22.06.2017 15:35
Без обмежень
66 views
Rating 0 | 0 users
 © Маріанна

Пазл

У окремих частинках важко вгадати цілісність. Можна тільки здогадуватися у що вкладеться фрагмент. Та колись таки пазл буде складено. Його обриси впізнавані, якщо фрагментів буде більше.

А поки скельця наїжачуються гострими кутами. Розсипані безладною купою. Мерехтять у очах. Не хочуть підказати візерунок, у якому їх з’єднає примхливий калейдоскоп.

Та мета досяжна. Кінець наблизиться рано чи пізно. Дорога веде далі. З-за туману вимальовується розгалуження.

Куди далі? Немає відповіді. Знову іти наосліп.

Та вже не через туманну білу імлу, таку ефемерну і безпечну. Імла згущується. Туман застилає сірим димом. Дим роз’їдає очі. Заважає дихати. Треба поспішати. Пробігти небезпечну ділянку.

Все, що ще мить тому було важливим, відійшло в тінь. Попереду щось інше. Чого не хотів помічати. Чого уникав. Тепер не вийде. Шляху назад немає.

Ще не встиг прийти жаль, за тим, що залишилося позаду. Але він вже наближається. Разом із втомою. За мить. Зовсім скоро.

Початок і кінець зникли з очей, наче змішалися, сплелися в клубок. В кільце, яке так хочеться розімкнути. Щоб не повернутися туди, звідки втік.

Чи кільце вже встигло зімкнутися? Як розтягнути його у спіраль? Підняти вгору? Чи можливо це? Може не варто було починати?

Та вибір зроблено. Початок покладено. Значить мусить бути й продовження.

А темрява згущується. Страх наростає. Кожен звук здається загрозою. Як пройти крізь той дим? Просто вперед. Іншого шансу не передбачено. Іншого шляху немає. А якщо і є, то навряд чи кращий.

Там десь чатує червона імла. Найбільш жахаюча. Що заповзає не лише в очі. А може ховається всередині. Краще не будити її. Від неї не врятуватися. Та й пізно буде. Насправді.

Червона пожежа поглине все. Не залишить і сліду. Навіть згадки не відшукати там, де пролягає її шлях.

Можна оминути її. Але як? Особливо, якщо йти у невідоме. А раптом не вдасться обійти?

Та поки загроза примарна. Поки ще спить. Шлях куриться хоча й не туманом, але дим ще не полум’я.

Вже не вогонь. Відгоріло чиєсь вогнище. Далеко позаду залишилося. А нове ще не розгорілося. Іскра не знайшла нової поживи. Хай так і буде.

Дим вичакловує картини. Заспокоює. Розповідає історію. Чужу. Далеку.

Але…

Якщо раптом наблизиться?

Оце й не дає зупинитися. Не дає залишитися на півшляху. Щось позаду вже наздоганяє. Не можна забувати.

Бо наступна історія вже не буде такою чужою. Наступна історія може зачепити вже за крок.

Час наближається.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Черешні / Верлібр | Маріанна». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Перо / Верлібр | Маріанна». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Маріанна.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Маріанна

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо