Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.06.2017 08:31Оповідання
 
30000
Без обмежень
© Ніка Той

Розповіді Сьюзі

Любителям собак

Знічев’я дрімаю у ліжку на м’якенькій подушці, томно споглядаю як порається моя Господинька. Добре, що мені нема чим клопотатись. У нашій собачо-людській зграї я – альфа-самиця, любимиця всіх, принцеса Сьюзі. Спочатку це ім’я не вельми подобалось, та згодом звикла, і хто ще може похизуватись, що її оспівує «ОЕ» : «Сьюзі, мила моя, Сьюзі…».


Як таргани, несподівано виповзли із закутків пам’яті гіркі спогади моїх блукань вулицею, коли безпорадним цуценям молила перехожих про допомогу: «У-у-у. Я загубилась...». Та люди досить дивні істоти, не розуміли благань і байдуже проходили повз мене… Вулиця вирувала: туди-сюди тинявся натовп, ревіли автомобілі. В повітрі снував густий сморід із бензину, старої гуми, асфальту. Від нього добряче заклало ніс й стерся рідний запах домівки…


Плебейські місцеві пси відразу нешанобливо й зарозуміло повелися зі мною, юною витонченою панянкою, погрозливо гарчали і тишком намагались вкусити. Напевно гадали, що спокушуся на їх гнилі, смердючі недогризки. От телепні, це ж не варте мене. Мить необережності – і бридкий кудлатий пес вп’явся мені в лапу… Ледь відкараскалась від них, тікала не розбираючи дороги…


І знову сама. У-у-у. У-у-у. Одна постать вислизнула з людської юрби, підійшла до мене. Щось ласкаво пробурмотіла, почухала вухо. Різкий запах парфумів залоскотав у носі, чхнула. І навіщо люди прагнуть змінити свої природні пахощі, незрозуміло. «Маленька, ти загубилась? Щось не бачу господаря…» – почула лагідний голос. І стало так шкода себе… У-у-у. У-у-у… «Не плач, принцеско», – тепла долоня погладила мордочку. Флюїди несподіваної ласки заворожили мене, стало затишно, зник страх. Дивовижне створіння затиснуло мене в обіймах і продовжило шлях уже разом зі мною…


Ті події назавше прагну забути, як жахливий сон. Тепер мене оточує любов, добробут. «Сьюзі, хочеш їсти?» – перервав роздуми голос любої Господиньки. Велично і граційно біжу на кухню. Мене вже очікує мисочка свіжого м’ясця . Неспішно смакую, як і личить вельможній чистокровній особі. Повернулась у своє ложе, солодка дрімота ще більше навалюється на мене. І знов давні згадки…


Коли дивне створіння принесло мене у свій дім, інші особи людської зграї були зовсім не в захваті. Це я хутко зрозуміла з того, який здійнявся лемент. Вони накинулись на неї, мов оскаженілі вовки на беззахисну вівцю. Та Господинька (тепер так я її називаю) не зважала на верески, все стійко вислухала і наполягла на своєму – і в мене знову з’явилась домівка.


Спочатку між нами виникали певні непорозуміння у вигляді калюжок на підлозі чи перегризених проводів, частих прогулянок вдень і вночі, несанкціонованого нічного гавкоту. Та моя Господинька терпляче і з розумінням сприймала всі ці тимчасові незручності, що не скажеш про інших представників людської зграї. За кожної прикрої нагоди вони здіймали страшний ґвалт у домі. Людська кліка згуртувалась єдиним фронтом проти мене й намірялася віддати геть, десь у село. Я ховалася від тих злюк по закутках й жалібно скавчала, це дратувало їх ще більше. Зі мною охоче гралося людське дитинча, але на теренах війни дотримувалось глибокого нейтралітету. Тільки Господинька безмежно любила мене такою, якою була. Вночі забирала до себе у ліжко, щоб я не тинялась і не потрапляла іншим на очі. А я солодко спала, притулившись до її теплого тіла, як біля своєї матусі.


Минали дні... Собаче товариство цього закутку майже одностайно радо прийняло мене в своє коло. Деякі шавки спершу щось невдоволено дзявкали, та я хутко затулила їм писки, позаганявши під авто. Більше ніяких чвар вже не виникало . Ми охоче гуляли гуртом, теревенили про хлопців, деколи пліткували про наших господарів…


З часом родина Господиньки звикла до мене й відносилась трохи поблажливіше. Та зі мною трапився ще один прикрий випадок.


Якось улітку ми всією зграєю поїхали на дачу. Незнайома така місцина, десь брехали собаки-безхатьки, і майже поруч смерділо старою вівчаркою. Аж тут аромат смаженого на вогні м’ясця залоскотав ніздрі, заволодів усіма думками. Лежала на траві й не спускала з нього очей. Зненацька закурило порохом, темні хмари затулили сонце, від страшного гуркоту позакладало вуха. Ау, ау, наді мною вибухнуло небо. Тікала геть за очі, не розбираючи шляху. Опинилась в напіврозваленій халабуді, забилась в кут. В голові розривались громовиці, серце виривалось з грудей. Коли опанувала себе, на дворі була темна ніч, хоч очі виколи. Тихцем відшукала знайомий будиночок - порожньо, ні душі. Моторошно. Десь здалеку занесло душок злої вівчарки. Галопом повернулась у схованку. Серце голосно гупало, забився подих. Зачаїлася у закутку, а гнітючі думки напосіли на мозок. Хоч би вона не знайшла мене.


Весь наступний день десь поруч тинялись безпритульні пси, я тремтіла й носа не потикала зі сховку. Вночі знову прокралась до будинку – нема нікогісінько. Сумно верталася й кружляла собачими стежками, замітаючи сліди. Зі сльозами згадувала любу Господиньку і картала себе за необачність. Так минула ще одна гірка ніч.


Наступного дня голод вже викручував живіт, нишком виповзла зі схованки. Яскраве сонце на мить засліпило очі, а поруч хрипко дихала вівчарка. В мене мурашки забігали за спиною. Тікала так, що земля здригалася, та вона все рівно наступала на п’яти. І раптом почула несамовитий крик : «Сьюзі, Сьюзі!!!» Це ж голос моєї Господиньки!!! Стрімко розвернулась, перестрибнула через оту псину, й впала в обійми Господиньки . Вона цілувала мене, я похапцем жалілась про свої поневіряння й злизувала солоні струмені з її обличчя…


Вже вдома жадібно наминала і ніяк не могла наїстися. Раптова втома заліплювала очі, я притулилася до Господиньки й розімліло слухала її розповідь. Після моєї нестямної втечі, вона разом з іншими шукала мене до пізньої ночі. Ні з чим повернулась додому. Не спала цілу ніч й плакала. І всіх у домі огорнув смуток. А вдосвіта знову поїхала на пошуки. Потім ще долучились друзі. Цілий день, до глибокої ночі гукали мене, розпитувались у перехожих, розклеювали оголошення, обійшли десятки кілометрів навкруги – і все намарно. Очі моєї Господиньки не висихали від сліз. На третій день пошуків їй впало у вічі, як десь далеко великий пес женеться за білим котом . Вона кинулась наздогін і зрозуміла, що це зовсім не кіт, а я - її принцеска. Бігла, гукаючи мене, й плакала із радощів…


Тепер ми знову разом. Господинька обожнює мене, а я кожною хвилиною завдячую їй . Домашні зраділи моєму поверненню і вже люб’язно ставились до мене. Я все вибачила й не тримаю на них зла, та серце цілковито й назавжди належить моїй рятівниці. А ще було безліч цікавих і веселих пригод, та про це – іншим разом. Мене кличе Господинька, біжу…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.06.2017 Проза / Оповідання
Невідправлений лист
16.06.2017 Проза / Оповідання
Випадковий свідок
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.06.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Романтика метро
22.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Сирія. Нарис. "Кінематограф і черешневе варення"
22.06.2017 © Маріанна / Мініатюра
Пазл
21.06.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вершник без голови
21.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Сирія. Нарис. Знайомство з м. Хомсом
Оповідання
16.06.2017 © Вікторія Івченко
Чорна магія серед білого дня
15.06.2017
Розповіді Сьюзі
13.06.2017 © Ге Орій
Рудий в курсі справи
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 19  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.06.2017 16:39  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую, підправлю... Ще раз спасибі... 

 15.06.2017 16:11  Панін Олександр Мико... для © ... 

Зворушливо.
Може прибрати слово "клаксони", залишити "ревіли автомобілі" - це і ревіння мотрів і сигнали.
Собачка навряд чи знає, чи вживає слово "клаксони".

Пробачте за втручання. 

 15.06.2017 09:54  © ... для Тетяна Ільніцька 

Спасибі... Ця історія базується на реальних подіях. Ще раз дякую... 

 15.06.2017 09:29  Тетяна Ільніцька для © ... 

Гарно написали)) Розповіді про тварин завжди захоплюють. У дитинстві захоплювали розповіді Віталія Біанкі. Це направду цікаво. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +37
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +66
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +56
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
27.11.2014 © Серго Сокольник
27.11.2013 © Андрей Осацкий
21.06.2017 © ГАННА КОНАЗЮК
25.10.2011 © Тая
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди