Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.07.2017 22:58Повість
 
Третя терція
10000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Третя терція

(44 - 45 )
Меньшов Олександр
Опубліковано 11.07.2017 / 42589

«Протокол № 57 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 27 грудня 1928 року (Особлива папка)

...4. Повідомлення комісії т. Орджонікідзе (т.т. Орджонікідзе, Ворошилов, Куйбишев, Уриваєв, Толоконцев, Постніков).

Затвердити з поправками наступні пропозиції комісії: «Констатувати.... що в даний час є достатня кількість напрацювань... з різних систем і типів швидкохідних танково-тракторних двигунів... Прийняти остаточне рішення про постановку танків і військових швидкохідних тракторів на тракторних і автомобільних заводах СРСР...»

26. Про Мавзолей (т.т. Ворошилов, Єнукідзе)

Затвердити видатки в сумі 2, 5 млн. рублів...»


«Протокол № 60 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 17 січня 1929 року (Особлива папка)

...4. Повідомлення т. Мікояна про хлібозаготівлю (т.т. Мікоян, Хінчук, Вейцер, Максимов, Ейсмонт, Квірінг).

...Постановили: «При складанні нового плану постачання виходити з необхідності до 1-го липня 1929 року утворення мобільного запасу в розмірі 60 млн. тонн пудів...»

5. Про мобілізацію промисловості (т.т. Рухимович, Ворошилов, Постніков).

а) Продовжити проведення мобілізації промислових підприємств, згідно із затвердженим планом від 25 вересня 1928 року;

б) У іншому рішення комісії про мобілізацію підприємств затвердити. Категорично заборонити витрачання мобфондів оборони для мирних цілей...

9. Про Україну (т.т. Крестінський, Бухарін, Литвинов)...

б) рекомендувати представникам компартії з України зосередити увагу всієї компанії з питання про знайдені при облавах гвинтівки і пістолети на політичний бік справи; що ж стосується фактичної сторони, то доводити хибність тверджень, ніби уряд СРСР направляв зброю до України через підставні фірми в Одесі та Харкові... Доручити т. Крестінському зробити відповідну заяву уряду УНР...

12. Про страйк докерів в Нью-Йорку (т.т. Лозовський, Томський)

Відхилити пропозицію т. Лозовського про відкриту допомогу нью-йоркським докерам... напередодні розглядання договору про закупівлю вантажних суден у США...

17. Про видання газети в Ризі (т.т. Мікоян, Литвинов, Стомоняков, Свідерський)

Асигнувати на видання газети у Ризі 30, 000 руб., з тим щоб ця газета мала поширення по всій Прибалтиці...»


«Протокол № 63 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 7 лютого 1929 роки (Особлива папка)

...15. Про Афганістан (т. Карахан).

Постановили: «Не можна розглядати нашу політику в Афганістані ізольовано... ми повинні бути вкрай обережні, щоб не дати приводу для інтервенції Англії в афганські справи... Що стосується льотчиків, твердо наголосити, що вони прийшли на службу... для захисту Афганістану від зовнішньої небезпеки...»

17. Про скорочення видаткової частини бюджету (т.т. Риков, Шмідт, Брюханов).

Постановили: «Визнати за необхідне підвищити ціну на хлібне вино для села до 1 руб. 40 коп., і для міста до 1 руб. 70 коп .; підвищити акциз на пиво на 3 коп...»


«Протокол № 65 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 21 лютого 1929 роки (Особлива папка)

2. Про Німеччину (т. Литвинов)

...Знову розповісти Дірксену нашу концепцію про радянсько-німецькі відносини... твердо заявити, що ми відкидаємо офіційне обговорення питань, які стосуються нашої внутрішньої політики...

11. Про Фінляндію (т.т. Сомоняков, Ворошилов).

Постановили: «...Погодитися на часткове прийняття фінської митної зони на південь від острова Гогланда в останньому варіанті... Обумовити поступку... згодою Фінляндії на поширення нашого навігаційного і антиалкогольного контролю на північ від Великого Корабел. Фарватеру в районі нашої митної зони біля Бьорку...»


«Протокол № 69 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 21 березня 1929 роки (Особлива папка)

5. Про картини з спецхрану (т.т. Куйбишев, Розенгольц, Бубнов).

1)...видати в 5-ти денний термін 115 картин європейських художників з спецхрану... на експорт. Відбір зробити т.т. Бубнову, Бєлєнькому.

2)...вивезти вказані картини... згідно угоди... до Німеччини на аукціон... В якості продавця вказати агента «Колекціонера»​​...

9. Записка т. Ягоди.

Дозволити збільшити кількість міліціонерів на 1800 чоловік, в тому числі 500 кінних... в південно-західних прикордонних з Україною територіях. Надати додатково на утримання контингенту 4, 5 млн. руб...

