Мирра Лунич Вороны
Мысли серые глупые
жадно тянут нас за руку
По дорожкам ухабистым,
что ведут в преисподнюю.
Мы немножко потеряны
среди улиц загаженных,
Где над крышами кружатся
озлобленные вороны.
И клюют, оголтелые,
прямо в очи открытые,
Вырывая с глазным белком
все надежды и чаяния.
А мы ходим доверчиво
и лицо подставляем им.
Будто малые дети,
верим в сказку отчаянно...
26.06.2011 16:49 Оля Стасюк |
 Очень правдиво и похоже на жизнь... |
19.04.2011 17:09 |
Тетяно, дякую за теплі слова! Так само бажаю творчої наснаги й насолоди від життя)))) |
18.04.2011 23:29 Тетяна Чорновіл => © |
 В хорошому настільки, наскільки можна в хорошому сенсі йти "в преисподнюю", коли тобі викловують очі. :))) Але ж заворожено ступаєш за ритмом і магією вірша... Успіхів Вам ще й у сонячно-веселій творчості! |
18.04.2011 22:45 |
Дякую! Сподіваюся, заворожує у хорошому сенсі :) |
18.04.2011 20:43 Тетяна Чорновіл => © |
Вірш заворожує. |