28.06.2017 19:42
Без обмежень
138 views
Rating 5 | 3 users
 © Дарія Китайгородська

Коли б свині крила…

Бігати після зливи – не те щоб екстрим, але таки не звичайна пробіжка, бо в лісі все ще стоять калюжі, пісок змило зі стежки, а коріння сосон зрадливо повилазило з-під землі на світ божий і плуталось під ногами, наче живе. Однак Биківняський ліс – це Биківнянський ліс: біжи або сходь з траси, бо на твоє місце на просіці безліч охочих – і пішоходи, і бігуни, й вершники на велетенських гнідих конях, і собачники з купою дзявкотливих створінь. Тому я лише вище підтягнула свої шорти, тугіше зашнурувала кросівки, насунула на вуха навушники і помчала звичним маршрутом, перестрибуючи глибоченькі калабані та відчуваючи від цього неабиякий кайф.

«Сьогодні в мене біг з перешкодами, – роздумувала я, красиво й високо перелітаючи через десяту калюжу. – Хто б міг подумати, що я, як справжній легкоатлет, навчуся на бігу, не знижуючи швидкості, вписуватися в повороти, групуватися перед стрибком і приземлятися в наміченому місці!» – продовжувала я бігти і одночасно пишатися собою. А музика в навушниках ще додавала ритму і примушувала рухатися в такт, підвищуючи й без того чималий темп.

Так я добігла до примітної сосни, яка позначала середину маршруту – і тут на мене чекала несподіванка. Стежка виявилася заблокованою величезною гіллякою, яку вочевидь зламав вітер під час грози.

«О, як круто! – подумала я. – Зараз візьму ще й цей бар’єр!» – і ще наддала швидкості, щоб, гарненько розбігшись, перестрибнути і зламане гілля, і величезну баюру, посеред якої воно лежало.

І ось я лечу над брудною водою і гілляками і розумію, що таки Акелла цього разу промахнувся і до краю калабані банально не дотягне. Тому починаю відчайдушно розмахувати руками, наче таки справді збираюся полетіти, сподіваючись, що це допоможе мені приземлитися хоча б на краєчку баюри, там, де менше води. Бо дуже вже не хочеться набрати повні кросівки – ще ж половина маршруту не пройдена.

Але дива не стається: я потрапляю в калюжу – і не просто ногами, а ще й умудряюся послизнутися й приземляюся точнісінько в багнюку всім своїм п’ятим елементом… Як кажуть у нас на Поділлі, погане порося і в посуху болото знайде. А тим паче в дощ ;)

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Мовчання - золото / Мініатюра | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Романтика метро / Мініатюра | Дарія Китайгородська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.


Мій рейтинг: 2

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.06.2017 18:47  © ... => Тетяна Ільніцька 

На стадіоні, безумовно, комфортніше, бо маршрут облаштований, якісь доріжки, зручності... Але одноманітність... А ліс завжди різний, навіть якщо нема ніяких пригод. Та й бігати тут важче, що означає, що ефект буде крутіший ;)

А щодо сміятися з себе - це легко :) Жартуючи чи іронізуючи, я найбільше бояся когось образити, а про себе все знаєш :)

 29.06.2017 00:10  Тетяна Ільніцька => © 

Подобаються люди, які можуть посміятися з самих себе)) От подобаються і все)))) Класно! У нас на стадіоні проблем нема після дощу, хоча, з іншого боку, не так цікаво бігати. Хто знає, що краще? Як на мене - стадіон, але коли читаю Ваші дописи про ліс і різні пригоди, починаю сумніватися))))

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 13 | Знайдено: 73
Автор: Дарія Китайгородська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Ой, чи біг, чи не біг...;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;