13. Пропозиція Виконкому МОДРу (Міжнародної організації допомоги борцям революції) (т.т. Стасова, Литвинов, Менжинський)

Дозволити МОДРу почати переговори про звільнення шістьох угорських комуністів за умови компенсації з нашого боку, у вигляді звільнення ув`язнених в наших тюрмах злочинців - угорських підданих...

РІШЕННЯ ПОЛІТБЮРО від 20.03.29

31. Про Афганістан.

…2) Загін Мазара-Шерифа повинен фігурувати як афганський загін такого-то хана.

3) Допомогою зброєю на Кандагар для Герату обіцяти, але вимагати, як попередню умову, військове укріплення Герата...

5) Вимагати еквівалент за зброю у вигляді бавовни, вовни, цінностей, шкіри…»


«Протокол № 79 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 9 травня 1929 роки (Особлива папка)

6. Про питання придбання американського танка «Крісті» (т. Ворошилов).

Дозволити придбання танка за рахунок затверджених імпортних статей...

РІШЕННЯ ПОЛІТБЮРО від 07.05.29

31. Про Афганістан.

1) Дати до друку ряд повідомлень про те, що банди Ібрагімбекова проникли на територію СРСР і грабують населення.

2) Дати до друку повідомлення, що банди таких-то «вождів» позбавили води Мазар... а також про те, що у банд є англійські гвинтівки.

3)Продати аероплани афганцям за готівку. Дати аеропланам афганські найменування...

4) Влаштувати так, щоб не було більше на телеграмах по радіо російських підписів... а були б лише відповідні афганські і турецькі імена...

5) Дати відозву від імені Гулям-Садика або Амманулаха про іслам, незалежність, боротьбу з агентами Англії...

33. Про Україну.

Послати... наступну директиву: «...необхідно забезпечити міцну ліву більшість у Раді, яка б виступала єдиним фронтом у питаннях блокування мобілізації... Доручити цій групі завдання, нести масам наступну ідею: «...всіляке повне роззброєння... скорочення наявного складу армії і флоту хоча б на чверть... для збереження миру і взаєморозуміння з сусідніми країнами, в тому числі і СРСР... Голосувати проти практичних проектів військового відомства... аргументуючи і виставляючи натомість ділові аргументи, які доводять.... що дані пропозиції не представляють цінності... в питаннях збереження миру… Виступити в Раді з визнанням взяти участь в комісії по роззброєнню з найширшою програмою... аж до повного знищення постійної армії…»


«Протокол № 80 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 16 травня 1929 роки (Особлива папка)

Питання т. Ворошилова.

Затвердити намічений план скритої мобілізації та військових маневрів...»


«Протокол № 89 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 18 липня 1929 роки (Особлива папка)

…9. Про зміну режиму торгівлі з Туреччиною (т.т. Мікоян, Карахан, Ганецький).

а) Вважати за необхідне при переговорах з турками про контингенти на 1929/1930 рік домогтися внесення змін до існуючого по торговому договором режиму торгівлі. Зміни ці мають укладатися в основному в перенесенні торгівлі на турецьку територію.

б) Як суттєву поступку туркам за згоду на перенесення торгівлі на турецьку територію, вважати можливим піти на збільшення розмірів турецьких товарів, які підлягають закупівлі, але з тим, що загальна сума ввезення за цінністю не повинна перевищувати 13 млн. рублів за цінами турецького ринку.

в) У разі вимог турків гарантії виконання нами зобов`язань із закупівлі турецьких товарів, погодитися на обов`язкову закупівлю наміченого контингенту...

РІШЕННЯ ПОЛІТБЮРО від 13.07.29 р.

25. Про КСЗ (Китайсько-Східну залізницю)

а) Відіслати ноту китайському уряду в дусі здійсненого обміну думок, доручивши її редагування комісії в складі: т.т. Рудзутака, Ворошилова, Сталіна, Молотова, Карахана, Стомонякова.

б) Організувати по всій країні масові протести проти насильств китайської влади.

в) Організувати кампанію в закордонній пресі проти насильств китайської влади.

г) Пересунути негайно з Сибіру в район Благовещенська одну піхотну дивізію, а іншу дивізію тримати в стані готовності для можливого в разі потреби пересування на Далекий Схід...»


«Протокол № 90 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 25 липня 1929 роки (Особлива папка)

…6. Про КСЗ (Китайсько-Східну залізницю)

а) Запропонувати всім послам утриматися від вираження своїх особистих точок зору з приводу подій на КСЗ, обмежуючись... посиланнями на позицію уряду...

Питання т. Ворошилова

б) …відкласти до кінця місяця питання розгортання військових частин в напрямку Тамань і Донбас... до особливих розпоряджень та до чіткого розуміння або врегулювання питання стосовно справ на КСЗ... Зафіксувати нинішній стан підрозділів, перейшовши до раніше підготовлених оборонних рубежів...

д) ...діючі операції Розвідупру в Україні продовжувати... поставивши за мету охолодження, або повний розрив дип. і торг. відносин між Україною і Англією...

Заява т. П`ятакова

Визнати за необхідне ліквідацію Дальбанку і відділення Центросоюзу в Китаї...»






Очі не відразу привикли до різкої зміни світла на морок. Вуха чули важке дихання Рибакова десь попереду… Мені навіть здавалося, ніби я бачу його фігуру. Що вона виділяється з загальної темряви… А потім стало зрозуміло, що Рибаков використовує кишеньковий ліхтарик. Ось чому він так впевнено рухається по катакомбам, ось чому я бачу його контури.

-Стій! – гаркнув йому у спину.

Бааах! - пронеслося по кам`яному коридору. – Бааах!.. тчік… тчік… тчік…

Закінчились набої? – промайнуло в голові. – Оце вдача!

Але ми продовжували бігти. Слава Богу, коридор не мав відгалужень, та ще якихось завад, бо я побоювався спіткнутися та зламати ноги, чи звернути собі шию.

Тут долинуло: «Чорт забирай»! Здається, попереду був глухий кут.

В обличчя вдарив тусклий луч ліхтаря. Він на мить осліпив мені очі, прийшлося прикритися рукою.

-Чорт забирай! – повторив Рибаков.

Він стрибнув на мене, але (тут очевидно просто пощастило) підковзнувся та рухнув вниз. Я спритно накинувся на нього, вдавлюючи його тіло в землю. Одночасно наступив ногою на долоню з пістолетом, а руками стиснув шию в замок. Ліхтарик відскочив в бік, загримівши, немов пуста бляшанка, а його лучи впилися в стіну, створюючи на ній химерні образи.

Рибаков захрипів, спробував підвестися.

-Де вибухівка? – прошипів йому на вухо. – Куди ви її заховали? На коли призначений підрив?

Чоловік напружився і почав визволятися від захвату шиї. Робив він це доволі впевнено. А ось моя хватка раптом стала слабшати. Хоч що ти роби, хоч як напружуйся, але відчувалась втома м`язів. Я знаходився на межі своїх сил.

Відразу ж в мозку самі собою спливли рядки з опису Рибакова: «…становить особливу небезпеку… пройшов військово-спортивну підготовку… в складі червоних банд понад сім разів проникав на територію України із завданнями диверсійного, терористичного, а також кримінально-контрабандистського характеру…»

Агов! Здолаю, чи не здолаю? – застрибали думки. Питаю, а самому вже абсолютно ясно представився хід подальшої боротьби: якась хвилина-три і вже Рибаков може виявитися зверху.

Я ще більш напружився… Якщо Рибаков визволиться – мені буде непереливки.

-Де-е-е… ви-бу-хів-ка? – вичавив з себе.

-Та пішов ти…

Чоловік підтягнув під свій живіт ноги, та, впершись руками в землю, почав підводитись разом зі мною.

Оце сила! Оце міць! Оце воля!

І де хлопці з «Бейтару»? Ось коли б була потрібна їхня підтримка, чорт забирай!

В цей момент Рибаков розірвав замок на шиї та різким відчайдушним ривком спробував скинути моє тіло. Я відкотився убік, тут же підскочив та схопив величезну каменюку, одночасно роблячи крок назад, збільшуючи дистанцію.

Кидок… камінь з глухим звуком вдарився в спину Рибакову. Той рухнув на коліна, та здавлено прохрипів.

Я кинув, і тут же злякався цього. А раптом би вбив? Господи, що роблю?.. Ляпнуло так, що хай Бог милує! Може й ребра зламав…

Рибаков знову застогнав та спробував підвестись. Я тут же схопив нову каменюку, ще більшу за першу. Усі вагання, здуло немов вітром. Було зрозуміло, що у двобої мені не здолати цього чоловіка. Якщо він кинеться – то це буде кінець усього.

-Стій, бо приб’ю! – гаркнув я у всю міць своїх легенів. Крик понісся вдалечінь, багаторазово відлунюючись від темних стін.

Чоловік похитуючись підвівся на ноги, та, важко дихаючи, впився в мене злим поглядом. Нас розділяло якихось п’ять метрів. Для того, щоб встигнути кинутися та схопити мене, не отримавши при тому нового удару каменем (та ще може і в голову), не було і мови. У Рибакова зараз не хватало ані сил, ані можливостей. І він те добре розумів…

А вдарити я міг сильно. Якщо не схиблю, то й покалічу свого противника.

