Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.06.2017 11:47Повість
 
Третя терція
00000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Третя терція

( 35 )
Меньшов Олександр
Опубліковано 17.06.2017 / 42189

«ВИБУХ АМУНІЦІЇ.

За повідомленнями кореспондента УІС (української інформативної служби) з Болгарії, біля села Севлідже вибухнули великі склади військової амуніції. Під час вибуху біля 500 людей отримали поранені. Є загиблі. Болгарський уряд офіційно заперечує ці відомості. Серед можливих причин подібної поведінки уряду – намагання не викликати паніки серед населення.

РАДЯНСЬКИЙ УРЯД НЕЗАДОВЛЕНИЙ.

Подорож німецького посла Герберта фон Діркстена продовжується. З СРСР він направився в Україну, і цей маневр, судячи з усього не припав Кремлю до вподоби. Відвідування ним нашої держави, а зокрема запланована велика мандрівка, яка пройде по центральним та східним регіонам країни (зараз посол перебуває в Харкові), викликала в радянських газетах цілий потік злобних статей, як на німців, так і на українців. Скоріш за все, це пов’язано з тим публічним порівнянням двох країн, яке вже встиг зробити фон Діркстен перед пресою, і при чому не на користь Кремля… Деякі радянські видання обурені... і в гострих словах нападають на можливість відновлення великої німецько-української співпраці, звинувачуючи обидві держави в тому, що вони, нібито, продовжують підтримувати агресивну політику, стосовно надання незалежності деяким україномовним землям, які на разі перебувають під гнітом радянської влади, а саме кубанських територій, Зеленого, Сірого та Жовтого клинів.

ГОТУЮТЬСЯ ДО 1-ГО СЕРПНЯ.

По повідомленням УІС, в Парижі поліція арештувала біля 100 комуністичних лідерів, які зібралися на нараду в справі вуличних демонстрацій, призначених на 1-е серпня. Французькі комуністи кажуть, що ці демонстрації будуть направлені проти війни та нападок на радянську Росію. Уряд надав наказ, щоб Париж у цей день охороняла поліція та військо, з метою не допустити масових заворушень. Більшовики з СРСР закликають французьке робітництво взяти масову участь у цих заходах, та не працювати на фабриках і заводах 1-го серпня.

РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКА ПРОДОВЖУЮТЬ ЗБИРАТЬСЯ БІЛЯ КОРДОНІВ.

СРСР продовжує збирати війська та сотні одиниць озброєння поблизу кордонів з Китаєм та Україною. Про це повідомляє агентство УІС.

На ріці Амурі червоні війська захопили два китайських воєнних пароплава. З інших джерел повідомляють, що крім того на півночі, в гирлах Амура, росіяни захопили біля 20 торговельних китайських суден. З Токіо та з інших місць повідомляють, що Москва й Пекін проводять концентрацію своїх військ, головно в двох протилежних пунктах Східно-китайської залізниці, а саме біля станцій Погранична та Манчулі. Біля станції Манчулі китайська сторона вже зібрала 7 дивізій піхоти та один полк артилерії, а біля ст. Погранична вони зібрали біля 50 тисяч війська.

Що стосується концентрація російських військ біля наших кордонів на південно-східному напрямку, то згідно з повідомленнями генштабу України, з радянського боку по приблизним розрахункам скупчилося близько 85 тисяч військовослужбовців, а також чимала кількість різноманітної військової техніки.

Москва, отримавши питання нашого посольства про мету подібного накопичення військ повідомляє, що зараз не має в своєму розпорядженні будь-яких коментарів з цього приводу. Є припущення, що Кремль готується к придушенню повстань в Кубанських станицях, або до великих військових навчань.

НОВІ ЧЛЕНИ АКАДЕМІЇ НАУК.

Історично-філологічний відділу Академії наук у Києві вибрав на своєму засіданні членами Академії галицьких учених Філарета Колессу та Михайла Возняка. Немає сумнівів, що цей вибір буде затверджений і на пленумі Академії, а відтак урядом.

ОТРУЄННЯ РИБОЮ!

У Харкові за два останніх дні вже зафіксували сім випадків отруєння в`яленою рибою, яку, зі слів покупців, було придбано саме в магазинах відомого підприємця Кузіна. Наразі, одна людина перебуває у вкрай важкому стані. У зв`язку з цим розпочато перевірку рибної продукції, однак не тільки в місцях покупки, а у всіх подібних магазинах міста. На пана Кузіна складено протокол та накладено штраф в розмірі 350 грн. Ведеться додаткове слідство.

ХАРКІВ ЗАПОЛОНИЛИ ФАЛЬШИВІ ГРИВНІ.

Нещодавно співробітниками харківської поліції в ході проведених оперативних заходів, були затримані троє зловмисників, що розповсюджували підроблені гривні. У них вилучили більше 100 купюр номіналом 2 і 5 грн.

Поліція просить громадян у разі виявлення сумнівних банкнот повідомляти в найближчу поліцейську дільницю або комендатуру. А також детально розповісти про обставини отримання даної купюри (де, в який час, від кого, за яких умов, особливі прикмети особи, від якого отримали купюру, можливе місце її знаходження, напрямок пересування, і т.п.)... Найбільш простий спосіб визначити фальшивку - порівняти підозрілу купюру з оригінальною банкнотою, в достовірності якої ви впевнені. При цьому слід звернути увагу на основні елементи захисту грошей: якість паперу, колір фарби, розмір банкноти.

Поліція попереджає, що за фальшивомонетництво, згідно Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років.

НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК НА ВОКЗАЛІ.

Вчора ввечері на головному залізничному вокзалі стався нещасний випадок з громадянином А.В., який, скочивши на ходу руху поїзда на підніжку вагона, не втримався і впав. В результаті у А.В. зафіксовано роздроблення обох нижніх кінцівок.

ОБ’ЯВИ

*ГОСПОДАРСТВО, загальна ділянка 1 3/4 волоки, чималий овочевий город, цілий засаджений і засіяний, розташований біля твердої кам`яної дороги. Будинок з 6 гарними кімнатами, поряд стайня для корів і коней, 10 молодих дійних корів, 3 молодих коня, 200 курей. Рідко де ще можна знайти таке доглянуте господарство. Ціна 21, 000 грн. Господарство приносить біля 800 грн. щомісяця. По адресу звертатися в редакцію газети.

*ВЕЛИКЕ господарство, 2 1/2 волоки, овочевий город, фруктовий сад, засаджений різним урожаєм, через город перепливає невеличка ріка. Знаходиться в 2 км від містечка. Є будиночок, 8 великих гарних кімнат, веранда через цілий будинок, гараж і другі забудовані господарські знаряддя, майже все нове. 2 дійні молоді корови, 1 ялівка, 2 коня, 400 курей, 30 качок, 24 гуски. Господарство як найліпше загосподарьоване, приносить понад 250 грн. тижневого доходу. Ціна 28, 000. По всім питанням звертатися в редакцію газети».

«Південний край», №137, Харків, 25 липня 1929 р.


Ох, мене і вимучили! День видався такий, що просто жах! Так що коли ввечері я нарешті вибрався з управління, та вдихнув на повні легені прохолодного повітря, пройнятого густим запахом троянд – то більшого блаженства важко було собі уявити.

Отже, стою, поглядаю в потемніле небо, рахую перші зірки. І тут раптом розумію, що мені нікуди йти. Мало того, невідомо де мої речі. Де валіза? Де друкарська машинка, врешті решт?.. А ще їсти дуже кортить.

Де дівся Сокіл? – згадав я про Ястржембського.

Опираючись на милиці, вийшов з двору, та озирнувся. І дійсно, куди мені зараз йти? Мабуть, в поліційну комендатуру… Більше нікуди.

Спитав у перехожих, куди рухатися, та пошкандибав по тротуару.

А взагалі, це типова поведінка для тих, хто має хоч яку владу, бо її ж треба продемонструвати, - сердився я, а разом і зі мною – мій живіт, якій бурчав, немов скажений. – Спочатку насильно затягнуть до себе, залякають, а потім, навіть не вибачаючись, виставляють за двері…

Прохання тієї трійці контррозвідників я виконав, можна сказати, досконально. Розписав і «від», і «до». Включив в свій текст власні роздуми, припущення, навіть додав поради, розписав що робити. Загалом, поставився до справи з ентузіазмом.

А й вірно! - розмірковував пізніше. - Можливо, очі контррозвідника замулені, а мої нотатки дадуть їм зайву їжу для роздумів.

Наївні роздуми… згодний… Але інакше поступити не міг, бо вважав за потрібне надати допомогу, бо так виховали. Мені здавалося, ніби я чітко схопив суть і Білого, і того ж Рибакова. Що розумів їх натуру. Прорахував можливі кроки. Якщо так – то моїм обов`язком буде поділитися своїми знаннями. А не схочуть їх прийняти – то це вже буде на їх совісті.

В описі я більше робив упор на Рибакова... Судячи з усього, він єдиний, хто зараз залишився з групи Банкіра. Варто було б розшукати ту жінку, з якою він нібито жив (якщо це, звісно, не його вигадка). Ту саму, у якої чоловік махновець, загиблий на війні. Друге, якщо Рибаков дійсно жив в Страсбурзі, можна копнути і в цей бік. Він же розповідав, ніби там зацікавився автомобілями, їхнім устроєм... Отже, він добрий механік. Десь повинен «засвітитися».

Читали мою писанину не дуже довго. Чепурун швидко пробігся по рядках, потім передав папірці своїм товаришам, і наостанок задав кілька незв`язаність між собою питань.

Отже, я відбився від контррозвідки, при чому самостійно. Допомоги не від кого так і не було. Виходить, нібито наша контора «скинула» мене директорату, немов непотрібну дрібничку. Ніхто не прибіг витягувати з лап контррозвідки... Якщо це так, то, або моя доля наверху вже вирішена, і по приїзду в столицю я буду розгрібати папери в архіві (в кращому випадку). Або мене виженуть.

Подібних думок я вже не боявся, як колись першого разу. Відтепер навіть з викликом чекав розв’язки. Вирішив, що проситися назад не буду ні в якому випадку. А якщо відправлять в архів, то піду сам… Подамся в адвокати. Чорт із цієї поліцією!

Взагалі, Ванятко, треба вже визначитися – або ти борешся, або йдеш іншим шляхом.

От, які в тебе плани? Ким себе бачиш? Прийшов час визначатися. Треба бути реалістом.

І тут думки відкотилися до Оксани. Раптом подумалось, а що мені робити? Вона в Хортиці, я в Києві – нас розкидує, розтягує один від одного, хай йому грець...

До речі, а які взагалі у нас відносини? Адже ми толком не говорили ані про майбутнє, ані про те, що насправді відчуваємо… І дійсно, що я до неї відчуваю?

Після цього питання нахлинуло якесь роздратування. Мабуть тому, що відповідей немає… І взагалі все кудись котиться, а я ніяк не можу опанувати ситуацію.

Йти було важкувато. Три рази зупинявся перепочити.

Дістався комендатури втомлений, злий та ще й голодний. Поки там роз’яснив хто такий та чого хочу, думав збожеволію.

Звичайно, що в такий час в комендатурі начальства вже не було. Черговий офіцер роздивився мене з ніг до голови з видом втомленого чоловіка. Його посмішка виглядала настільки жалюгідною, що мені навіть стало його шкода.

-Почекайте тут, - кивнув він на лаву, біля вікна. – Спробую вияснити ситуацію.

Сказав та кудись пішов. Я сів, відставив милиці, та почав терти натомлену ногу. Десь за хвилину поліціанти провели та посадили на сусідню лаву якогось бороданя, наказавши йому також щось чекати.

-Вас тут за що тримають? – раптом звернувся до мене цей чолов’яга.

Я навіть не відразу зрозумів, чого він хоче. Подивився в його карі очі, які з цікавістю бігали по моїй персоні, та тут же заявив:

-Взагалі, я поліціант.

-А-а-а! – протягнув бородань. Його погляд зупинився на милицях. – Щось трапилося?

-Щось! – відрізав я. Розмовляти з цією особою не хотілося.

-А що саме? – наполегливо ліз до мене в друзі цей чолов’яга.

Я скривив свою пику, хотів сказати якусь різку річ, може і лайку, але стримався та вирішив перейти в контратаку. Подібна тактика могла легко збити цікавість у цього незнайомця.

-А ви тут за що сидите? – спитав його суворим тоном. – Що наробили?

-Я? – здивувався чоловік. – Прийшов писати заяву… А вони все тягнуть, все їм ніколи… Мене ж ошукали! Обдурили! Ви чули, кажуть в місто завезли три вагони фальшивих грошей?

-Хто завіз? – розгубився я.

-Уряд! Хто ж ще! – чоловік посміхнувся, але якось дурнувато.

-Чого б це уряд сюди віз фальшиві гроші?

-Бо треба розраховуватися з людьми, а в казні пусто! – впевнено заявив бородань, ніби сам працював в казначействі. – І ось вони й придумали цей фокус. Видають зарплатню, а в магазинах та на ринку тобі відмовляють, і кажуть, що гроші несправжні!

Відтепер я не то щоб здивувався, а навіть розгубився. Подібних чуток, та ще настільки нахабних, ніколи не чув.

-Відтепер по місту гуляє сила силенна фальшивок, - заявляв бородань. – Я сам бачив! Бачив! – очі у чоловіка вилупилися, немов у жаби. - Мені ось сьогодні на ринку підсунули дві гривні. А трохи пізніше, я і з’ясував, що вони не справжні… Вірніше, відчув. Прийшов писати скаргу!

-Як це, відчули? На дотик? Фактура паперу не та?

-Та ні! Вони мені самі сказали.

-Хто?

-Та гроші, то ж ще! А потім почали насміхатися… розповіли про вагони… про змову… А я твердо вирішив: треба скаржитися!

-На кого? – я взагалі перестав розуміти, що відбувається. Які такі «гроші, що говорять з людьми»?

-На уряд, звичайно! – сердито промовив бородань. – На уряд скаржитися! Дурять нашого брата!

-Отже, купюри з вами розмовляли, так? І що казали?

-Розповідали, які в них є відмінності… А ось подивиться самі, - і чоловік протягнув мені три купюри, номіналом в дві гривні. – Оця – підробка. А інші – справжні.

Я взяв, почав роздивлятися, але так і не побачив нічого екстраординарного. Гроші, як гроші. Сказав про те бороданю.

-Ну як же! – збуджено крикнув він. – По-перше, банкнота нова, а сама м’якенька… Відчуваєте? Ні? Гаразд, дивиться на малюнок! Тут… і тут… Бачите різницю?

-Нічого я не бачу, нічого не відчуваю. Для мене ці купюри абсолютно ідентичні… тільки номери білетів різні, та підписи голови банку. Ось і все!

-Вдивиться… уважніше вдивиться! У селянки серп закороткий… в написі «Українська народня республіка» - всі літери «н» мають рисочку ближче до середини, а повинні бути більш підняти доверху… на гілці калині шість ягідок, а треба сім…

Як я не вдивлявся в купюри, але ніяк не міг виявити різницю між ними. Особливо, що стосувалося висоти рісочки (на мою думку, вона усюди була на одному рівні) та ягідок (цих взагалі не можливо перерахувати, бо все зліпилося в одну кучу).

-Це каже про добру якість фальшивок! – впевнено казав бородань. - А у вас в комендатурі про те знають, але прикидаються, що не розуміють… тому і не хочуть, щоб я писав скаргу. Ігнорують.

Підійшов чотар. Він почув останні фрази та сердито промовив:

-Відчепись від пана офіцера! Ви не звертайте на нього уваги, - наблизився до мене поліціант. – Це ж Лесь Сиденко! Той ще каламутник. Ходить по місту, людей з пантелику збиває, та чутки усілякі пускає!

Чотар тут же зробив непомітний для бороданя знак, мовляв, той несповна розуму.

-Я не каламутник! - обурився Сиденко. Він навіть вскочив, але наштовхнувшись на колючий погляд поліціанта, сів назад. – Покажіть ваші гроші! Нумо!

Чотар всунув під ніс Сиденку якусь купюру.

-Фальшива! – сердито кинув той. – Це також фальшивка!

-Та йди ти в дупу! – розсердився чотар, різко вихоплюючи банкноту.

-Кажу, що ви всі у змові! – бубонів бородань, зиркаючи очима на всі боки. - Викликайте когось з казначейства! З державного банку! Звіть експертів!

-Та викликали вже! – відмахнувся поліціант. – Йди ось туди…

-Навіщо?

-Будеш писати свою бісову скаргу.

Проводивши бороданя, чотар повернувся, присів поряд та почав пояснювати:

-Ви не ображайтеся на нього. Він зовсім нешкідливий. Просто… постійно на щось скаржиться. То прибігав писати заяву, ніби за ним усі стежать, особливо лаявся на жінок з базару. Буцімто ходять за ним та дивляться, що робить. А то був випадок, він розповідав, що його викрали… а виявилось, що заблукав… Лікарі кажуть, що у нього у мозку якась вада…

-Так він хворий? – поцікавився я.

-А то!.. Знали б ви, пане офіцеру, які нам муки з його скаргами. Начальство вимагає реагувати. І починаєш копати, шукати того, чого немає.

-Ну так не фіксуйте в своєму журналі його заяви.

-Ага… спробуй не зафіксуй! Він такий верткий, що в міського голови дійде. А той на ножах з нашим начальством… почне писати у столицю, що ми не реагуємо на скарги населення. Вже таке було!

-Тю! Раз цій Сиденко хворий, то відправте його в лікарню.

-Марно. Він же не буйний. Нікого не ображає.

Чотар встав, збираючись кудись йти.

-І що, ви дійсно визвали експерта? – запитав я.

-Та визвали, хай йому грець! Треба ж відреагувати на заяву!

Мені стало цікаво, чим закінчиться ця історія. Я взяв милиці, пішов слідом за чотарем.

Десь за чверть години привезли якогось чоловіка. Представили його, як працівника місцевого казначейства. Судячи з його невдоволеного виду, він не особливо радів бути експертом. Мабуть, тільки повечеряв, збирався відпочити, а тут приїхали та потягнули в комендатуру.

-Показуйте! – сердито промовив цей працівник. А сам зирк-зирк оченятками, аж дірки пропалює.

Привели бороданя і той протягнув усі свої купюри.

-Ось, дивиться! – збуджено викрикував Сиденко. – Дивиться, що людям підсовують!

Чиновник взяв купюри, зобразивши на обличчі таку нудотність, що хоч вішайся. Десь хвилин п’ять, він мусолив ті папірці, а потім твердо заявив:

-Це все справжні гроші!

-А-а-а! Брехня! – завертівся Сиденко. – Ви навмисно так кажете…

-Все точно? Купюри справжні? – перепитали у чиновника.

Той з пихою окинув поглядом усіх присутніх, і сердито кинув: «Так».

Поліціанти зітхнули з полегшенням, підхопили Сиденко та з радістю потягнули того до виходу. Ще секунда, і я думав тому бороданю надають ляпасів - так він вже дістав хлопців своїми скаргами. Вони не звертали увагу на його крики, а я, між тим, наблизився до «експерта». Чесно кажучи, мене чогось гриз якісь черв’ячок.

-Як ви те знаєте, що гроші справжні? Я, скажімо, такий собі пересічний громадянин, тому дайте раду - які вказівки доказують, що купюри не фальшиві.

-Ви теж… з поліції? – запитав чоловік. А хотів мабуть сказати «з компанії бороданя».

-Так… тільки зі столиці. Кичинський Іван Антонович, молодший агент карного розшуку.

Чиновник подивився на милиці. Його обличчя вже перестало бути пихатим. Він випростався – зрозуміло, я ж зі столиці, не місцевий служака.

-Чесно кажучи, з наскоку це не об’яснити, - промовив чоловік. А я відмітив, що він навіть не представився. – Є якась купюра?

-Нажаль, ні.

-Добре, зараз ваші колеги підійдуть, спросимо у когось з них, та я продемонструю.

Ми присіли на лаву в очікуванні поліціантів.

-Гроші то зло, - посміхнувся я, намагаючись трохи подражнити напруженого чиновника. – Вони зводять людину з розуму. Як Сиденко, наприклад – вони з ним розмовляють… А ось ви, працюючи за грошима – як себе почуваєте?

-Добре почуваюся… А взагалі, гроші – це велика містифікація, - кивнув головою чоловік. – Вони, як той Гамельнський щуролов, який за допомогою своєї флейти запаморочив голову дітям… а в даному випадку – всьому цивілізованому світу.

-Гарне порівняння. Завжди дивувався, чому ми так полюбляємо гроші, а ви надали прекрасну відповідь! А скажіть, якщо купюри добре підроблені, чи можна їх вважати за справжні?

-Це як?

Не знаю чому, але мене потягнуло в філософські хащі. Чи може це так діє нудьга?

-Давайте ось що уявимо, - почав я, склавши руки в замок. - Якимось чином ви створили яблуко. Не виростили в саду, а саме створили чи то якимось науковим, чи то чарівним способом. Уявили?

Чоловік на мить задумався, та, погодившись, кивнув головою.

-Тоді скажіть мені: чи буде яблуко вважатися реальним яблуком? – запитав я без жартів. – Адже воно має ті ж самі властивості, той самий хімічний склад… його навіть можна з’їсти… Ну так що?

-Це буде штучне яблуко.

-Я питаю – воно буде яблуком, чи ні? Якщо річ стовідсотково схожа на іншу річ, вона ідентична їй. Адже так?

-Чого ви хочете добитися? – нахилився вперед працівник казначейства.

-Так чи ні? Скажіть, будь ласка. Це просте запитання.

-Гаразд… яблуко, якщо воно має всі властивості яблука, буде саме яблуком. Ні грушою, ні малиною… ні мавпою чи слоном… Воно буде яблуком. Ви задоволені?

-Добре, перейдемо к другій ланці наших розмірковувань. Якщо людину загіпнотизувати і дати їй кусок ковбаси, при тому переконати, що вона тримає яблуко… і впевнити її, що й на смак це також яблуко… чи буде тоді вважатися, ніби цей кусок ковбаси насправді яблуко?

-Овва! Як все заплутано… Ну, добре, скажу що для мене - ні… а для тієї людини – скоріш, буде - так. Все залежить від точки зору спостерігача. Вірніше, від тих переконань, від його віри…

-Тобто, для когось все ж реальність зміниться? І може постати питання: хто з цих двох насправді бачить істинне становище речей… адже ні один, ні другий не знає напевно, хто з них загіпнотизований. І чи є це кусок ковбаси, чи може все ж яблуко. Або взагалі – слон… для третьої особи. І чи буде відтепер це вважатися брехнею?

-Ви натякаєте, ніби я не в змозі відрізнити фальшиві купюри від справжніх? Ставите під сумнів мої знання, мою профпридатність? – насупився чиновник. Він розгублено оглянувся навкруги. Очевидно, шукав поглядом поліціантів. Напевно думає: «І чого цей кульгавий до мене причепився»?

-Мене останнім часом привчали до думки, що не все здається таким, яким вважається… Той гіпноз, про який я говорив, насправді - інформація, знання, що заклали в нас з дитинства. Це наша віра, наш Гамельнський щуролов з дудочкою... Ви згодні?

-Напевно.

-Раніше, наприклад, вважали, ніби небо тверде. Що за морем живуть дракони. Що наша Земля пливе на великій черепасі. А зараз за океаном існують інші материки та держави, в небі літають аероплани, дирижаблі та повітряні кулі. В книгах пишуть про ракети, про польоти на інші планети… Це може стати реальністю вже років за тридцять. А що скажете, можливо нас усіх загіпнотизували? А насправді, ми ті ж дикуни, на кшталт індіанців з Південної Америці, які все ще вважають, ніби під землею живуть демони, а в небі – боги. Що тварини розмовляють…

-Нічого такого я не вважаю! А взагалі, ми самі себе гіпнотизуємо, - відмахнувся чоловік. - Оточили себе ілюзіями.

-Овва! Та виявляється, ви філософ!

-Я просто підтримав ваші розмірковування. В них щось є…

-А знаєте, – я нахилився вперед, та зашепотів, немов хотів розповісти щось таємне, - якщо жити всередині печери, то неможливо уявити світ поза нею. Лише видумати… Ось припустимо, людина народжується. Виповзає з своєї печери… Вибачте за настільки дивне порівняння, але якщо ми перейшли в «високі матерії», то так буде доречне. Отже, людина виповзла з печери, і світ навколо вражає її своїми дивами. І нікому пояснити що до чого, окрім тих, хто виповз раніше. Ось вони і гіпнотизують, так би мовити, нашу свідомість. Вони стають щуроловами, і розповідають, що оце яблуко, що оце ковбаса… там слон, мавпа…

-Але ж колись був дехто, хто, як ви кажете - «виповз» самим першим. Хто ж тоді гіпнотизував його?

-Ви про Адама? Єву? Вони навчалися у Бога, - посміхнувся я.

-А той у кого?

-А той створив весь цей світ з нічого.

-І як це розуміти?

-Бог його знає! – скаламбурив я.

-Якщо ми зараз будемо продовжувати в тому ж дусі, то врешті решт договоримося до того, ніби навкруги анічого не існує, крім нашої уяви. Нічого та нікого… Що ми навіть розмовляємо самі із собою, а не з іншими людьми!

На щастя працівника місцевого казначейства, до нас підійшли поліціанти.

-Ви обіцяли показати, як відрізнити купюри, - кинув я.

Чиновник попросив чотаря дати йому якусь банкноту. Той живо протягнув кольоровий папірець.

-Ось дивиться, - почав експерт і раптом замовк, розгублено кидаючи: – А вона ж несправжня… Ви що ж, мене перевіряєте?

-Що? – майже в один голос здивовано вигукнули поліціанти.

Чиновник все ще крутив гривню в руці, пильно вдивляючись в неї.

-Це підробка! – вже більш впевнено промовив він. – І добра підробка.

-А мої? Подивиться на мої? – поліціанти один за одним почали протягувати купюри.

-Як діти! – посміхнувся я, беручи свої милиці та збираючись підвестись.

І раптом в коридорі з’явилася фігура Сокола. Він помахав мені рукою та швидко наблизився.

-Думав, що тебе все ще тримають в директораті, - підморгнув він, хоча мені було не до жартів. - Голодний?

-Ще б пак! – я врешті решт підвівся, та зробив пару кроків.

-А що тут відбувається? – запитав Віктор Львович, дивлячись на галасливий натовп.

-Щуролов ловить діточок, - іронізував я.

-І хто з них щуролов?

-Той, в кого чарівна дудочка.

Чиновник почув мою шпильку та прошипів, немов сердитий кіт:

-Даремно ви смієтеся! Нам видали циркуляр, в якому вказується, що зараз всередині країни з’явилося багато фальшивих гривень… Чи ви вважаєте, що їхати в комендатуру в якості експерта, це було моє власне бажання? Так би мовити - обов`язок громадянина?

-Мова не про вас, шановний експерте, - промовив я. – Здається, в місті… навіть в країні з’явився ловкий щуролов. Жаль, що його бачить лише той, хто трохи несповна розумом. На вашому місці, я б ще раз перевірив гроші Сиденко.

-Я дивився! Я уважно дивився! – але мені вже було не цікаво слухати працівника казначейства.

Я відмахнувся та пішов собі геть. Сокіл ще пару секунд розглядав метушню поліціантів, а потім рушив слідом за мною. Ми вибралися з комендатури, та за півгодини доїхали до якогось ресторану. Сокіл, за своєю звичкою, заказав дорогих страв і коньяку, та ми добре повечеряли.

-А бачиш, - промовив Віктор Львович, ледь ми вгамували голод, - я з’ясував в чому справа. Здається у наших колег з директорату все руйнується майже під носом… Знаєш, чому вони так на тебе розсердились? Бо у них дехто втік.

Я скривився. Щось розгадувати шаради сьогодні не в настрої. Тому попросив пояснити більш зрозумілою мовою.

На сусідньому стільці хтось залишив газетку. Я чисто рефлекторно взяв її погортати.

-Виявляється, вони затримали в Одесі Рибакова-Фріда… твого псевдо-водія вантажівки, - розповідав Сокіл, потягуючи коньяк та закусуючи «ніколяшками». (Віктор Львович навіть тут вже встиг привчити офіціантів до своєї улюбленої закуски.) - Він чи з переляку, чи захищаючись, чи ще з якихось причин, розповів про заслання Білого, додав і про себе, та таке інше… Контррозвідка аж з штанів вистрибнула на радощах. Уявляю, скільки там людей вже вішали собі на груди медальки в зв’язку з тим, що упіймали небезпечного шпигуна! А він візьми та і втечі від них.

-Борис втік? – здивувався я.

-Та ще й зухвало! Перебив охорону, переодягнувся в їх однострої і дременув світ за очі. Крім того… як вже зрозуміло… загинув і Банкір… Все що тепер є у директорату – це ти, мій друже!

І Сокіл раптом розреготався, ніби скажений. Я аж відхилився убік. Здається, Віктору Львовичу був дуже приємним факт того, що контррозвідка проґавила злочинця.

-Невже Рибаков зізнався в шпигунстві? – знову потворив я.

-Буває, щоб врятуватися, треба розповісти правду, - все ще сміючись, сказав Сокіл. – Це притупляє увагу… адже ти вважаєш, ніби ворог здався, оскільки почав «говорити».

-Але ж він все одне видав своїх товаришів!

-Кого? Банкіра? Так він мертвий… А про себе, судячи з усього, Рибаков-Фрід сказав лише побіжно. Типу, був засланий… допомагав… а сам - дрібна сошка… Кого кинулись ловити контррозвідники? Звичайно, що Білого! А Рибаков тим і скористався… Ось так!

-Слухайте, якщо Макар здав Банкіра… але той виявився мертвим… не могло бути так, що Рибаков про те знав?

-Тут є зв`язок, але справа в тому, що пройшов зовсім невеликий проміжок часу між смертю Білого та повідомленням про те, що він шпигун, а не підприємець. Тут одне з двох: або твоєму шоферу пощастило, або він провидець, та знав, що Банкір загине.

-Або є ще хтось.

-Це як? – не зрозумів Сокіл.

-А так: десь живе такий собі чаклун, який допомагає Рибакову.

-Це що? Жарт? Чи алегорія? – нахилився вперед Віктор Львович.

-Занадто все просто… Я казав це і контррозвідникам. «Галка» втонула, Банкір втонув… вибухівка частково втонула, частково знайдена на судні… Ніби і кінець справи. Типу, втрутилося боже провидіння, та наказало злодіїв за допомогою природи. Хоча є одна погана звістка: Рибаков втік…

-Так, дійсно занадто просто.

-А скажіть мені, Вікторе Львовичу, ви в подібний збіг вірите?

-Скажу тобі, що в житті завжди відбуваються прості речі. Все ускладнює лише людина, бо через свою недовірливу природи, шукає якісь підступи, заговори.

-Добре… добре… Тоді може розповісте мені, хто такий Рибаков-Фрід.

-Тобто? Ти на що натякаєш?

-На те, що справа не закрита.

-Нумо, пояснюй!

-Гаразд! Поїхали… Поки я сидів запертий в кімнаті, ось про ще думав: у Банкіра була фірма… Його, чи не його – не в тому суть. Головне, що він володів суднами. Одне з них – «Галка». Вона вже розсекречена, тому і затоплена. А що з іншими пароплавами? Де вони? Де люди, які на них працювали? Де взагалі усі люди «Капели»? Невже немає ані сліду?

-Продовжуй, - кивнув головою Сокіл.

-А що тут казати: нам демонструють відкриту долонь, в якій нічого немає, хоча тільки-но там знаходилась купа усіляких речей. Фокус! Так?

-Що ти хочеш сказати? Нас дурять, а ми і не бачимо?

-Всяка фірма, всяке підприємство має вести ділові папери: договори, угоди, бухгалтерські розрахунки… Вони повинні спілкуватися не тільки з клієнтами, а й з перехожими… навіть зі своїми конкурентами…

-Ну тут тебе трохи охолоджу: одеська контррозвідка, як мені повідомили, зараз копає в усіх напрямках.

-Запізно вона копає! Здається, банда Банкіра та Рибакова вже зробила все, що запланувала. Нам залишається лише спостерігати.

-Може ти навіть знаєш що саме вони запланували?

-В самій Одесі… та що там – в Україні – є стільки об’єктів, на яких можна провести диверсію… Ми не з того боку заходимо! Я розмовляв з Банкіром, бачив його настрій… і мені вважається, що він готував дещо грандіозне!

-Готував, але не встиг. Та і «грандіозне» - це занадто надуманий термін.

-Пам’ятаєте, з чого почалась Велика війна? З банального пострілу в ерцгерцога Франца Фердинанда. А це, між іншим, стало тим самим «грандіозним кроком», який призвів до страшної бійки між народами. Я не кажу, що нас очікує таке саме, але заспокоювати самих себе – це злочин.

Сокіл знизав плечима та допив свій коньяк.

Я ж продовжував сердитися. Не знаю, може на себе, може на інспектора, а може взагалі на те, що все навкруги буквально валилося з рук.

-Нумо, підемо відпочивати? – запитав Віктор Львович, одночасно даючи знак офіціанту підійти до нас.

-Може і підемо! – огризнувся я, хоча сам все ще продовжував гортати газету. Рухатися не хотілось. Втомився – немає слів.

Інспектор по-панські розрахувався з офіціантом, навіть дав тому більше того - «на чай», та підвівся.

-Чого там розглядаєш, мій друже? – спитав він, надягаючи піджак.

-Що тут написано? – я протягнув Соколу газету, демонструючи чорно-білі фото.

-Тут? – беземоційно перепитав він. – Щось про судна… А що?

-Що написано на цьому борту?

Віктор Львович нахилився вперед та втупився в напис.

-«Херсон», - голосно промовив інспектор, і здивовано подивився на мене. – Тут написано «Херсон». І що?

-Ми тільки згадували про фокуси… А ось нам і відповідь на них!..

2017 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.06.2017 Проза / Повість
Третя терція (( 34 ))
17.06.2017 Проза / Повість
Третя терція (( 36 ))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
29.06.2017 © Арсеній Троян / Оповідання
Каструля-рок
28.06.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Коли б свині крила…
28.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки / Есе
Есе на твiр Т. В. Белiмовой "Зайва хвилина"
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Короп Карл
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Коли твоя дівчина вагітна…
Третя терція
19.03.2017
Третя терція (( 1- 3))
08.06.2017
Третя терція (( 33 ))
17.06.2017
Третя терція (( 35 ))
28.06.2017
Третя терція (( 37 ))
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 55  Коментарів:
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +21
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +9
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +40
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +70
ВИБІР ЧИТАЧІВ
28.06.2017 © Дарія Китайгородська
20.01.2011 © Михайло Трайста
12.04.2014 © СвітЛана
27.11.2014 © Серго Сокольник
28.02.2010 © Журналіст
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди