Манливий ноктюрн
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
У гущі хмар нестримного напливу
З-за обрію займається світанок.
І стиха крізь небес огненне мливо
Стікає в роси ніч, щоб наостанок
Ще раз сяйнути зорями щемливо.
Схитнувши трав притишене колосся,
Як осягнути в шерехів омані
Лункої тиші магію невпинну?
Не знаю. Серця трепети незнані
Вже заманили в зарості люпину,
Щоб ми знайшли в духмяному тумані
Те, що чаклунці ночі не вдалося.
Дай руку! Злинь у марево розквіту,
Де час ятриться тіней густиною,
А ніч за краєм зоряного сліду
Вже не вгадає з досвітку маною,
Чи мріє сон наш у безмежжі світу,
Чи від цілунку серденько зайшлося…
