Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.06.2017 12:41Оповідання
Про родину  Про рідний край  Про Київ  Про душу  
Чорна магія серед білого дня
00000
Без обмежень
© Вікторія Івченко

Чорна магія серед білого дня

Вікторія Івченко
Опубліковано 16.06.2017 / 42176

Олена щоразу йде вулицею повз ченця, який стоїть біля монастирських воріт. Він роздає листівки релігійного змісту, в яких закликає мирян до покори і благочестя. Щоразу Олена перемовляється з ним – про політику, про церкву…

Минулого літа було дуже спекотно, але на ченцеві, як завжди, була довга чорна ряса, вицвіла на сонці, і маленька шапочка. Він якось пожартував: «На пляж піду…» Листівки, які він роздавав, були суто релігійного змісту. Їх не дуже беруть – люди поспішають, ідуть далі. Але є особливий «контингент» – прочани з інших міст не лише України, але й Росії, оскільки монастир належить Московській єпархії.

Тож цього разу Олена – вона працює журналісткою в газеті – наближається до ченця. Виконуючи відповідний ритуал, подає гривню чи дві, а той – чергову листівку. Заклики до миру, християнського благочестя… Хіба це погано? Звісно, ні. Людям потрібне Боже слово… БОЖЕ.

Одній Олениній знайомій було видіння: багато з тих, хто з особливим рвінням служать християнському богові, йдуть… до пекла. Одиниці лише – в так званий рай. Душі людські здебільшого не витримують того екзамену і падають у прірву пекельних мук. За гріхи. Чиї?..

На високій київській горі стоїть монумент – князю Володимиру хрестителю. Цей пам’ятник був зведений у ХІХ столітті за ініціативи дуже багатих людей… Колись Олена досліджувала цю тему і писала навіть про те, що біля підніжжя монумента є таємничі знаки. Десь вона бачила їх… Де саме? Пам’ятник, як казали до революції 1917 р., аспідно-чорного кольору. Якщо придивитися до профілю Володимира – хижий ніс, гостре підборіддя – отримаємо досконалий портрет пожадливого до влади правителя, готового «огнем і мечем» навернути будь-кого… у рабство.

Існує легенда про ніч Сварога, коли народ забуває своє прадавнє коріння, своїх предків – і йдуть під владу чужинців. За переказами стародавніми, коли «зрубали» Божича на Подолі у Києві, праслов’янського хранителя землі нашої, то кияни бігли за ним уздовж берега Дніпрового, і молили-просили:«Видибай, Боже!» ВИДИБАВ. У тому місці нині теж монастир стоїть. Видубицький. Київської єпархії… Але волхви дохристиянські, як відомо, прокляли власний народ на тисячу років – за боговідступництво.


Сьогодні Олена також іде тією вулицею, наближається до ченця, бере листівку, гривеньку кладе… «А що, панотче, – питає, – як воно далі буде?» «Гріхи наші тяжкі, – чує у відповідь. – Переповнили вони чашу терпіння Господнього, покарає Він усіх нас!» «Так-так, – відповідає Олена. – А конкретніше?»

Раптом священнослужитель переходить на суто світську мову і каже:«Народ ненавидить цю владу – всім серцем і всією душею своєю! Він скоро з вилами піде на тих можновладців… Засіли вони по своїх кабінетах – закони неправедні творять!» Олена дивується – хіба ченці так розмовляють?» Але продовжує розпитувати:«Багато є тих, що моляться, навіть і за таку владу, бажаючи миру та благополуччя Україні. Можливо, тяжкі часи минуть, краще стане?..»

І тут чернець не витримує такого невігластва, гнівно махає рукою і, сутулячись, віддаляється від Олени. Він стиха повторює: «Суд Божий гряде! Він прийде – і судитиме усіх! Яке ДОБРЕ, що ви кажете?? Не буде ДОБРЕ вже НІКОЛИ!!!» «Овва, – міркує журналістка. – Виявляється, можна УСІ ГРІХИ на інших скинути, а самим – жирувати?.. Схотіли цей світ білий знищити – і по наших кісточках у свій рай перейти? Непогано влаштовано.

Але ж, за переказами, ОТЕ ПРОКЛЯТТЯ ТИСЯЧОЛІТНЄ повинно вже скінчитися – і народ прозріє! Він уже прозріває…» Про це Олена ніколи не скаже тому ченцю, ба, і не підійде навіть… Після цієї зустрічі їй якось незатишно на душі. Хто ж це так жорстоко експериментує упродовж століть над Україною? Була Держава – Київська Русь… Була й Руїна… І поневолення імперське… І влада радянська… І – Незалежність, яку вкрали знов… Народе, прокидайся! Борони батьківське коріння!


Доволі вже чужі гріхи відробляти – варто власним життям ЖИТИ. Не животіти…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.06.2017 Поезії / Ліричний вірш
"В руді словесній золото знайди..."
22.06.2017 Поезії / Сатиричний вірш
«У травці любо котику лежать…»
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
07.10.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Щастя є
Критика
27.10.2015 © Серго Сокольник
Філософський нарис стосовно навчання поезії
07.05.2017
Одна в кінозалі
16.06.2017
Чорна магія серед білого дня
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 42  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +95
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
12.04.2011 © Закохана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди