Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.07.2017 13:56Оповідання
Про добро  Про дівчину  Про життя  
50001
З дозволу батьків
© Ольга Білицька

Вона не вміла казати "ні"

Фінал

На межі

Все втрачає людина з роками: юність, красу, здоров’я, потяг до честолюбства. І тільки сама дурість ніколи не полишає людей.
Лудовіко Аріосто
Ольга Білицька
Опубліковано 08.07.2017 / 42540

Тепер на її відповідальності були три групи і одна дитина. Невдовзі у особисті повідомлення їй надійшов лист від мами хлопчика хворого на ДЦП, з проханням наглядати за збором у групі її сина. Вона писала це багатьом волонтерам та згодилась лише Юля. Їй стало шкода малого і батьків, що вибивалися з сил. Спрацював той ефект, коли звертаються з проханням персонально.Якщо перехожому стане погано у натовпі, до нього ніхто не підійде, а якщо він втратить свідомість на вулиці в присутності однією людини, то вона обов’язково схилиться над ним.

Потім до Юлі звернулася ще одна мамочка, потім ще одна - тепер віщало «сарафанне радіо». Батьки хворих дітей на її несміливі спроби відмов висували залізобетонний аргумент – їм важче. Оксана на всі звертання ображалася, вдавала, що зайнята і ніяк не опанує програми для обробки зображень. Панотець Михайло відмахувався від неї якимись сентенціями про «духовну чистоту». Юля розривалася між шістьма спільнотами, чотирма дітьми-підопічними, власною роботою та церковними обов’язками. Майже не спала, все думала, як активізувати збори у важкий економічний час. Сама жертвувала посильні суми. Відчувала, що не симпатизує новим підопічним, не може по-християнські любити ближніх. Видавалася собі такою ж «доброю людиною», що носить маску.Щоб побороти гріх нелюбові до «братів і сестер» вона знайшла молитовний сайт і щодня ще й витрачала час на молитви за зовсім невідомих людей, перечитуючи страшні біографії, сповіді, волання, що аж ніяк не додавало позитиву.

Вона все більше розуміла притчу про чоловіка, що заходився будувати башту, але не розрахував власних сил, та нічого не могла вдіяти. Всі добрі люди чекали допомоги «харошей дєвочкі»: хтось дійсно перебував у скрутному становищі, а хтось - звик паразитувати.

Так по розсилці відповів земляк з її міста, теж добра людина. То був зовсім молодий гоп, що сидів у в’язниці. Він запевнив, що все життя мріяв допомагати та нажаль не в змозі. Жалісливо пограв на струнах Юлькіної кефірної душі, мовляв так сталося, через дурницю опинися за ґратами, мати виховувала його самотужки, на волі чекає мала доця. Чи не була б Юля така ласкава і дурна, щоб переказати 500 гривен на картку його матері для послуг адвоката на дострокове звільнення? Ви вже знаєте, що Юля не вміла казати «ні». А ще вона міркувала, що це по-християнські не оминути заблудлу душу і знала, як скрутно, коли тобі не простягнуть руку помочі у біді. А раптом той страждущій ближній втратить віру у людей. Навіть в’язни заслуговують на повагу. А ще ж у нього день народження в один день і з нею…. як і з Валею.

Юлі якраз видалили зуб мудрості, боліло так ніби у голову влучив уламок після вибуху, але вона працювала аби заробити більше грошей і таки переказала 500 гривен замість допомогти своїм батькам – єдиним людям, які любили її у безглуздому всесвіті і самі хворіли та боролися за виживання.

Гоп вийшов через півроку і справдилася приказка: «Якщо допоможеш людині, то вона пригадає про тебе, коли їй знову буде потрібна допомога». Він просив на цей раз 200 гривень на бензин аби не пішки плентатися із тюрми, а доїхати на найманій машині. Клявся що за ним «не заржавіє». Але борг вкрився корозією, якій би здивувався сам «Титанік» на дні океану. Гоп не квапився дякувати та допомагати іншим, навіть влаштуватися на роботу: преспокійно жив на видурені грошики, постивхтиві картинки у мережі, свої фото з туземними товстопикими хвойдами, що тамували його після в’язничний «голод» і анекдоти на кшталт:

«Їдуть у машині мама з малим сином. Раптом із автівки, що рухалася попереду, вилітає фалоімітатор, розбиває лобове скло та застрягає у ньому. Зніяковіла мама каже: «Ой, комашка, яка влетіла». А не по роках розвинений хлопак відказує: «Нічого собі «комашка», як вона з таким х*** літає!».

Закінчилася ця історія тим, що гоп видалив Юльку з друзів і закрив для неї свою сторінку, хоча його рятівниця не просила повернути гроші.

Іноді вона зустрічалася з Катею та Галею, гуляла з Вікою і Машею. Їй дзвонив Вітя, то були складні розмови, переміщанні із гіркими паузами. Він казав про свою роботу, а інколи про політику, як от наприклад виклав теорію про те, що для припинення війна треба, що всі українці вийшли і вивісили рашевський прапор. У Юлі і «руки падали», бо вона ж добре знала історію і взагалі знала надто багато і дещо розуміла, але боялася образити людину, яка пережила трагедію. 

Якось зустрілася Юля з Лалі. Та стала вродливою, квітучою, впевненою, аж надто впевненою у собі жінкою. Залишила позаду цікаву бурхливу молодість, вискочила заміж, народила доньку, розлучилася і міняла нових залицяльників. Виглядала модно, мала татуювання на передпліччі, від неї пашіло здоров’ям, силою та щастям. Вона заробляла, роблячи воскову епіляцію місцевим «клеопатрам», що приносила непоганий прибуток. Надавати чиїмось пахвам, стегнам та лобкам гладенької звабливостівиявилося вигідніше ніж писати реферати:нехитра професія не псувала зір або самопочуття. Та й про «страждущіх ближніх» Лалі не переймалася, їй було зовсім по цимбалах чи добра вона людина. Коли Юля повторила, що в неї все по-старому, по вигляду Лалі були видно, що вона міркує: «Ну, й лохушка ж ти, але з тобою хоч і нудно, та приємно: на фоні такої загнибіди, такої старої діви я взагалі - королева».

Трапилося рандеву й з Владою. Та пильно стежила за Юлею, її необережними висловами у соцмережі і вирішила пограти роль маститого психолога, не втрачаючи можливості похизуватися своєю машиною, якою кермувала сама, чоловіком та коханцем. Юлю дратувало наставництво, вона через брак життєвого досвіду не тямила, що Владі від неї потрібно, а машина і факт наявності коханця (того самого кума Віті) не справили жодного враження. Далася взнаки байдужість до «жовтизни» у стосунках оточуючих.

Юлю декілька разів запрошувала до себе добра людина Люба – сестра Галі. То була дуже забобонно-набожна, хоч і молода жінка. Вона вважала Юлю «харощей дєвочкой», бо та ходила до церкви, не курила і допомагала іншим. А якби вона того не робила, то її б піддали анафемі та цуралися, як інших Галиних подруг. Люба ходила лише до церков РПЦ, бо там «благодать», якої нема у клятих «розкольників». Свого часу отець Михайло врятував її старшого сина, щоправда потім завинив и вибачати його Люба не змогла, її почуття вдячності, мабуть, вмерло разом зі здоровим глуздом.

Вряди-годи Юлі казали бліде «спасибі», одного разу батьки хворої дитини з іншого регіону прислали цукати. Та хіба всі ті речі мали здатність повернути їй сон, нормальне травлення, красу, згасаючу молодість? Юля надбала синці навколо очей з постійно червоними склерами, що глибоко запали в череп. Волосся в неї порідшало, довелося стригтися, ба навіть голитися під машинку. Вона почувалася старою, хворою, виснаженою.В неї майже не лишилося бажань, ніщо не приносило задоволення. Найменша відповідальність налягала не неї сильніше за цілу скелю. Юля дратувалася, сварилася з батьками, засмучувала їх, вживала вино у дозах, набагато більших, ніж потрібні для Причастя. Сповідувала ті слабкості із соромом і знову коїла їх із розпачем та відразою. 

Колись Юля писала вірші та прозу, тепер вправлялася лише в жалісливих текстах для специфічних сайтів. Грошей вона заробляла все менше, не вносила нормального вкладу у родинний бюджет, не купувала собі нового одягу і приємних дрібничок, яких не оминають інші дівчата. Вона знову звернулася до психіатра, на цей раз до головного. Та добра людина, дама років 50-ти, що ніби була під наркотичним кайфом, вирішила, що такій шмаркачці (а Юля ледве виглядала на 15), щоби «разслабица» вистачить слабенького сібазону та …віджимань. Так, так фізичні вправи, качати прес, тощо.

Юля продовжувала відвідувати церковку, «змиваючи в унітаз»дорогоцінні години, тижні, витрачені на літургії, обідні, вечірні, «послушництво». Надії на те, що все стане краще вмирали. На Водохреща довелося вести додому напівбожевільну стару. Бабця прийшла посвятити водичку, з собою притягла важезна сумку із трилітровим бутлем. Юля перла в одній руці стареньку, що пахла так, наче її сто років обіймали бомжі, в іншій - її валізу. Стара плутано розказувала, що була економістом, про двох дітей, які покинули її напризволяще. Юлька пожаліла стару та злорадно подумала про напучування отця Михайла про самотню старість, якщо вона не вийде заміж. Ніби в одружених не буває тієї самотньої старості! Вона дотягла бабцю до її хати, а потім захворіла від переохолодження. На прощання бабця спитала де, вона живе, Юлька збрехала, що в Дніпрі. «Шкода, далеко, а то ми б з тобою дружили» - сумно зауважила бабця.

Галя на той час встигла змінити багато приятелів і нарешті знайшла кохання всього життя – Толю, добру людину, молодого вченого з Луганщини, що «подавав надії», але більше нагадував звичайного нехлюя з дуже здоровим егоїзмом. Вони разом ходили в гори, а коли перебували окремо, то Толя, зраджував їй, даруючи потім букет не з троянд, а венеричних болячок. Але Галя відверто кайфувала від такого ставлення і зрештою вирішила вийти за нього заміж. Толя не дуже цьому зрадів та погодився. Юля зробила їм подарунок на весілля і побажала гарних дітей. Вона прикмітила несерйозну натуру хлопця і співчувала Галі. Подруга завагітніла, молоді поїхали до Харкова. Там Толя підробляв між постійною роботою. Він працював в обсерваторії на Кавказі. Коли Галя була на третьому м’ясці чоловік поїхав у гори і не повернувся. Йому закортіло покататися на сноуборді в небезпечному місці. На цей раз фортуна відвернулася від нього – зійшла лавина.

Юля, як могла, підтримувала подругу-вдову. Так само вона підтримувала її раніше, коли померла її мама – пані Лариса. Не дивлячись на прогресуючий психічний розлад та безліч інших добрих справ, вона залишалася корисною приятельці словом і ділом.

У той же час мама одного з підопічних з ДЦП сказала, що у її найближчої подруги народилася дівчинка Оля з важкою вадою серця – потрібні терміново великі кошти на операцію за кордоном. Юлька відкрила сьому групу … самотужки. Вночі вона підраховувала всі звіти. В одну з таких ночей в «Скайпі» з’явилася Галя: у неї почалися перейми, а знайомий перед цим дав їй завдання – відредагувати курсову за пачку памперсів. Юля помолилася за успішні пологи і до ранку переробляла курсову. Оля померла, коли вже були зібрані всі гроші.

Галя народила сина. Поки малий був немовлям, молода мама нудьгувала, щодня дзвонила Юлі і вони півтори години розмовляла ні про що. Дівчина намагалася в цей час однією рукою бити по клавіатурі. Коли Юлі вже забракло сил вона закрила «гарячу лінію» на місяць. Галю це не стурбувало. Вона прислала смс-ку: «Повертайся, бо всі зуби пропустиш». Юля пояснила все материнським інстинктом і повернулася.

Галі були потрібні гроші, вона найнялася адмініструвати групу з продажу футболок в соцмережі. Юля допомагала «магазинчик» розкручувати, вкладала власні гроші і рештки сил. Зрештою Галя дала гроші на рекламу, але якийсь час Юля всім займалася сама. Галі також з початку допомагала інша знайома, та відмовилася бо «не захотіла, щоб її використовували».

Юля здихнула з полегкістю, коли затія скінчилася. Галя дзвонила рідше, бо їй нічого не було потрібно наразі від Юлі, її розважали нові друзі, котрі чомусь довго не затримувались. Молода мама не цікавилась здоров’ям Юлі та її тата, в якого були проблеми з серцем і взагалі не любила, коли подруги грузили її «негативом». Юля виправдовувала таку поведінку важким життям, долею самотньої мами. У Галі було багато гарних якостей, але безкорисність, як виявилося, до них не входила. За декілька місяців вона знову найнялася віртуальнім працівником, на цей раз розкручувати канал в Телеграмі. Юля знала, що син не дає їй вільної хвилинки, але подумала, що певно подруга розраховує на власні сили. А розраховувала Галинка на Юлю. Вона знову стали телефонувати і так ненав’язливо «передала бразди правлєнія» каналом та його просування «харошей девочкє», що навіть у Юлі «відвисла щелепа».


Фінал


І отак одного дня, коли вона написала два реферати, зробила тексти, розсилки, вставила картинки для шістьох груп, написала в десяток фондів, дві години «відпахала» в церкві, ще годину провела, виконуючи за Галю її обов’язки, Юля відчула щось дивне. Так ніби вийшла з власного тіла і спостерігала за собою збоку. Виразно бачиласебе, наче худу кістляву тінь. Ось тінь встала, підійшла до вікна, у неї гарний профіль, але дуже біла шкіра. Ось вона вдягнулася. Світ видався нереальнім і далеким. Байдуже чи вона «хароша дєвочка» чи «плаха», чи потрапить у пекло чи ні. Туди зрештою легко потрапити: достатньо не відбити зайвий уклін або з’їсти сметанки в середу.

Ввечері вона мала зустрітися з Вікою та Машею, гуляти в парці і слухати, яка Оксана курва. В принципі вона була з цим згодна, але їй не хотілося чути жодного слова, жодного звуку. Поки Юля пленталася на зупинку то гадала, що життя зовсім пусте і краще накласти на себе руки, що неможливо допомогти всім, що добрі справи ніколи не винагороджуються, на співчуття заслуговують тільки тварини, а «добрі люди» дбають лише про власну дупу, а якщо натякнути їм на цей сумний факт, то вони образяться і зроблять тебе винним. Вона почула раптом голосний зойк, хтось несамовито кричав: «Ні-і-і-і-і-і-і!».

Тільки за хвилину дівчина зрозуміла, що то вона сама кричить «Ні» всім татам і мамам, які не розуміють, що один волонтер не здатен розірватися між їхніми чадами, Алевтині Сидорівні, отцю Миколаю, якому байдуже, що діється в його парафії, тим двом ідіотам - Віці та Оксані, Галі, яка звикла м’яко експлуатувати знайомих, самій собі, що так споганила життя, всім релігійним настановам, що ошукали її, всьому світу, що підкрадався, ласо дивлячись на неї і шепотів: «Такеє діло, в мене тут біда трапилася, я без тебе не впораюся».

01.06.2017
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.06.2017 Проза / Оповідання
Вона не вміла казати "ні"
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
15.07.2017 © Арсеній Троян / Нарис
Наші дні
09.07.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз
30.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Теля
21.06.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Старий капелюх
21.06.2017 © Саня Малаш / Новела
Психологи не пиячать на роботі
Оповідання Про життя
13.07.2017 © КАЛЛИСТРАТ
ЛУННАЯ ЭЛЕГИЯ
08.07.2017
Вона не вміла казати "ні" (Фінал)
06.07.2017 © КАЛЛИСТРАТ
Пир королей во время чумы
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.33 (МАКС. 5) Голосів: 6 (5+0+0+0+1)
Переглядів: 38  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.07.2017 11:40  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую Вам, пані Тетяно. Взаємно) 

 10.07.2017 09:22  Тетяна Ільніцька для © ... 

Завершення інакшим і не може бути, бо Ви писали реалістичний твір. Хоча Юлька - справжня Попелюшка і заслуговує, якщо і не Принца, то певну нагороду за своє добре серце. Так і буде)) Карма є карма)))
Буду чекати на інші Ваші твори)))) Успіху і натхнення! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +9
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +55
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +24
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +48
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.04.2012 © Тетяна Ільніцька
29.08.2010 © Віта Демянюк
11.12.2012 © Каранда Галина
28.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди