Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.06.2017 02:37Бувальщина
Мемуари  Про життя  
Найзаповітніша мрія
40000
Без обмежень
© Борис Костинський

Найзаповітніша мрія

Борис Костинський
Опубліковано 18.06.2017 / 42201

У моєму дитинстві і юності багато однолітків мріяли стати космонавтами або полярниками, або ж, у найгіршому разі, директорами м`ясних магазинів. Я ніколи не літав у хмарах - моя заповітна мрія була простою до примітиву - я жадав, щоби у нас в квартирі був теплий санвузол. Забігаючи далеко вперед, скажу, що ця мрія в повному обсязі здійснилася лише 25 лютого 1994 року - в день нашого з дружиною приліту до США... Але зараз я не буду про Америку. Я хочу розповісти вам про моє життя в 60-70-х роках минулого століття.

Отже. З Остерського пологового будинку мене принесли в однокімнатну квартирку в чотириквартирному одноповерховому будинку по вулиці 1-го Травня. Поруч стояв інший, точно такий самий будинок, а двір у цих будинків був один. У дворі було: 4 смітника, 5 нужників і 5 сараїв, в яких сусіди тримали трьох свиней і одну корову. Вода була в колонці в 50 метрах від нашого двору. Квартири в будинках мали пічне опалення. Само-собою, що ні про які ванни та унітази в цих будинках і мови бути не могло. Але ніхто від того не панікував і не колотився - так жила тоді АБСОЛЮТНА більшість людей в СРСР.

Мої молоді читачі можуть запитати: а як же милися люди в таких умовах? Ну, ось про це я і хочу розповісти детальніше.

До 10 років мене мили на кухні біля грубки. Процедура була простою - в суботу або в неділю бабуся кип`ятила відро і дві великі алюмінієві каструлі води, мене ставили в балію і мили. Цієї води цілком вистачало на всі потреби. Після досягнення мною 10 років, на сімейній раді було прийнято рішення, що я вже цілком дозрів для походів з батьком в Остерську міську лазню.

Остерська лазня була побудована на початку 20-го століття на гроші, зібрані єврейською міською громадою. Цей факт зафіксовано в історії міста. Лазня являла з себе приземкувату будівлю барачного типу з маленькими, зафарбованими білою фарбою вікнами і кочегарнею, що прилягала до будівлі ліворуч від входу. Лазня працювала три дні на тиждень: з п`ятниці по неділю. На великі свята радість помитися надавалася радянською владою і в додаткові дні.

В холодну пору року у лазні завжди було повно людей. Щоб потрапити до помивочної, ми чекали з батьком не менше години в черзі, яка завжди гнітила мене мерзотними запахами. Мужики, що сиділи в коридорі, смерділи поганим тютюном, нафталіном, потом та перегаром. Але діватися було нікуди - ми сиділи і чекали урочистого виходу горбаня-банщика Петра (Петро став горбанем в дитинстві, впавши з даху хати на землю), який оголошував: "Хлопці! Є два шкапчика. Заходьте!" Ура! Ми входили в передбанник і окупували звільнену шухлядку для речей. Долівка в передбаннику завжди була брудною та холодною і шльопати по ній босими ногами було бридко. Шльопки-"в`єтнамки" у нас з батьком з`явилися тільки десь в середині 70-х, а до цього ми ходили "як усі" - босоніж.

По дорозі в помивочний зал ми з батьком витягали з ванної, наповненої водою з крутою хлоркою, пару алюмінієвих тазиків і пірнали в жаркий рай помивочної. А вже там... О, це було розкішно! Вода, багато гарячої води і пари! Процедура миття була наступною: ми знаходили місце на топчані з мармурової крихти, прилаштовували наші тазики з мильницями і мочалками, і починали кайфувати. Спочатку слід було піти до одного з двох кранів і наповнити таз гарячою водою. Потім, приладивши цю річ на топчані, потрібно було занурити віхоть у воду і намилити її шматком мила. Про мило - кілька окремих слів. З-дебільшого, ми користувалися "Суничним" або ж "Дитячим" (14 коп. за штуку), але дуже багато мужиків в ті роки милися "простим" "Господарським" милом - найдешевшим з усіх існуючих, чий вигляд не змінювався з часів Громадянської війни: сірий і смердючий брусок. Шампунь з`явився в нашому побуті десь на початку 70-х, а до цього голову ми мили тим самим милом. Голова потім страшенно свербіла, але... Спасибі КПРС і за це! Як я вже сказав, на початку 70-х радянська влада ощасливила нас шампунем "Івушка". Це було звичайне рідке мило зеленого або жовтого кольору із запахом мерзотного одеколону. Пляшки цього шампуню були зі скла і горбань-банщик постійно лаявся на тих, хто проносив цю біду до помивочної: "Розіб`єте мені, а люди собі п`ятки поріжуть! Милом мийтеся - не пани!"

Трохи пізніше в місцевому універмазі став продаватися (по блату, ясна річ) ризький шампунь "Бурштиновий". Це було вже просто атас! Бляшаний тюбик з приємно пахнучим, бурштинового кольору вмістом. Вже на початку 80-х з`явилося сирійського виробництва мило німецької фірми "Fa" і тієї ж фірми - шампунь. Після цього ми зрозуміли, що якість нашого життя досягла абсолютного апогею - бажати ще чогось більшого було вже просто непристойно... Але я забіг далеко уперед - давайте повернемося до остерської лазні початку 70-х років.

У чоловічому відділенні (ексклюзивно!) була парна з вологою парою (російський стиль). Я туди ніколи не ходив - ставало погано, а батько завжди робив по три 10-хвилинних заходи. Парився він березовим або дубовим віником. Ці віники він варганив в літню пору і сушив їх на мотузці, розтягнутій на горищі нашого будинку. У багатьох мужиків були такі ж самі віники і вони вихвалялися один перед одним якістю і запахом їхніх банних помічників...

Крім кранів з окропом і холодною водою, в помивочній були два души. До душу завжди стояла черга і помитися під ним вдавалося не дуже довго: "Годі, пацан, іди вже до батька!" Ну, пару хвилинок радості - теж щось...

Після миття майже всі мужики і баби (у жінок було відділення в лівій частині бараку) сідали в коридорі "відійти". До середини 70-х років там був буфет, де продавалося пиво на розлив і іноді (у свята) - пляшкове. В асортименті цього ганделика (так остряни називали питні точки) були плавлені сирки "Дружба", круті до чорноти жовтків яйця, ковбаса "Краківська" (дика розкіш, яку майже ніхто ніколи для закуски не купував - ціни були не державні, як у Чернігові та Києві, а комерційні - в два рази вище), консерви "Кілька в томаті", коржики "Зірочка" і цукерки-смоктушки. Батько завжди брав мені пляшку лимонаду "Дюшес" чи "Буратіно", а собі - келих пива. Пити лимонад прямо з пляшки здавалося мені великою крутизною - я був схожий в ці моменти на хвацького штатівського ковбоя, котрий пив загадкову кока-колу в якомусь ендеерівському фільмі за участю незмінного Гойко Мітича...

Вельми часто мужики діставали з кишені "грамульку" або "чвертку" - 250-грамову пляшку горілки. Горілку вливали в кухлі з пивом і через хвилин 10 починали говорити голосно і розв`язно. При цьому всі курили і матюкалися. Коли розмова заходила занадто далеко і посиденьки починали переходити в агресивне русло, то нафарбована буфетниця Марушка вигукувала, витріщивши тупуваті очі: "Ща міліцію викличу! А ну, йдіть до жінок! Бач, розварнякалися тута мені!" Мужики, звичайно, лякалися і швидко забиралися. Якщо ж ні, то горбань Петро підходив і вмовляв: "Хлопці! Товариши! Ну на х*я оце така херня? Помилися, віддохнули - йдіть собі додому... На шо тут таку херню робить? Воно вам треба?.." Бійок в лазні я не пам`ятаю - якось обходилося...

Поверталися ми з батьком додому після миття умиротворені та реально щасливі... Але я завжди думав по дорозі, що як би було класно мати свою ванну - таку, як у маминої старшої сестри, тітки Зої, в якої в Чернігові була гарна сучасна квартира... Візити до Чернігова і миття у ванній були величезною радістю для мене в ті роки. Але про поїздки в гості до чернігівської рідні я розповім як-небудь іншим разом - це велика тема і чималий шматок моєї душі...


22.04.14г.

___________
На цьому фото - не остерська лазня, але зала доволі схожа. Баби теж, здається, доволі схожі... ;-)
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.06.2017 Проза / Бувальщина
Вовк Галінський
20.06.2017 Поезії / Драматичний вірш
До Піночета
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Десять років
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
Проза життя
10.06.2017
Кухоль на ланцюжку
18.06.2017
Найзаповітніша мрія
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 41  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.06.2017 12:48  © ... для Георгій Грищенко 

Щиро дякую! 

 19.06.2017 10:58  Георгій Грищенко для © ... 

Гарна історія. Натхнення Вам! 

 18.06.2017 22:57  © ... для роман-мтт 

Дякую, Романе! Стосовно того, що у лазні не ходять через ріст рівня життя, то це не так. Скажімо, в Острі і нині в АБСОЛЮТНОЇ більшості людей всі зручності - на вулиці. Лазню закрили десь 25 років назад. В місті є приватна сауна у більярдній, але те не для гаретних пенсіонерів. Лазня, про котру я написав, розвалилася і вже відновленню не підлягає. Під час виборів кожного разу хтось з кандидатів обіцяє мешканцям збудувати банно-пральний комплекс, але все те "бла-бла-бла". Влітку багато людей миються у Десні(Остерку минулого року у районі Ніжина отруїли хімікатами і остерський пляжик тепер закрито повністю), а зимою нарід припадає до споконвічних та рятівних засобів - балій та ночв. Так, кількість володарів теплих санвузлів з часів Брежнєва в місті таки вельми зросла, але все рівно це не є масовим явищем. Ні, Романе, не є!

 18.06.2017 22:03  роман-мтт для © ... 

Шикарна історія. У мене все те саме, окрім проживання в бараку. Як розвалився саюз, то батька перевели до Зп-міста, де знімали хату перероблену зі ще дореволюційної конюшні. Санвузол був в хаті, ванна теж була - але як ємність - поставить хазяї поставили, а воду зробити не встигли. В Зп-місті ходили до бані на Совєцькій - там зара бізнесцентр - народ ваабщє митися в загальних банях перестав. Благосостояніє і комуналка улучшились, виходить. :)))) 

 18.06.2017 18:49  © ... для Ковальчук Богдан Олександрович 

  Будемо щиро сподіватися, Богдане!

 18.06.2017 17:10  Ковальчук Богдан Оле... для © ... 

Повірте, пане Борисе, ще років сорок – і все докорінно зміниться. 

 18.06.2017 16:15  © ... для Ковальчук Богдан Олександрович 

Дякую, Богдане, за розуміння!
Саме так - наші мрії залежать від обставин, в котрих ми живемо. Ти знаєш, це вельми смішно, але, навіть проживши в США вже 23 роки, я не перестаю ПОСТІЙНО радіти можливості приймати щодня душ, та не ходити на двір до мерзенного нужника... Богдане, але ж в моєму Острі та абсолютній більшості сіл та малих містечок люди продовжують митися у ночвах раз на тиждень(лазні ж бо майже усюди позакривані) та справляти нужду у сральні(вибачаюсь!) десь на дворі... 

 18.06.2017 15:46  Ковальчук Богдан Оле... для © ... 

Які яскраві й незрозумілі особисто для мене спогади! Дійсно, у кожного в дитинстві була власна мрія, яка, перш за все, ґрунтувалася на умовах, у яких людина жила. Мені вас трішечки шкода, та водночас я радий, що сьогодні у вас усе більше, ніж гаразд. ;-) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +60
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +100
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
26.11.2011 © Микола Щасливий
26.03.2012 © Піщук Катерина
13.09.2015 © Ірина Мельничин
19.11.2014 © Тетяна Ільніцька
12.04.2011 © Закохана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди