Птаха
Можливо, ми займаємось дурнею
Коли щось пишемо, сумлінням піддавшись…
Не думка, — запитання…
Воно летить у ввись.
І наміри благії,
Чи знати, що ти є,
Та можеш розказати про все, що не твоє…
Передаємо слово, —
Це птаха, а не я із вічного летіла.
Як в сітях полягла.
Чия вона? Від кого? Чи легко на душі?
Навіщо каламутить наш спокій в самоті?
Їй треба серце наше,
Щоб тишу загубити…
Тоді не та це птаха, яку хочу любити…
