Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
20.06.2017 14:42Поема
Для дорослих  Про життя  
Один день пенсіонера
10000
Без обмежень
© Костенюк

Один день пенсіонера

Hic mortui vivunt, hic muti loquuntur.
(Тут мертві живуть, тут німі говорять)
Костенюк
Опубліковано 20.06.2017 / 42245

– «Не знав про що мені писати,  

та тему підказав мені

цей ранок за вікном кімнати, 

знайомий голуб у вікні.


Вдягнувся, вийшов на подвір᾽я.

Там рейвах березень здійняв

летючим голубиним пір᾽ям, 

закоханим котячим «няв!».


Що ж, запалю, хоча й не варто, 

що ж, усміхнуся напролом –

мені весна здалася жартом

за вже покинутим столом:


знялася біла скатертина

і звично споглядає люд

пляшки, пакети з магазина, 

і казна що, бички та бруд.


Не надто тема урочиста, 

вже краще – про зелений гай…

Але в гаях не дуже чисто,  

сміття у голові збирай.» –  


казав ще не старий щасливець, 

людина вільна від тепер, 

з пенсіонерів – початківець, 

чи неофіт – пенсіонер.


Піймавши облизня від влади, 

не вдаючись до ескапади, 

подалі владу цю послав, 

ступивши до пенсійних лав.


Звичайно, ніде правди діти:

ще б трохи грóшей заробити, 

та досить їх не набереш, 

тож глибше дихай і пий фреш.


***


Сьогодні в нього справ чимало:

пройшла зима, весна настала, 

а там і паска на порі, 

а там і літо на дворі.


До свята ніби днів багато, 

та час могили прибирати, 

протерти дорогий граніт, 

і плитку, і лабрадорит.


Бо не за гóрами тусовка, 

та марнославства замальовка:

мирянам страх, щоб все як слід, 

для батюшóк, жнива й дохід.


Ну а маршрут йому знайомий:

старий тролейбус № 7-й

безплатний, бо ж пенсіонер, 

(був добрий мер, на жаль помер).


Тролейбус, катафалк старечий, 

такий, як ті, кого везе.

Новѝй – тут був би недоречний, 

а цей, хоч кістки розтрясе.


Які розмови тут бували!

Який в салоні епос цвів!

Тепер мовчать, як у пеналі

мовчать огризки олівців.


Єдина пільга від держави, 

їм безоплатний цей проїзд, 

та вже нашіптує лукавий, 

що знімуть, бо – тягар для міст.


Це перший рік його і круто

він відчуває в цьому толк, 

коли запитує кондуктор

чи має проїзний квиток.


Знать ще не схожий на старого

і весело йому стає, 

коли з блокнота шкіряного

своє пенсійне дістає дістає.


Хоч не в останнє і не в перше, 

спостерігає, аж притих, 

оце нахабне і відверте

сидяче право молодих.


І туляться пенсіонери

в тролейбусові закуткѝ – 

герої зниклої вже ери, 

країни зниклої совки. 


– «Міське – за містом кладовище, 

в селі Гаразджа*, вихід ваш.»  

– «За мить туди всіх вас досвище

наш електричний екіпаж!»


Розговорила їх дорога, 

«наш 7-ий» – шлях копитом рве…

Всміхаються і слава Богу, 

тож «ще не вмерла і не вмре»!


***


Кінцева. Золотом іскриться

від сонячних сусальних бань

новозбудована каплиця

на чатах мовчазних зітхань.


А за каплицею – алея

могил загиблих вояків.

Героїв України, теї, 

що кожен з них її любив


і з гідністю, аж до безтями, 

за те й життя своє поклав:

за усмішку своєї мами

коли сказав найперше «мам».


***

– Ой чому ти почорніла

чорна горобина?

– Я раніше червоніла,  

як сестра калина.


Червоніла я від того

і в ночі сміялась, 

бо козака молодого

юнка цілувала.


Цілувала, повертала

з дальньої дороги, 

що до війська прямувала, 

бо прийшли ворóги.


Ті вороги, як всі люди

та нутро їх – чорне, 

поцілили хлопця в груди, 

ніхто не пригорне.


Як ховала мати сина – 

калина зів’яла, 

сполотніла в мить дівчина,  

я ж чорною стала.


У вишивану сорочку

героя вдягали, 

три кольори у віночку

на могилу клали!


***


На цю алею без протекцій  

живі і мертві разом йдуть.

Гучніше ніж в бібліотеці**

говорять мертві з нами тут:


– «Болотне місиво в окопах –

вдалася «теплою» зима.

В яких би ти не був «європах», 

ріднішої землі нема.»


– «За землю? За народ? За кого, 

дай, брате, відповідь мені, 

замість мажорика крутого

ми опинились на війні?


За волю? – тут її немає...

За долю? – в нас вона прудка:

крізь снайперський приціл тікає

аж до ворожого зрачка.»


– «Двохсоту» данину щоденну

збира Брюсель, мов з під Арден...

– «Схотілось діткам до Шенгену.

Тому ми, брате, – тут помрем.»


– «Ми вийшли на дорогу з дому,  

та чи таким шляхóм йдемó

коли державність, гідність, мову,  

ми кров᾽ю Воїнів вчимо?


Можливо саме в цю хвилину,  

вкажи нам, Господи, в віках,  

той, що врятує Україну,  

нам не відомий вірний шлях?»


– «І нагородою за мужність,  

жертовну кров товаришів

почувся голос нам потужний,  

чи то – з небес, чи то – з душі:


– «Вам – засівати ниви хлібні,  

давати лад садам, думкам...

Європі станете потрібні,  

як стане – не потрібна вам.»


***


Ще й не такі думки лунають,  

коли алею доглядають

не покладаючи руки

за власні кошти їх батьки.


Що й з ким на мóгилках буває,  

коли до рідних промовляє

самотня до душі душа

не вказується в цих віршах.


І хто кому в ночі насниться,  

лиш Богові не таємниця

та кожен таїну взнає

лише про рідне, про своє…


***


В роботі час пройшов. Сюрпризом

схилився вечір понад лісом.

Тролейбус згодом підійдé

забрати втомлених людей.


Виходять з кладовища люди.

Звучать розмови звідусюди, 

що завтра треба закінчить.

Хтось палить, хтось і так мовчить.


До нашого пенсіонера, 

дідок, був певно офіцером, 

(російською заговорив)

підсів, цигарку припалив.


Колишній замполіт чи лектор –  

короткий слів його переклад, 

звичайно, з додаванням рим, 

приводиться розмова з ним:


– Звучать облудливі слова

по телевізору сьогодні.

Земля, звичайно, це товар, 

та не при нашім беззаконні.


Яка там честь, яка там совість!..

Вся влада в нас – злодійська суть:

вже розікрали нерухомість

і землю тихо розкрадуть.


Сьогодні знищують ліси.

Карпатські гори облисіли.

Кричать на різні голоси.

що проти паводка – безсилі.»



– «І кожен день двохсотий звіт, 

від телевізора вітанням.

Це вже не вперше й не востаннє

еліта – перша на той світ.»


– «Сьогодні знищують людей, 

а згодом знищать Україну.

«І не згадає батько з сином…»

де ділася, як вік пройде.


Кудись розбіглися мізкѝ, 

говорунів же – до холери.

Та чи дійдуть мої думки

до влади – від пенсіонера?..


Своїх вже сил не поверну…

Про все сказати слів забракло.

Якби був бабою б заплакав, 

та я не плачу, а кляну…»


Cujus regio, ejus lingua –

мова тогó, чия країна, 

латинці нам заповіли

та безтолкові ми були:


у ЗМІ та книгах, ніби, старша.

російська мова й до тепер.

Сказали б римляни: не ваша

земля в якій ви живетé.


Були руїни в Україні

та дивом справжнім серед див, 

хай болем кожної людини, 

але народ все пережив.


Переживемо й цю негоду.

Є право в кожного народу

на ділі, а не на словах

свободу кров᾽ю поливать.


***


Тролейбус назбирав людей

і звично доправляє в місто.

Воно здалека променисто

своїх аборигенів жде.


У кожного свої турботи

і задуми у всіх свої, 

свої проблеми на роботі, 

щоденні з бідністю бої.


Шкідливі звички, справи, хобі, 

життя змінити марні спроби, 

надія, що ось час прийдé

і «буде в нас, як у людей».


Ми різні по думках та плоті

і кожен прагне до свогó.

Хоч ми – суспільство, що з тогó?

Що спільного в людській спільноті?


Щоб ворог нас не переміг, 

нас об’єднає тільки щира

одна на всіх у Бога віра.

Одна на всіх, одна на всіх…


Мов дамка забрана «за фук», 

замовкла дня небесна скрипка.

Без висновків, лише постскриптум

короткий, на одну строфу:


P.S.

Є в наших душах слово Боже.

З Вітчизни нікуди іти.

Європа нам не допоможе,

тож мусимо перемогти!

27.03.2017р.



Примітки:


* Гаразджа - село під Луцьком.


** «Тут мертві живуть, тут німі говорять» -

напис на будинках бібліотек в стародавній Греції.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.06.2017 Поезії / Вірш
Нічна ромова
01.07.2017 Поезії / Переспів
Я пишу історичний роман
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
24.07.2017 © Іван Петришин / Драматичний вірш
Не кайтеся (не кайтеся)
24.07.2017 © Іван Петришин / Ліричний вірш
Сіджо, з Династії Джосен/Чосен (КОРЕЙСьКА КЛАСИЧНА ПОЕЗІЯ)
23.07.2017 © Сергій Семенов / Ліричний вірш
Каюсь
23.07.2017 © Георгій Грищенко / Вірш
Сповідь свмітника
23.07.2017 © Панін Олександр Миколайович / Ліричний вірш
Міський Романс
Поема Про життя
06.07.2017 © Андрій Гагін
Шлях до Небокраю (Пролог)
20.06.2017
Один день пенсіонера
06.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Діалог
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 20  Коментарів: 3
Тематика: Поезії, Поема
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.07.2017 15:51  © ... для hmaksumiw@ukr.net 

Дуже дякую за допис. Радий, що Вам сподобалося. 

 21.06.2017 08:14  hmaksumiw@ukr.net для © ... 

Дуже гарно!) 

 20.06.2017 14:46  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарно написано: змістовно, художньо, життєво. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +19
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +57
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +25
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +49
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
06.08.2015 © Тетяна Ільніцька
22.07.2017 © Таня Пашкова
06.07.2009 © ТАКА ЯК ВСІ
15.08.2014 © Ольга Шнуренко
16.05.2011 © Настя Купцова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди