Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2017 23:54Нарис
Для студентів  Про молодість  Про друзів  
10000
З дозволу батьків
© Арсеній Троян

Наші дні

Арсеній Троян
Опубліковано 15.07.2017 / 42672

Ми з Сан Саничем часто замість пар гуляли. Ну як часто — так, дійсно часто… Гаразд, тільки вам зізнаюсь — майже завжди. Я не кажу «прогулювали», я кажу «гуляли». Гуляти — поняття, яке позначає цікаве і корисне байдикобиття з наповнення легень відносно свіжим повітрям. Прогулювати — то майже матюк, яким негарні викладачі позначають поняття корисного байдикобиття і наповнення легень повітрям.

Та і в нас були поважні причини. От у Сан Санича була алергія на крейду, я чесно завжди мріяв потрапити на першу пару, але все якось не складалось. Ну гаразд — пару разів проспав. Було таке, було. Але переважно мені ставали на заваді різні негаразди: переводив бабусь через дорогу, переводив дідусів, кілька разів переводив пари, де були тільки бабусі або дідусі. Бувало, що нікого не переводив, але все одно спізнювався, бо просипав, і в тих снах я постійно когось переводив через дорогу та прокидався в холодному поту. Тут вже не до першої пари. Коли спиш з кошмарами, на першу пару йти не варто — шкідливо для здоров’я. Треба досипати. Що я і робив. Бо я піклуюсь про своє здоров’я.

Сан Санич ніколи не спізнювався. Ні на першу пару, ні на другу. Він взагалі ні на яку не потрапляв. Хоча він і виходив о сьомій ранку, як чинний та слухняний студент, ішов до метро, може навіть їхав в ньому, але по ходу діла втрачав будь-яке натхнення на навчання. Розумів, що сьогодні з нього буде ніякий студент. Тому ішов гуляти. Я теж гуляв. Інколи ми гуляли разом, інколи — поодинці, але завжди зустрічались у якомусь районі міста, стикались лобами на одній вулиці, сцяли у кущах, повертали голови на шурхіт поряд і помічали один одного. Коли було тепло, я переважно знаходив Сан Санича у глухих місцях, чагарниках, біля струмочків, на Салтівці, біля якогось болота. Сан Санич зазвичай стояв і дивився поперед себе. Або сидів, але теж дивився поперед себе. Раз він навіть приліг, але то було лише раз. Одного разу я ішов пустирем з мороженкою і побачив його на дереві. Ви, мабуть, здогадуєтесь, що він там робив. Але навіщо? Схоже, і сам Сан Санич не знав. Однак щось підозрював, це точно. Можливо, він так ще погуляє кілька років і щось зрозуміє. Усвідомить. Чи почне ходити на пари, нехай термін навчання в Універі завершиться. Не біда. Можна ходити на пари інших груп, факультетів. Чи просто заходити на кафедри, під виглядом продавця чугуївської ювелірки, щоб побути в стінах Універу, поки не виженуть, нічого, звісно, не придбавши.

Коли ми не гуляли, ми сиділи на хаті в Сан Санича і придумували цікаві заняття. Якийсь час ми там проводили репетиції нашої рок-групи, але потім вони припинились. Потім ми дуже довго просто дивились фільми. Різні: від «Андалузького пса» до «Аварії — доньки мєнта». Мабуть, ми єдині люди на всій планеті Земля, які бачили всі фільми. Але у нас все одно залишався час. Тоді ми переглянули всі фільми не на телевізорі, а на комп’ютері. Потім зробили так: запускали одночасно один фільм і на комп’ютері, і на телевізорі. На першому пристрої дивився Сан Санич, на другому — я. Потім порівнювали, висловлювали враження, бо у кожного, по суті, був свій фільм. Але і цього нам бракувало. Тоді ми почали розвертати телевізор і монітор до стіни та дивитись у чорні задники з проводами та отворами, слухаючи лише звук і витріщаючись на відсвітки на стіни. У такий спосіб фільм сприймався по-іншому, бо коли не бачиш картинки, а лише її відсвітки, і чуєш лише звук, вгадуєш сюжет, обличчя персонажів, колір картинки, розмір цицькок, столи, шафи, і починаєш сумніватись, а чи дійсно все це там є. Інколи ми ставили телевізор аж на балконі і через спеціальну систему дзеркал, винайдену, до речі, мною, дивились фільми аж на кухні. Не можу сказати напевне, але нам часто здавалось, що після хвилин десяти такого перегляду телевізор можна було вимкнути, однак продовжити дивитись фільм, який залишиться в дзеркалах, почне жити своїм життям, змінювати сюжет: приміром, починали дивитись «Аварію — доньку мєнта», а під кінець це вже «Андалузький пес».

Отак ми і жили. Гуляли, дивились фільми. Раділи життю і нудились. Говорили і мовчали. Говорили, коли мовчали. Мовчали, коли говорили. Їли дари природи. Ловили вгодованих голубів. Чекали на стипендію. Сиділи Вконтакті. Вставали у Фейсбуці. Какали в Однокласниках. Знайомились один з одним. Якось сходили в наливайку. Придбали пару трємпелів. Літали в космос. Трахнули по двадцять баб. Піздаболили. Грали в переході метро на уявних гітарах і отримували уявні гроші. Викликали парфуми. Пшикались дУхами. Хотіли сходити на першу пару, знайти щастя, добра країні, владу народу, бандитам тюрьми, щастя, здоровля молодим, безтурботної старості літнім, щоб все було добре, щоб стояв у кожній хаті, щоб все було добре. Одним словом, мріяли. Бо то були наші дні.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.07.2017 Події / Культурна подія
Харківські літературні тусовки: від Слему до Спілки письменників
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.07.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз
08.07.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні" (Фінал)
30.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Теля
26.06.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні"
21.06.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Старий капелюх
Нарис Про друзів
15.07.2017
Наші дні
29.06.2016 © Іванка Світла
Коли розцвітає бузок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 23  Коментарів:
Тематика: Проза, Нарис
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +9
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +55
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +24
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +48
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
04.10.2011 © Марина
11.12.2012 © Каранда Галина
05.04.2012 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди