30.06.2017 07:57
Без обмежень
79 views
Rating 0 | 0 users
 © Степан Лепех

Друзям дитинства

Як вода у стрімкому потоці, 

Відшуміли юнацькі літа, 

І вже осінь у скронях шепоче, 

Нас на світлі стежки поверта.


Де ж ви, друзі мої – односельці?

Розлетілись, як птахи, в світи…

Хай зове все частіше нас серце

По дорогах дитинства пройти.


Босоного збивали ми роси, 

І ганяли у лузі м’яча.

Потім трави поклавши в покоси, 

Вперше палко кохали дівчат.


Зі шкільного порога в тривозі

У майбутнє нас кликав дзвінок…

І не раз на життєвій дорозі, 

Мамин нас виручав рушничок.


Пахнуть яблука з отчого саду…

То найвища спокуса в житті:

Знову друзів зібрати на раду, 

Оспівати пороги святі.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Думи мої... / Вірш | Степан Лепех». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Другові / Вірш | Степан Лепех».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Степан Лепех

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо