Я пишу історичний роман

З Акуджави

В. Аксьонову

В склянці голубого скла,

що з під імпортного пива,

ружа красно зацвіла

гордовито й не квапливо.

Історичний свій роман

я дописував потроху,

розганяючи туман

з назви і до епілогу.

В далі кликала блакить,

задумів було доволі,

і із власної із долі

я тягнув натхнення нить.

В путь героїв виряджав,

на балах кружив у танці

і хорунжим у відставці

сам себе я уявляв.

Вигадка не є обман.

Задум не веде до стінки.

Дайте викласти роман

до останньої сторінки.

І допоки ще жива

пурпурова ружа в склянці,

дайте крикнути слова,

що лишились у карнавці:

кожен пише як сам чує,

як сам дихає – віршує,

не стараючись вгодить.

Так природа захотіла.

Нащо? Це не наше діло.

І чому? Не нам судить.