27.06.2017 14:31
для всіх
178
    
  4 | 4  
 © Андрій Осацький

Короп Карл

 

Нарешті ми з Машею залишились наодинці. Вона прийшла до мене у гості. Ми випили червоного вина. Я включив легку романтичну музику. Маленькі рожеві амурчики запурхали у кімнаті, намагаючись поцілити в нас стрілами у самісіньке серце. Яскраво-червоні пухкі губки коханої зводили мене з розуму. Від задоволення я закрив очі та поцілував Машу. Нас перервав дзвінок мобільного телефону…

Я відкрив очі. Я спав. Мені все наснилось. Замість рожевих амурчиків під стелею літали набридливі мухи, що гуділи, як німецькі месершміти над Києвом у Вітчизняну війну.

- Ти шо робиш? – почув я знайомий голос, коли узяв телефон.

- Сплю.

- Ну, як це ти можеш так робити, коли твоя дівчина бажає їсти? – обурилась Маша.

- Добре, зараз приїду, - погодився я. – Що купити?

- Рибу.

Я вимкнув телефон та подивився на годинник. Майже перша година. Одягнувся та поїхав у цілодобовий супермаркет. Вибір там був невеликий – морожена у холодильнику та жива риба у акваріумі. Поміркувавши хвилинку, я обрав живого коропа, що сподобався мені.

Через півгодини я приїхав до Маші. Дівчина з радістю зустріла та провела на кухню. Я дістав рибу з пакету та положив на стіл.

- Він ще живий, - здивувалася дівчина. – Дивись, рот відкриває. Я його у ванну випущу.

- Добре, - погодився я. – Де в тебе сковорідка та спеції?

- Шукай. Все тут, - відповіла Маша, взяла коропа та вийшла із кухні.

Коли я прийшов у ванну кімнату, то застав дівчину зі слізьми на очах. Вона набрала води та дивилась, як короп плаває у ванній.

- Мені його жалко. Дивись, який він хороший. Я йому ім’я вигадала - Карл!

- Я вже все приготував. Давай жарить рибу.

- Ні, його не можна їсти. Його потрібно врятувати! Збирайся, ми йдемо на річку. – відповіла Маша.

- Навіщо? – не зрозумів я.

- Як навіщо? Ми випустимо Карла на волю. Його там чекає родина.

Я подивися на годинник – дві години. До ранку встигнемо.

- Добре. Одягайся, - відповів я та почав ловити Карла у пластмасове відро, що стояло на підлозі.

Ми вийшли на вулицю – навколо було тихо та прохолодно. Я бережно обійняв Машу за талію та притиснув до себе. Тільки місяць освітлював нічне небо. Яскраві зірки сховались у темряві. Карл плескався у відрі, відчуваючи мріяну свободу. До річки ми йшли майже дві години. Спочатку минули пустинні міські вулиці, а потім через парк спустились до річки.

- Прощавай, Карл, - радісно промовила Маша, коли я вилив з відра воду разом з коропом у річку.

У відповідь ми почули глухий плескіт води. На небі з’явились перші проміні сонця.

- Ти такий хороший, - сказала мені Маша та поцілувала.

Ми застигли у пристрасному поцілунку. За спиною я почув, як рожеві амурчики знову пурхають над нами.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.06.2017 15:09  Тетяна Белімова => © 

Дивних маєш героїв, Андрію)) Але що поробиш? Які вже є)))
Нехай натхнення ніколи не покидає! Щиро вітаю з днем народження!

 27.06.2017 15:38  Панін Олександр Мико... => © 

Гарно.
Побільше б таких Карлів, усі закохані були б щасливі.