Словобрази

з рубрики / циклу «Лірика»

Як часто-густо ми просто говоримо,

Іноді навіть не знаєм що кажемо.

Мабуть не дізнаємось що ж то ми робимо

Поки в землю кістками не ляжемо.

Навіщо говорим про те що не трапилось?

Буцімто те щось було десь в минулому,

Тим самим вбиваючи мрію здавалося б,

Ту, що могла б бути долею милою.

Часи вже не ті, коли сказано-зроблено,

Більше тріпаємось ніж намагаємось.

Кого і за що було нами пригноблено,

Зрозуміти не вміємо, й вже де там розкаятись.

Говорим лиш так, як самі того хочемо,

Егоїстично, й нітрохи не знічено.

Почути ж, прислухатись, – навіть не хочемо,

Рубаєм сокирою: "Розмову закінчено!"

Усе намагаюсь надії не втративши

Бути почутим і навіть побаченим,

І випадково хоч чимось образивши

Я сподіваюсь бути пробаченим.

Місто Вишневе, 15 серпня 2011 р.