-Раджу не робити дурниць! – знову попередив я, стискаючи камінь. – Сядьте! Жвавіше!

Чоловік все ще намагався віддихатися. Він закрутив головою, ніби щось вишукуючи.

-Сядьте, я сказав!

І Рибаков слухняно опустився вниз. Він якось зацьковано прогарчав, та досадно шльопнув себе по стегну.

Я все ще стояв, стиснутий ніби пружина. Готовий в будь-який момент жбурнути камінь убік свого противника, бо все ще не довіряв його показному підкоренню.

-Ще раз повторюю своє питання, - невдоволено кинув Рибакову. – Де захована вибухівка? Кажіть, Бога ради, інакше розіб’ю вашу макітру! Клянусь!

Від цих слів аж самому стало страшно. Адже в даний момент я дійсно міг те зробити. І був вже готовий…

-На судні… «Херсоні».., - почав глухим голосом Рибаков.

-Це я і так знаю! Де саме ви її заховали? Нумо!

-В машинному відділенні… а також під обшивкою в носовому відсіку… в проміжку між першим і другим днищем…

-Коли буде вибух?

-О четвертій годині ранку… третього серпня…

-Хто повинен привести бомби в дію?

-Один з машиністів…

-Як звуть? Нумо!

-Михальченко… Яків Михальченко… Він повинен все підключити, приготувати і зійти на берег… типу, відправитися в призначену йому відпуску.

-Хто закладав бомбу? Де це було? На доках?

-Так… Ми перевантажили вибухівку з «Галки» на інше судно. Потім завезли її на доки… ввечері… Там уже все було підготовлене. Залишалось перенести, та розмістити по місцях. Згідно контракту, наше судно займалося поставкою деяких частин до двигунів цього крейсера. Вони були закуплені у «Burmeister & Wain» і доставлені на склади «Капели» раніше. І ось тепер ми нібито їх завозили в доки…

-Ще раз питаю: хто закладав бомби?

-Наші люди і закладали: Анісімов, Музика, Розенблюм та Гранін. Все було замасковано під налагодження двигунів. А вони саме спеціалісти в цьому напрямі…

-Ви… ви… ви.., - почав я, задихнувшись від обурення, і тому хапаючи повітря, буцімто риба на землі, - ви уявіть... уявіть.., - слова давались з важкістю. Не хотіли вибудовуватися в зв’язані речення. – Адже… адже загине величезна кількість людей... величезна...

Рибаков раптом розсміявся. З боку було схоже, ніби я сказав якусь маячню.

-А якщо мені того хочеться! - заявив він. Сказав спокійно. І я тут же подумав, що Рибаков не жалкує з приводу власних дій. Воно і зрозуміло, якщо він йшов на цей злочин, то прекрасно усвідомлював і наслідки… і мав виправдання своїм діям. - І справа не в них... не в людях, - казав він все тим же спокійним тоном. - А в самому житті! Цей світ повинен бути зруйнований!

-Чим вам не подобається наш світ? – здивовано пробурмотів я.

Рибаков подивився на мене абсолютно божевільними очима. Навіть при такому тусклому освітленні це було добре помітно.

-Чим? – перепитав він. – Його не повинно було бути! Всього цього не повинно було бути! – Рибаков говорив збуджено. Його очі втупилися мені під ноги. Якщо б його погляд володів чарівною силою, то міг би пропалити там діру. – Це все неправильно!

-Що неправильно?

-Я кажу про світ взагалі! – розсердився чоловік. – Він сповнений брехні… Так, чи інакше, він згине… він зжере сам себе, як той Левіафан… Цей світ повний протиріч, неправильних речей… він спотворений, як криве дзеркало. І я лише прискорюю події.

-Маячня! Якась маячня! – кинув я у відповідь, не помічаючи, що перейшов на крик. – Цей світ такий, яким є… Яким його зробив Бог!

-Бог? До чого тут якийсь там Бог! Це ви спотворили цей світ, а не примарні вищі істоти! Не треба ні на кого вішати свої помилки!

-Чого ви намагаєтесь добитися?

-Ви мене не зрозумієте… ви взагалі нічого не зрозумієте… бо вже пропитались «отрутою»…

-Чим?

Рибаков відмахнувся. Він опустив голову та щось забубонів собі під ніс. Я кинув погляд на ліхтарик, який все ще освітлював одну з стін. Судячи з усього, він починав поступово втрачати потужність. Скоро ми можемо опинитися в суцільній темряві.

-А ось мій світ буде справжнім! – раптом крикнув Рибаков. Його голос істерично затремтів. - Чуєш? Мій світ буде справжнім! У ньому все буде справжнє: і люди, і ідеї... Все, все, все справжнє! У твоєму ж – суцільна маячня! І йому тут не місце! Вам всім тут не місце!

Ми непомітно перейшли на «ти». Але не від того, що подружилися, і це дань поваги один одному, а скоріш напроти – через розбіжності у поглядах, через протистояння.

А взагалі, я зовсім не розумів цього Рибакова. Якщо він каже щиро, то це просто… жах! Він божевільний!

-Якщо ви хочете змінити світ, зробити його кращим, то не обов’язково знищувати те, що вже існує! Не обов’язково вбивати людей… Є інші шляхи, - гаряче сказав я. - Та і взагалі, хіба людина не може помилятися? Хіба можна сказати, ніби ваша точка зору… на наш світ, яким би ви його собі не уявляли… є абсолютною істиною?

-Те, що є вимислом в цьому світі, в іншому може стати реальністю! – кинув Рибаков. Він зіщулився, та прискіпливо оглянув мене.

В тусклому світлі ліхтаря обличчя Рибакова стало ще страшнішим. Він взагалі не розумів моїх слів… Воно, мабуть, і не дивно, коли живеш в своєму примарному світі. Якась хвора людина… Точно! Хвора людина.

-Ось ми з тобою зараз втекли від всіх! – заявив Рибаков. - Там, зовні, нібито тече життя... Але насправді це ми з тобою зараз вирішуємо, куди воно попрямує. Переможеш ти – тоді може встигнеш зупинити вибух, запобігти війні... Так, так, ти все почув правильно! Але якщо переможу я - почнеться новий... незворотний етап... і твій спотворений світ нарешті розвалиться! Сюди прийдемо ми. І все стане так, як хочу саме я... Пам`ятаєш мої розповіді про ворожку, про внутрішні течії і протиріччя?.. Так це ми з тобою! Це ми і є внутрішні течії та протиріччя! Ні твій Віктор Львович, ні мій Банкір не визначають хід буття... Тільки ти, і тільки я!

-Я слухаю цей монолог, і намагаюсь зрозуміти – це якийсь спектакль, чи ти і справді віриш в те, що зараз кажеш?

-Не просто вірю! Я вже змінюю цей світ! Якщо б не ти… не твоя вдача.., - Рибаков роздратовано тупнув ногою. - Твоє везіння - це той випадок, коли кажуть: «Та такого не повинно було бути». Але воно відбулося, воно існує… і тому я намагаюсь тебе прибрати… Ти ось згадував про спектакль, так ось - будь-яка особистість це режисер, який ставить спектакль для самого себе… І кого ми граємо в ньому – жертву, нападника, праведника, злодія – це залежить від нас самих.

-Режисер?

-Ну щось на кшталт того… Він дивиться на гру «актора»… тобто на самого себе… іноді чинить опір, коли вистава йде не за п’єсою… налагоджує хід подій… Точно, налагоджує! І ось я – той самий налагоджувач, який хоче прибрати зайве! Хоче перетворити світ згідно з власним баченням…

-Хто ти? Як назвався?

-Налагоджувач!

-Угу… налагоджувач.., - я гмикнув та трохи опустив руки. Тримати камінь ставало все далі важко. – От зізнайся, що все це таке собі завдання від… від начальства, так? – сухо спитав я. – І зараз ти просто клеїш дурня, вдаєш божевільного?

-Завдання! Зрозуміло, що завдання! Відповідальне, яке можуть доручити лише… лише…

Рибаков раптом завмер, підвів очі і з якимось здивуванням подивився на мене. Здавалось, він не міг зрозуміти, як себе назвати. Це його «лише» стало таким собі каменем спотикання.

-Він хотів все зробити сам! – промовив Рибаков. – Білий… сам… А потім втекти за кордон… зрадити усіх нас… зрадити всьому, чого ми так намагаємось добитися… Я докладав начальству, що Білий почав вагатися… що він не зовсім розділяє наші переконання… наші цілі… Розповів їм про випадок з Клюйко… Вважаєш, я не знаю, що він тобі шепотів? Га? Я все чув! – облизав губи Рибаков. – І якщо б ми його б не прибрали, то він, падлюка, прибрав би нас усіх! Зараз би могла йти інша п’єса!

-Так ви його… вбили?

-По-перше, треба було позбутися «Галки»! – ледь не крикнув Рибаков. Я аж сіпнувся від несподіванки. – Вона стала дуже відомою! – і чоловік розреготався.

-І як ви це зробили?

-Мені «зверху» надійшов наказ. І відтепер всю операцію очолюю я… Отже, ми схопили Білого, коли той розпоряджався в одеській конторі, зв’язали та погрузили на судно. Я ж з деякими хлопцями залишився прибрати документи та інші речі.

-Документи? І фальшиві гроші також? – слова були, немов випад шпаги.

Рибаков навіть відхилився назад та сердито промовив:

-Так, і це також! Ми все завантажили на інші судна «Капели» та вивезли до Болгарії. За наказом, всю діяльність в Одесі треба було звернути…

-А як же це ти попався нашій контррозвідці? – в’їдливо спитав я.

-Буває… Головне, що втік.

-Допомогли? Хтось з директорату?

-Який ти верткий, Іване Антоновичу… ніби та змія…

Стало зрозуміло, що Рибаков вже не буде достатньо відвертим. Тому я вирішив зайти з іншого боку.

-Так що сталося на «Галці»? – спитав у нього.

-Слухай, тобі не здається, що ти трохи нахабний?

-Як я розумію, все одне звідси вибереться лише одна людина: або ти, або я… Оскільки ще невідомо, хто то буде, може хоча б наостанок розповіси, що сталося. Задовольни мою цікавість.

Я розраховував на нарцисизм цього Рибакова. Так-так… саме нарцисизм… Бо справа не в якійсь примарній боротьбі за «праве діло», чи в «неправильному світі»… а в звичайній самозакоханості. Цей чолов’яга втомився існувати в тіні такого монстра розвідувально-диверсійної справи, як Банкір. А йому дуже хотілось слави! Хотілось викарабкатися наверх, поближче до начальства… стати самому начальником! А все діставалось Білому, хай йому грець!

-Хлопці вийшли з порту, дочекалися шторму, - твердим голосом промовив Рибаков, - який очікувався того вечора… Та й відкрили кінгстони, притопивши «Галку» разом з Банкіром та часткою вибухівки.

-Розраховували, що ми будемо вважати, ніби вкрадена зі складів в Хортиці вибухівка потонула? А хто другий чолов’яга? Чиє то тіло?

-Падлюка Білий намагався вирватися. То ж одному з хлопців зламав шию… Але це не дуже йому допомогло.

Обличчя Рибакова розплилося в задоволеній посмішці.

-Насправді, - якось весело промовив він, - ми всі боремось самі з собою, а при цьому наївно вважаємо, буцімто боремося із зовнішнім світом. Банкір не зміг те зрозуміти… Він піддався власним бажанням. І тому загинув.

-А як режисер власної вистави може загинути? – підколов я Рибакова.

-Тому що Банкір не є справжнім режисером… налагоджувачем…

-Овва! Цікавий поворот… А може це ти несправжній режисер? Які докази зворотного?

-Хочеш знати істину? – посміхнувся Рибаков. – Добре… Тоді скажіть, хто ти такий? Людина? Особистість?

-Так.

-А якщо, чисто гіпотетично, я зітру з твого мозку, як зі шкільної дошки, усі знання, пам`ять… усе-усе… Натомість, запишу нове. Що тоді? Погодься – тепер ти станеш іншою людиною, іншою особистістю… І будеш з дивуванням казати, ніби «першої форми» не було. Що то або сон, марево… або хвороба розуму, божевілля… або видумка інших людей…

-Але… але…

-Але тобі нічого заперечити, оскільки ти будеш вірити тому, що каже твоя пам`ять… твої почуття… Мозок лише ємність… посередник… прилад… І якщо я заповню його оцим всім, - Рибаков обвів рукою навколо себе, - ти будеш вважати, що то істина! – раптом ліхтарик замерехтів. Світла стало ще менше. - Але мені, як режисеру, як налагоджувачу, твій світ не подобається. Він не відповідає моєму баченню… Тепер розумієш, чому я хочу все змінити? Бо навколо нас хвороба… нереальність… відхилення від головної п’єси…

-Змінити? Ти хотів сказати – підірвати?.. Твій світ – якась спаскуджена потвора! Невже ти й справді віриш, ніби задуманий тобою страшний злочин, насправді благо? Ти заплутався! Вбити сотні людей і…

-…і запустити механізм очищення… перетворення… Це твій світ спаскуджена потвора! В ньому повно зла, страждань і інших «негарних» речей! Згадай свого Христа, в якого ви так яро вірите. Ще він казав: «Не мир прийшов я принести, але меч»! Не можна добитися блага, не взявши до рук зброї! Щоб змінити цей світ… ми повинні його знищити… і побудувати новий…

-Твоя версія світу не менш кровава, чим існуюча. Вона несе біль та страждання, жах… Та ти і сам хворий! Прийшов в наш світ, щоб спаскудити його… зруйнувати…

Рибаков раптом підвівся.

-Хворий? – прогарчав він, стиснувши кулаки. – Це ти хворий! Хіба не розумієш, що хапаєшся за примарний світ? За такий собі спотворений… аморальний образ… Хіба остання війна те не довела?.. З’явився якийсь потворний Левіафан! Пекло! І ми усі варимось в ньому… А такого не повинно було бути!

-Це ти… це ви несете нам пекло! – перервав я монолог Рибакова. - Це ви спотворюєте нашу дійсність, цей світ! Я…

І тут ліхтарик замерехтів, відволікаючи мою увагу. В наступну мить Рибаков, немов та пружина, стрибнув вперед. Я лише на секунду розгубився… кинув камінь і ми, зчепившись з Рибаковим, рухнули вниз. В моє обличчя немов врізався таран. Перед очима спалахнули іскорки… щось закрутилося… А потім наступила суцільна темрява…





«БЕЗВІСТІ ЗНИКЛІ, ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУСПІЛЬСТВА

Аналіз різних джерел інформації говорить про те, що в даний час процес зникнення людей безвісти в світі придбав значні масштаби, які не можуть залишатися без уваги суспільства. У глобальному аспекті... кожні три хвилини на Землі безслідно зникає одна людина. Зрозуміло, у більшості таких випадків є об`єктивні причини - побутові і кримінальні. Однак частина зникнень дійсно таємнича...

В країні катастрофічно зростає кількість людей, які зникли безвісті. Вони пропадають раптово, без зрозумілих причин, багато - назавжди... за один тільки рік йде в нікуди населення чималого міста... в світлі того... останнім часом все більш активно починають висловлюватися своєрідні думки з приводу осіб, що зниклих безвісті. Наприклад, В Катаєва зазначає: «Фахівці все більше схиляються до висновку: навколишній світ багатошаровий, як пиріг, а «заблукалі» випадково опиняються в паралельних світах. І ніяк не можуть звідти вибратися»...

«Статистика та Економіка», №3, Москва (Росія), 2015 рік





…слабкість і безсилля… ніби у мене не було зовсім ніяких м`язів… пробую поворухнути хоча б пальцем і розумію, що не можу... а взагалі (питаю себе), чи є в мені ті пальці?.. чи є якісь кінцівки?.. чи може я лише безтілесний дух, який літає в якийсь непроглядній ліпкій пітьмі, в абсолютній чорноті… де не можна розгледіти навіть руку, піднесену до очей… і тільки те подумав, як почав розуміти, що в мене є і руки, і ноги… тільки вони чомусь не рухаються… можливо тому, що я втонув в цій чорноті, як та муха в ліпкому сиропі…

Тихо… зовні не пробивається ані звуку, а, так би мовити, всередині не чутно навіть власного пульсу… абсолютна тиша… і ось в якийсь момент я потроху почав розрізняти слабкий світ… він був десь далеко-далеко, в глибині цієї темряви… і чим більше я вглядався в нього, тим він ставав яскравішим…

Все сильно попливло… мене потягнуло вперед… і ось очі засліпило тим світлом… Він був усюди… усюди…

Хтось підхопив мене під руку… ноги тремтіли, не слухалися, не хотіли мене тримати…

-Обережніше! Там трамвай… Вам допомогти? – почулося над вухом.

Нарешті очі змогли щось розрізнити… тротуар, цегляні будівлі… газон з підстриженою травою… дорога, по якій неквапливо рушать автівки… бачу як уходить осатаній вагон трамваю…

Це місто… я стою посеред вулиці… повз проходять люди…

-Вам допомогти? – знову чується над вухом.

Я повертаюсь та бачу поряд жінку років десь до тридцяти. Вона заглядає мені в обличчя.

-Дякую, - вичавлюю з себе.

-Боже, я так перелякалась! Ви ледь не потрапили під колеса! З вами усе в порядку? Допомога лікаря не потрібна?

Що я можу відповісти? – Анічого… бо зовсім не розумію, що відбувається… Та ще очі сльозяться… голова починає боліти…

Моя ліва рука лізе в кишеню та починає нишпорити… а за секунду вона витягає якісь папірці…

-Що це? – здивовано питаю у жінки.

Вона підвела брови та промовила, що то звичайні гроші.

-З вами усе нормально? – питає вона.

-Так-так… здається… ось тільки голова трохи болить… А скільки тут грошей?

Жінка відпустила мою руку та трохи відсунулась убік. Здається, я налякав її своїми питаннями.

-Як вас звуть? – раптом промовила вона.

-А-а-а… е-е-е… ну-у…

Я не пам’ятав. Це питання було схоже на добрий стусан, від якого з голови раптом вилетіли усі думки.

Так, треба собі признатися, що я взагалі нічого не пам’ятав… ні хто такий, ні де знаходжусь… не розумів, як опинився посеред вулиці… що було до всього цього…

-Як вас звуть? – знову спитала жінка. – Ви мене чуєте?

-Не знаю… я не знаю… взагалі не знаю…

-Це погано. Слухайте, а давайте я вас проводжу до поліційного відділку. Там допоможуть, - затараторила моя візаві. Вона знову наблизилась та заглянула мені в обличчя.

-Що це за місто?- спитав я у неї.

-Страсбург… Ми з вами на площі Залізної Людини.

-Це де? В якій країні?

Я озирнувся, оглядаючи будівлі, дорогу, людей, машини. Все завертілось в дикому калейдоскопі, я ледь знову не звалився.

Жінка знову підхопила мене під руку, запропонувала присісти на лаву. Потім вона деякий час розповідала, як побачила, що я якось дивно йду по тротуару. Так ходять діти, - промовила вона, - коли їм рочків десь три… А потім ви рушили прямо на трамвай… ледь під нього не потрапили. Мені подумалось, ніби вам зле. Тому і підійшла допомогти.

-Голова болить, - поскаржився я.

-Подивиться ще по кишенях, можливо у вас є якісь документи… Можливо є домашня адреса? Я можу викликати таксі… Що у вашому портфелі?

Я з дивуванням зрозумів, що дійсно тримаю портфель. Всередині нього були якісь пухкі папки.

-Ви що - доктор? – перепитала жінка. А потім кивнула на папірці: - Це якісь лікарняні справи…

-Можливо, - знизав я плечима. Спробував прочитати рядки на однієї з папок, але це з першого разу не вдалось. – Фа… Фа… Фал… Дідько! Літери розпливаються…

-Фалкон, - прочитала жінка. – Якійсь Фалкон… Ви все ж подивиться, можливо знайдете свої документи.

Декількома секундами пізніше у внутрішній кишені пальці знайшли водійське посвідчення. На ньому було вибите ім’я Бориса Фріда.

-Це ж ви? – спитала жінка. – Тепер пригадуєте?

Я замотав головою: «Ні, зовсім нічого не пригадую…» Лише якісь тумані уривки… А серед них - темний тунель… вогкість його стін... нескінчений коридор…

-Ну так це ваша світлина? – наполягала жінка, тицьнувши пальчиком у посвідчення.

Моя, чи не моя… напевно моя…

Я підвівся, раптом пригадуючи, що мене взагалі то звуть Брюсом Пауеллом… Що мою мати звуть Естер, батька – Білл… І жив я в Мурпарке, що в окрузі Вентура… США…

-Яке це місто? – перепитав я жінку. – Страсбург? Це що – Франція?.. А який зараз рік?..

2017 р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.07.2017 Проза / Повість
Третя терція (( 42 - 43 ))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.07.2017 © Кисиленко Володимир / Мініатюра
Тільки ти мене не покидай
18.07.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Нарис
Крайній
18.07.2017 © Ірин Ка / Оповідання
Бідолашні голівоньки
16.07.2017 © Надія / Казка
Ластівки
15.07.2017 © Арсеній Троян / Нарис
Наші дні
Третя терція
19.03.2017
Третя терція (( 1- 3))
01.07.2017
Третя терція (( 40 -41 ))
11.07.2017
Третя терція ((44 - 45 ))
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 19  Коментарів: 5
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.07.2017 21:29  Каранда Галина для © ... 
 17.07.2017 17:40  © ... для Каранда Галина 

:)
всі розумні створіння зазвичай намагаються відшукати відповіді у свого творця.
а якщо він це ми самі? 

 17.07.2017 17:11  Каранда Галина для © ... 

може... але тоді в мене є багато питань до того, хто мене видумав...) 

 17.07.2017 16:34  © ... для Каранда Галина 

Дякую за рецензію. 

Мабуть в іншій "реальності" судно і врятували... Хто тепер знає! 

:)
А може це ми видумані істоти?  

 17.07.2017 13:22  Каранда Галина для © ... 

то там, в 29-му, корабель таки вибухнув??? З тексту виходить, що інформація про те, де саме сховано вибухівку, канула в інший вимір разом з Іваном...


Мені загалом сподобалося.

Єдине, що напружувало - я не завжди в`їжджала, де реальні історичні події, а де - альтернативна історія... але то вже проблеми моєї неосвіченості, Ви не винні)

Документальні вставки - гарна знахідка, + відсотків 40 до сприйняття твору.

Як на мене - інших реальностей непропорційно мало. Певно, це тому, що була велика пауза між прочита...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +9
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +55
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +24
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +48
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.04.2012 © Тетяна Ільніцька
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
04.10.2011 © Марина
11.12.2012 © Каранда Галина
20.01.2011 © Михайло Трайста
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди