Білицька
Опубліковано 11.06.2017 / 42095

Нехай першим уроком дитини буде покора, - тоді другим зможе стати те, що ти вважаєш за необхідне.

Томас Фуллер

 

Ця трагікомічна історія почалася чверть століття тому. І почалася навіть непогано. На світ з’явилося рожеве малятко. Коло вони підросло, то стало пухкенькою дівчинкою, яка не вміла казати «ні» і погано думати про інших. А ще була слухняною, щедрою, чутливою і жалісливою. Це було помітно одразу.

Юля, так її звали, нечасто виходила гуляти у двір, однолітки лякали її. Але якось, коли вона грала з сусідськими дівчатами в ляльки та мінялася смішним ляльковим одягом, вона віддала найкращий халатик мало знайомій дівчинці. Малій було трохи його шкода, але вона вже усвідомлювала, що жадібність це погано, альтруїзм - добре. Халатик отримав нову власницю -пишноволосу дорогу ляльку, а її дешевенька напівлиса китайська «красуня» лишилася у скромній сукні.

У школі виявилось незатишно. Юля відвідала цю катівню для юних душ через тиждень після 1 вересня: діти оминали її, клас, що встиг перезнайомитися одне з одним, видавався чужим. На уроках це не сильно помічалося, але перерви стали справжнім пеклом. Одного разу їй впала в око маленька однокласниця в красивому ліловому платті, з чорним волоссям і неймовірно великими карими очима. Вона теж стояла у коридорі сама, осторонь від щасливої юрби «мавпенят». Юля промовила до неї кілька слів, та несміливо відповіла. Окате диво звали Лалі, вони з мамою і старшою сестрою нещодавно втекли з Абхазії, де на війні загинув її батько. Важка психологічна травма робила її боязким мишеням ще 5-6 років.

Юля та Лалі потоваришували, вони всюди ходили разом. На «останньому дзвонику» після першого класу вчителька роздавала всім квітки, аби школярі, точніше їхні батьки доглядали за отими геранями, кактусами та диффенбахіями під час канікул. Лалі дали багато горщиків і досить важких. Юля запропонувала допомогу аби донести їх до помешкання Лалі, розташованого далі від школи ніж її будинок. Коли вони доставили той «ботанічній сад» до під їзда, Лалі промовила: «Дякую, у мені ніколи не було такого друга, як ти».

Юля скромно щось відповіла, але її серце тремтіло від захвату: у неї друг, і вона теж друг, вона хороший друг, вона гарна дівчинка!

Шкільні роки для Юлі перетворилися на смутні роки: однокласники та вчителі не любили її, насміхалися та принижували. Інколи діставалося і Лалі, це їх зближувало до певного періоду. Юля добре вчилася, мала трохи зайвої ваги. Але головне всі відчували її відмінність, не схожість. «Білу ворону» дзьобали сірі пацюки, але були не проти списати в тої «домашку». Ба навіть взяли у незлобливої однокласниці номер телефону і щовечора отримували безкоштовні консультації. Але Юля не вміла казати «ні» і погано думати про інших. Хоча інколи і вона ображалася. Лалі продовжувала залюбки отримувати її допомогу на правах найближчої подруги. Коли Юля дописували власну контрольну або твір, то розбирала варіант Лалі. Бо ж Юлін тато казав: «Сам погибай – друга виручай!». І Юля виручала, ба навіть не тільки друга, але й недругів.

Дівчатка дорослішали. Лалі одужувала від травми, ставала впевненою у собі, навіть занадто впевненою, красивою юначкою. У компанії Юлі, що лишалася такою ж незграбною, наївною дитиною, вона нудьгувала, їй більше подобалася зграйка тих, хто раніше насміхався з них обох, а тепер лише з «дурепи Юльки». І Юлі нічого не лишилося як втекти після 8 класу до СХТ – сільськогосподарського технікумуїхнього вбого провінційного містечка. Випускного вона не святкувала, як і Першого дзвоника, що було символічним.

02.06.2017
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2017 Проза / Мініатюра
Адамове яблуко
18.06.2017 Проза / Оповідання
Вона не вміла казати "ні" (2 частина)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.06.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Старий капелюх
21.06.2017 © Саня Малаш / Новела
Психологи не пиячать на роботі
09.06.2017 © Ніка Той / Оповідання
Lucy
09.06.2017 © Арсеній Троян / Бувальщина
Прищ на ср_ці
09.06.2017 © Ніка Той / Оповідання
Нереальна реальність
Оповідання Про дитинство
11.06.2017
Вона не вміла казати «ні» (1 частина)
28.03.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Усмішки вулиць
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 49  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.06.2017 08:06  © ... для Борис Костинський 

Пане Борис, вдячна Вам за такий корисний для мене коментар. Я запізно почала відчувати, що «губит нас интеллигентность». Та як кажуть краще хай пізно, ніж ніколи) 

 14.06.2017 08:03  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую Вам! Продовження обов’язково буде. Завжди трохи страшно виносити свої твори на суд. А такі коментарі підбадьорюють. 

 13.06.2017 08:41  Тетяна Ільніцька для © ... 

Гарні епіграфи до трішки сумної оповіді, проте цілком реальної, як на мене. Буду чекати продовження. 

 13.06.2017 00:34  Борис Костинський для © ... 

Прочитав із задоволенням! Ви знаєте, пані Ольго, моя бувальщина з власного шкільного життя має певні паралелі з Вашим оповіданням. Це неймовірно тяжко, коли людина є занадто шляхетною та щирою! Особисто я вже у 6-му класі суттєво вичавив із себе отого інтелігентного хлопчика, котрим був на початку мого шкільного буття. Вичавлював я зайву шляхетність на протязі усього мого життя. Досяг вельми багато в цій справі і це дозволило мені вижити і знищити усіх моїх ворогів. Чи став я "ЯК УСІ"? Абсолютно ні! Але на людях ношу маску зовсім іншого чоловіка.

 12.06.2017 13:15  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам за те, що прочитали уривок та залишили відгук!

 11.06.2017 15:04  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарно, але дуже тривожно. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +37
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +66
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +56
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
22.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
27.11.2014 © Серго Сокольник
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
12.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди