Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.06.2017 03:10Бувальщина
Для дорослих (18+)  Про минуле  Про людину  Про життя і смерть  
Вовк Галінський
40000
Для дорослих (18+)
© Борис Костинський

Вовк Галінський

Борис Костинський
Опубліковано 13.06.2017 / 42132

З Миколою "Вовком" Галінським я познайомився в кінці вересня 1980-го року, коли доля закинула мене в ремонтно-будівельну бригаду Остерської ткацької фабрики ім. Крупської. Вовк відразу привернув до себе мою увагу колоритною зовнішністю затятого алкаша-доходяги. Через повну відсутність в роті зубів, у Колі були абсолютно запалі щоки. Його обличчя здавалося чорним через вічну триденну щетину і похмурий, тяжкий погляд. Прізвисько "Вовк" Микола заробив саме через цей вираз його очей. Але була і ще одна версія, чому Галінського прозвали на фабриці "Вовком" - він пив завжди поодинці. Всі знали, що Вовк приносить з собою на роботу пляшку дешевої "бормотухи" (тоді у наших краях великою популярністю користувався "біоміцин" - плодово-ягідне пійло "Біле міцне" по 1 рублю 6 копійок за півлітра) і прикопує її в затишному місці, щоб рази три-чотири за 8-ми годинну зміну навідатися туди і зробити пару жадібних ковтків "для бадьорості духу". Одного разу я прямо запитав у Колі - чому він п`є поодинці. Відповідь була чіткою: "Я шо, мільйонер, шоб когось пригощать?" Не погодитися з Миколиною логікою було не можна - всі його кревні при видачі зарплати, забирала бідолашна дружина-ткаля, яку з цієї самої причини Коля обзивав по всякому і постійно.

Не дивлячись на дику різницю в наших з Вовком Галінським соціальних і духовних рівнях, ми чудово знайшли з ним спільну мову. Як виявилося, в молодості він грав з моїм батьком у футбол і цей факт відразу зробив Миколу прихильним до мене. Але була і ще одна причина, по якій ми з Вовком досить нормально скентувалися - я з великим і непідробним інтересом слухав його байки, які, після дози "бульбео" зі схрону, Коля любив розповідати його беззубим, шамкаючим ротом. Не буду тут особливо зупинятися на Коліних історіях - це займе забагато місця, але згадаю зараз лише одну, яка дуже схвилювала мене. Це була розповідь про Миколину службу в армії. Вовк служив в кінці 50-х років в танковому з`єднанні, розквартированому в колишній Німецькій Демократичній Республіці. У той період в НДР трапилися серйозні народні хвилювання, які, само-собою, придушувалися силами "братньої" Радянської армії. Епізод, коли після повернення із завдання, Микола та його однополчани вичищали з траків і гусениць їхніх танків людське м`ясо, приголомшив мене страшенно. У той час такого я ще ні від кого і ніколи не чув...

Не можу не згадати і наше з Вовком завантаження вугілля в кочегарку фабричної общаги. Вовк, як я вже говорив, був доходяга і працювати з ним було просто любо-дорого - час його перекурів займав не менше третини від загального робочого часу. Я, як чесний комсомолець і дисциплінований товариш, постійно підганяв Вовка:

- Коля, щас майстер нагряне... Ти ж сам знаєш - він обіцяв нас перевірити особисто... Давай вже покидаємо трохи вуглинки в підвал...

- От на х*я ти про майстра згадав? Настрій спортив, бляха-муха... Ти той... Ти запам`ятай, хлопець: нехай працює залізна пила, зрозумів-ні?!

- Дак мені по хер, ти ж знаєш, але Дід Вова прихопить - буде сморід...

Нашого майстра звали Дідом Вовою через охайну борідку, що була в нього на обличчі. Крім цього, фейс Діда Вови прикрашали ще й окуляри з потужними лінзами для абсолютно короткозорої людини. Вова був відверто нетиповим будівельним майстром - інтелігент, схильний до нападів філософствування з приводу й без. Мій подальший досвід показав, що такі хлопці на реальних будовах просто не виживають, але бригада будівельників-ремонтників при Остерській ткацькій фабриці була так само далека від справжнього радянського будівництва, як земля від неба. Дідові Вові жилося на фабриці досить комфортно, особливо з огляду на те, що його тато в той час був начальником Остерського комунгоспу ...

Але я відволікся. Коротше, п`ять тонн вугілля, які ми зобов`язані були з Вовком закидати з вулиці у вікно підвальної кочегарки, ми мурижили два дні. Та справа тут зовсім не у вугіллі - під час цієї робітки трапився дуже цікавий епізод, про який я просто не можу не згадати. Одного з перекурів Вовк вирішив, що нам потрібно зайти в общагу (одноповерховий будинок, в якому до більшовицького перевороту був магазин якогось остерського купця) і погрітися, адже на вулиці був листопад і вже навіть трохи порошило сніжком... Ми зайшли в коридор общаги і прилаштувалися на стільцях біля "червоного куточка". Навпроти були двері чиєїсь кімнати. Не встигли ми з Вовком добряче всістися, як вельми дивні звуки долинули до нашого слуху. У той час я ще ніколи не дивився порнухи, але ці звуки були якраз такого типу. Коля схопився зі стільця і підкрався до дверей. Злодійкувато озирнувшись, Вовк акуратненько потягнув ручку на себе - двері виявилися не зачиненими. Вах! Який бенкет тіла був там, за дверима! Дівиця нявкала і схлипувала від задоволення, а мужик щось в унісон їй гарчав... Коля поманив мене пальцем: "Це Людка з Лутави (село в 10 км. від Остра, Б.К.), а мужик - відрядженний, наладчик, мати б його яті..." Я вставив моє недосвідчене око в щілину прочинених дверей і... Ов-ва! Видовище було дійсно забійним. Людка лежала на казенному залізному ліжку зовсім гола, її жірнуваті білі стегна височіли над лисуватим і пузатеньким мужиком, який шурував її, не знявши навіть піджака і не вийнявши з рота цигарки... Поруч з ліжком був стіл, на якому панувала, вже добряче спустошена, тарілка з відвареною картоплею, шматками сиро-копченої ковбаси зверху і моченеми помідорами по краях. Біля жрачки стояла майже допита пляшка горілки. Я відсахнувся від щілини з відчуттям причетності до чогось ганебного та мерзенного... Коля заіржав, затикаючи свій беззубий рот брудним кулаком:

- Шо, не бачив ще такого?

- Ну... Нє-а, якщо чесно...

- А ти не губися - завтра до Людки підійди у цеху та й домовся - вона і тобі дасть...

Перспектива побувати у Людкіному залізному ліжку якось не здалася мені радісною і я прорік:

- Чуєш, Коля, давай вугілля кидати, а то Дід Вова нагряне - буде проблема... Воно нам потрібно?..

Коля плюнув прямо на дошки общагівської долівки і пішов до виходу, бурмочучи під носа: "І дав же Бог комсомоліста у напарники... Стахановець, бля!"

На ткацькій фабриці я пропрацював до січня 1981-го року і без особливого жалю розрахувався звідти - з`явилася нагода отримати неважку робітку, від якої я ніяк не міг відмовитися...

Вовка Галінського я зустрів знову аж років через п`ять. Коля стояв біля входу до Остерської поліклініки, розташованої в той час в самому центрі міста. Я відразу зрозумів, що у Колі рак, бо його обличчя було не по-звичайному чорним, а смертельно-чорним. Його хирлявість стала вже просто дистрофічною, а погляд - не звично-похмурим, а потойбічним.

- Хворієш, Коля?

- Так, мати б його йоп! З онкології приїхав вчора... Рак шлунку, блять... Не можу їсти ні х*я... Отак от, Боря...

Я не знав, що сказати і промимрив щось типу "Може якось попустить..." Коля дивився собі під ноги... Я пом`явся і, потиснувши Коліну холодну та липкувату долоню, пішов далі.

Поховали Миколу "Вовка" Галінського зовсім скоро. Він залишився в моїй пам`яті, як незлий та своєрідний мужик... Не знаю чому, але Вовка і його смачні розповіді я згадую досить часто...



На цьому старому фото - прохідна Остерської ткацької фабрики ім. Н. К. Крупської



13.05.14р.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.06.2017 Проза / Бувальщина
Кухоль на ланцюжку
18.06.2017 Проза / Бувальщина
Найзаповітніша мрія
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
17.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Новела
Відпустка
12.06.2017 © Ніка Той / Оповідання
Морок сновидінь (Част. 2)
12.06.2017 © Ніка Той / Оповідання
Морок сновидінь (Част. 1)
12.06.2017 © Ніка Той / Оповідання
Стрибнути вище неба
12.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Нарис
Ранок понеділка
Бувальщина Про життя і смерть
13.06.2017
Вовк Галінський
09.06.2017 © Арсеній Троян
Прищ на ср_ці
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 28  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.06.2017 12:56  © ... для Георгій Грищенко 

Щиро дякую, пане Георгію!  

 15.06.2017 07:26  Георгій Грищенко для © ... 

Гарно написано минуле. 

 14.06.2017 01:10  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам, пане Олександре! 

 13.06.2017 14:52  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарно написано. Пізнавально. 

 13.06.2017 12:53  © ... для Тетяна Чорновіл 

Щиро вдячний Вам, пані Тетяно, за такий гарний відгук!

Що ж до Переяславської угоди, то ця подія поклала початок нищення України. І це нищення продовжується й нині. Боюся, що так само буде ще не один рік...

 13.06.2017 08:01  Тетяна Чорновіл для © ... 

Я зазвичай не читаю тут прозу, бо не маю на те часу, на жаль. Ваше болісне оповідання, як одне з винятків, сумом відгукнулося. Вам удалось описати, здавалося б, негативних "героїв" без зайвих звинувачень, навіть з теплотою...
Дочитала з цікавістю, відзначила вдале закінчення.
Нам, а то й дітям і внукам нашим, ще довго прийдеться вичухуватися з відголосків тих совкових бувальщин! (((
Не треба було пхатися в "братські обійми" в Переяславі! (((
Дякую за твір! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +17
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +8
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +40
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +69
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
28.06.2017 © Дарія Китайгородська
28.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
28.02.2010 © Журналіст
27.11.2014 © Серго Сокольник
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди