24.06.2017 05:25
для всіх
104
    
  2 | 2  
 © Георгій Грищенко

Чорна самота

Ліжко дерев`яне

В темному кутку, 

В банці гілка в`яне

Білого бузку.


На столі світлина

Дівчини в садку, 

На стіні картина –

Лебідь на ставку.


У вікно єдине

Вечір загляда, 

Швидко все поглине

Чорна темнота.


Вікна засвітились, 

Тільки тут пітьма, 

Зорі заіскрились

Та усе дарма.


Ніч не посвітліла

Місяця нема, 

Темнота вціліла, 

У вікні пітьма.


Виплив місяць білий, 

Блідо засвітив, 

Світ цей занімілий

Ледве не збудив.


У вікно без світла

Тихо заглянув, 

Обдививсь привітно

І застиг як був.


У малій квартирі

Долі хтось лежить, 

Мо` спочив у мирі

Й в рай душа летить.


Хтось старий, самітній

Цей покинув світ

В день спекотний літній

Від хвороб і бід.


Через тиждень двері

Врешті хтось відкрив, 

Лікар на папері

Написав, хто жив.


Що помер раптово

І що хворим був, 

Це останнє слово

Мертвий не почув.


Він не міг сказати –

З`їла самота, 

Звичная карати, 

Ти ж-бо сирота.


Загорнули швидко, 

Щоби не смердів, 

Бо було всім бридко

Й не до добрих слів.



м. Київ, 23.07.03є.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.07.2017 23:23  Тетяна Чорновіл => © 

Сумно. Буває й таке.

 26.06.2017 04:26  Серго Сокольник => © 

Смуток вселенський...

 24.06.2017 23:38  Борис Костинський => © 

Вичерпно правдиво та вкрай страшно! Пане Георгію, в цьому коротенькому вірші Ви пронизливо розказали про жахливу драму цілого життя. Такі вірші не збирають на сайтах купи схвальних відгуків, бо мало хто бажає занурюватись у мерзенну РЕАЛЬНІСТЬ - усі аплодують яскравим та солодким фантазіям...