Потяг рушає
Потяг рушає і серце скидає маску.
Шум і вогні розрізають весь простір і пил.
Колії ставлять написану вечором казку,
Хмари з дощем чимось дуже подібні до крил.
Тут, серед міст, про які я, здавалось, не знала,
Поміж людей, що так само спішать в нікуди,
Тільки ще неба, небес цих було мені мало,
Мало дощу і так мало живої води.
Потяг рушає. Римує годинник до колій.
Десь ще біжать за вагоном неквапом дахи.
Тут мало неба, та ми ще не втратили волю,
Тут мало неба, та, щастя, - ми досі птахи...